ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЛЮДИНА І ПРАВО
РЯТІВНЕ КОЛО ДЛЯ ЛІКАРЯ Й ХВОРОГО
Лікар і пацієнт мають одну мету — подолати хворобу, проте життя часто перетворює їх на непримиренних супротивників. Скількох трагедій, скількох несправедливих звинувачень на адресу медиків можна було б уникнути, якби взаємини між ними і хворими були належним чином законодавчо врегульовані. Такої думки дотримуються і фахівці в галузі медичного права, і правозахисники.

ЧІТКЕ ЗАКОНОДАВЧЕ ВРЕГУЛЮВАННЯ ВЗАЄМИН ПАЦІЄНТІВ І МЕДИКІВ ГАРАНТУЄ ЗАХИСТ ЇХНІХ ПРАВ
Про користь інформованої згоди
Найповнішу інформацію про хворого лікар отримує, переглядаючи його анамнез (хвороби, операції, травми, алергічні реакції, спадковість, час, потягом якого особа була непрацездатною минулого року). Але хворі часто подають неправдиві відомості про себе, перекручують їх, змінюють вік і навіть прізвище. Керуються при цьому різними мотивами: намаганням за будь-яку ціну отримати омріяну медичну послугу, котра їм не рекомендована за станом здоров’я, соромляться своїх колишніх хвороб чи недуг близьких.
Аби захистити лікаря від небезпечних фантазерів, що не усвідомлюють, якої шкоди вони завдають насамперед собі, в багатьох медичних закладах хворим пропонують власноруч заповнити відповідну анкету, зазначивши наявність тих чи інших недуг, інші важливі для лікування відомості, і поставити під документом власноручний підпис.
Ще одним інструментом захисту прав і лікаря, і хворого є інформована згода на медичне втручання. У доступній, зрозумілій пацієнтові формі слід повідомити про стан його здоров’я, рекомендовані йому дослідження, лікувальні заходи, потенційні ризики, можливі небажані ефекти, вартість послуг, якщо вони є платними, поради на період після завершення лікування,— розповідає президент Української медико-правової асоціації Радмила Гревцова.
Документ має складатися з семи— десяти сторінок, на яких належить викласти все максимально детально. Уважно ознайомившись з ним, з’ясувавши в лікаря всі незрозумілі нюанси, пацієнт ставить свій підпис. У деяких випадках там можуть бути підписи його родичів. Якщо хворий неповнолітній, згоду мають давати його батьки або законні представники. Коли вони цього не роблять, медикам належить звернутися до органів опіки та піклування. Однак через тривалість цієї процедури до неї вдаються рідко, тим самим ускладнюючи захист своїх прав за несприятливого результату.
Інформовану згоду необхідно оформляти у двох примірниках: один для пацієнта, інший — для медустанови. Цей документ порятує в тих випадках, коли пацієнти, не задоволені лікуванням (наприклад, у разі ускладнень), заперечують факт такої згоди, стверджують, нібито їм не повідомили про можливі ризики.

Судових позовів можна уникнути
Багато медичних закладів (насамперед приватних) фіксують свої взаємини з пацієнтами в угоді, зазначаючи права та обов’язки обох сторін,— це теж механізм юридичного захисту лікаря й хворого.
Розробляючи форму таких документів (у кожній установі вона може бути відмінною, з огляду на специфіку закладу) слід дотримуватися закону. Адже якщо, скажімо, зазначити, що пацієнт має право висловлювати претензії протягом якогось певного терміну (такі прецеденти зафіксовано), це може спровокувати додатковий судовий позов, адже Законом «Про захист прав споживачів» таке обмеження не передбачено.
Однак угода — не індульгенція, як помилково вважає дехто з лікарів. Слід відмежовувати обґрунтований ризик, без якого медична практика неможлива, від неналежного виконання лікарем своїх професійних обов’язків, недбалого ставлення до них. Якщо експерти з’ясують, що шкода здоров’ю пацієнта виникла з вини лікаря, той відповідатиме за це, незважаючи на наявність угоди.
Сучасна медицина — це, за висловом консультанта міжнародної юридичної компанії LEX-Україна професора Олега Боброва, бізнес, у якому обертаються астрономічні суми. Тож викликає подив той факт, що багато лікарів не обізнані з головним документом, що внормовує їхню професійну діяльність — Основами законодавства України про охорону здоров’я. Незрозумілим є небажання деяких ескулапів належним чином оформляти документи про інформовану згоду пацієнта на медичне втручання. Мотивують це чималою кількістю паперів, що їх доводиться заповнювати. Однак така легковажність може обернутися багатотисячними судовими позовами, яких можна легко було б уникнути.
Фахівці з медичного права наголошують: у цій сфері потрібен системний підхід, аби уникнути численних колізій. Як приклад наводять Основи законодавства України про охорону здоров’я і Цивільний кодекс, у яких міститься багато суперечних положень.

«Білі плями» породжують міфи
До чого може призвести недостатнє законодавче врегулювання, свідчить історія, що збурила громадськість кілька років тому: була оприлюдненна інформація, нібито в харківських пологових будинках викрадають новонароджених, яких перетворюють на джерело органів і тканин для трансплантації. Це набрало такого резонансу, що до перевірки наведених фактів долучилися представники Ради Європи. Попри те, що під час розслідування моторошні повідомлення не підтвердилися, неприємний присмак залишився. В Україні і за кордоном досі дотримують думки, що диму без вогню не буває, відтак фундаментальні порушення таки мали місце.
Насправді ж, як засвідчив співголова Харківської правозахисної групи Євген Захаров, 2003 року (тоді виникла «справа про викрадення немовлят»), не була виписана чітка процедура поховання малюків, які народилися мертвими чи померли в пологовому будинку. Родичів не ознайомлювали з медичною документацією з цього приводу, матерям показувати мертвих дітей було не заведено. Коштів на їх поховання не виділяли, і пологові будинки винаходили неординарні способи вирішити проблему. Інформувати про це представників Ради Європи було соромно, але намагання здаватися кращими, ніж насправді, породило додаткові принизливі підозри й міфи.
Будь-яка «біла пляма» в нормотворчих документах криє в собі потенційну небезпеку. В Основах законодавства України про охорону здоров’я і в Цивільному кодексі зафіксовано право лікаря надавати медичну інформацію в неповному обсязі, якщо вона може зашкодити здоров’ю хворого. Усі випадки, коли це виправдано, зафіксувати неможливо, тому медики ухвалюють рішення, керуючись власним розумінням ситуації, а це теж є джерелом можливих судових позовів.
У медицині часто неможливо передбачити результат лікування, а його процес поєднаний з можливістю завдати шкоду хворому. Аби уникнути судового позову через несприятливі наслідки лікування, ескулапи намагаються уникати виправданого ризику. Така тенденція відома під назвою «захисна медицина», наголошує перший віце-президент Української медико-правової асоціації, доктор медичних наук Алла Степаненко.
Ще одне негативне явище — перепрофілювання лікарів на спеціальності, пов’язані з меншим ризиком. Але лікарські помилки трапляються стільки ж часу, скільки існує медицина, тож доцільно шукати цивілізованих шляхів мінімізації шкоди, якої вони завдають. За кордоном таким механізмом є обов’язкове страхування професійної відповідальності лікаря. Страхують там не всіх ескулапів, для цього вони мають надати докази своєї компетентності. А страхові компанії навіть ведуть відеозйомку складних операцій, щоб використати цей матеріал для захисту в суді. На необхідності якнайшвидшого запровадження страхування професійної відповідальності медиків наполягають вітчизняні правники й ескулапи, адже це стало б потужним інструментом захисту прав і лікарів, і пацієнтів.

Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:

• СИСТЕМА, ЩО ПРАЦЮЄ НА САМОВІДТВОРЕННЯ
• ЗАПИТУВАЛИ — ВІДПОВІДАЄМО
• БОРЖНИКАМ ТА АЛІМЕНТНИКАМ УСКЛАДНЯТЬ ВИЇЗД ЗА КОРДОН

назад »»»