ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЛЮДИНА І ПРАВО
ЛЮДИНА І ПРАВО
КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧУ СЛУЖБУ УРАЗИЛИ БРУТАЛЬНЕ ІГНОРУВАННЯ ЗАКОНУ, НЕПОВАГА ДО ПРАВ ЗАСУДЖЕНИХ І КАДРОВІ ПРОРАХУНКИ, ВВАЖАЮТЬ ПРАВОЗАХИСНИКИ

За останні три роки відбувся занепад кримінально-виконавчої служби. Брутальні порушення прав людини у пенітенціарних установах стали поширеним явищем. Засуджені не мають змоги легально оскаржити незаконні дії адміністрації, прокуратура часто є бездіяльною, парламентський контроль відсутній. Таку похмуру картину намалювали відомі українські правозахисники, презентуючи свого листа, адресованого першим особам держави.

Самостійне відомство чи складова Мін’юсту?
Створення 1998 року Державного департаменту з питань виконання покарань стало етапом у реалізації взятих зобов’язань перед Радою Європи. Це було зафіксовано у висновку ПАРЄ, в якому зазначалось, що управління пенітенціарною системою до кінця 1998-го передадуть Міністерству юстиції. Оскільки цього не сталося, ПАРЄ в резолюції 2003 року закликала завершити перехід усієї виправної системи у підпорядкування Мін’юсту. Аналогічне нагадування містилося й у резолюції Асамблеї від 2005 р. Однак Держдепартамент донині входить до складу Кабінету Міністрів як самостійне відомство.
Відомості про пенітенціарну систему України в цифрах надала громадська правозахисна організація «Донецький меморіал», посилаючись на інформацію, отриману від департаменту. Станом на 1 січня 2007 року в 136 кримінально-виконавчих установах системи утримувалося 125,6 тисячі засуджених, у 32 слідчих ізоляторах — 32,6 тис. ув’язнених, у десяти виховних колоніях (дев’ять для підлітків і одна для дівчат) майже 2,215 тисячі неповнолітніх. Згідно з новим Кримінально-виконавчим кодексом там дозволено тримати і не переводити до колоній для дорослих осіб віком до 22 літ (раніше — до 21 року).
1435 чоловік засуджено до довічного позбавлення волі, 4,8 тисячі осіб, котрим призначено покарання у вигляді обмеження волі, перебувають у виправних центрах, 285 — в арештних домах, створених при деяких слідчих ізоляторах або їхній базі, в 13 жіночих виправних колоніях — 7597 представниць слабкої статі. У будинках дитини при двох таких установах (в Одесі й Чернігові) знаходилися 69 дітей віком до трьох років, матері котрих відбували покарання. Всього під опікою департаменту перебувало 160725 осіб.
20 тисяч засуджено за умисні вбивства, 29,1 тис.— за грабіж і розбій, 20,1 — за злочини в сфері обігу наркотиків, 10,7 тис.— за нанесення умисних тяжких тілесних ушкоджень, майже 3 тисячі — за зґвалтування, 1,4 — за вимагання, 0,7 — за бандитизм, 42,7 — за крадіжку, 3 тисячі — за хуліганство.
Штатна чисельність персоналу кримінально-виконавчої служби становить 52,4 тисячі осіб.
Сто тридцять три підприємства служби спеціалізуються на виробництві машин і обладнання для сільського господарства, підйомно-транспортного устаткування, іншої продукції машинобудування та металообробки, виготовлення меблів, швейних виробів, виробів із природного каменю.

До карної відповідальності за тортури не притягнуто нікого
Детально аналізуючи причини хвороби, яка уразила пенітенціарне відомство, правозахисники найперше називають прорахунки на законодавчому рівні. Готувала проект Кримінально-виконавчого кодексу, ухваленого 2003 року, і закон про кримінально-виконавчу службу (набрав чинності 2005-го) переважно робоча група з числа керівників департаменту, котрі розробили ці документи, як мовиться, під себе. Законопроект не пройшов наукової експертизи на відповідність міжнародним стандартам поводження із засудженими та прав людини, його не виносили на обговорення юридичної громадськості та керівного складу пенітенціарного персоналу. Експерти-науковці й правозахисні організації констатували, що закон обмежує права осіб, котрі відбувають покарання, а також можливість громадського контролю за діяльністю системи. Нормативні акти, що виходять з департаменту, не завжди відповідають чинному законодавству України. Порушується також указ глави держави від 2004 року, згідно з яким кожен відомчий нормативний акт після ухвалення має бути протягом трьох днів оприлюднений на Інтернет-сторінці відомства для широкого ознайомлення з ним. Натомість департамент негайно надсилає свої документи до установ виконання покарань для практичного застосування, а після цього до Міністерства юстиції на реєстрацію.
Логічним наслідком такого стану речей став сумнозвісний наказ № 167 від 10 жовтня 2005 року «Про запровадження Положення про підрозділ спеціального призначення». Ця структурна одиниця, призначена для боротьби з тероризмом, використовується для обшуків засуджених і приміщень, в яких вони перебувають, для залякування. За даними департаменту, 2006-го спецназ використовували 43 рази. Його бійці вчиняють жахливе побиття засуджених, погром у камерах СІЗО та житлових приміщеннях колоній, свідомо псують продукти мешканців, привласнюють цигарки, консерви, шоколадки, запальнички, констатує експерт із пенітенціарних питань Олександр Беца. Спецназівці розправляються із засудженими, котрі скаржаться на дії адміністрації.
Широкій громадськості стало відомо про жахливі побиття 2007 року: 22 січня в Ізяславській колонії № 31; 7 червня в Бучанській колонії № 85, а 10 листопада в Слов’яносербській колонії № 60. Після екзекуції засуджених змушують написати заяву, що вони не мають претензій. Потім те саме вони повторюють прокуророві й судмедексперту, тож у документах перевірки з’являється формулювання: «зазначені факти не підтвердилися». За чинним законодавством засуджені цілковито перебувають під необмеженою владою адміністрації колонії.
Хоча права людини в пенітенціарній системі часто брутально порушують, жодного з її працівників не притягнуто до кримінальної відповідальності за тортури та принизливе поводження із засудженими.
Унаслідок тривалого тиску Чернігівського жіночого правозахисного центру на Генеральну прокуратуру і Міністерство юстиції останнє 26 грудня 2007 року зняло наказ № 167 із реєстрації. Проте Харківська правозахисна група отримала повідомлення, що 31 січня о 6.30 у колонії № 46, що біля села Катеринівка Сарненського району Рівненської області, 25 спецназівців у масках з повним бойовим спорядженням побили 16 засуджених так, що вони ледь пересуваються, розповів голова ради «Донецького меморіалу» Олександр Букалов.
Дії керівництва відомства часто спрямовано на погашення конфліктів, ліквідацію наслідків недбалості та некомпетентності, констатують правозахисники, хоча мали б зосереджуватися на попередженні корупції, зловживань службовим становищем, нецільового використання бюджетних коштів, брутальних порушень прав людини.

Криміналітет намагається керувати тюрмами?
Окремо — про кадрові прорахунки. На керівні посади управління Департаменту в Донецькій області були призначені особи, яких через кілька місяців потому вперше в історії кримінально-виконавчої системи заарештували за вимагання і отримання «відкату» у великих розмірах при використанні бюджетних коштів в обхід тендерних закупівель. У кількох областях керівні посади дісталися колишнім працівникам міліції, котрі набагато ліпше знаються на оперативній роботі, ніж на дотриманні прав людини. Це спровокувало (уперше в історії в’язничної системи України) відкритий виступ працівників Львівського слідчого ізолятора проти свого керівника за приниження, неповагу і зловживання службовим становищем. Прокурорська перевірка засвідчила, що ці дії мали місце.
Оплата праці перших керівників системи приблизно в 30 разів перевищує оплату звичайного працівника. Преміальна надбавка останнього, за підсумками роботи за 2007 рік, дорівнювала в середньому 300-400 гривень, а керівного складу департаменту — десятки тисяч гривень.
Торік за дев’ять місяців суди притягнули до відповідальності за корупцію 33 працівники пенітенціарних установ. Насправді ж, корупційні діяння набрали набагато більшого розмаху, адже до виправних установ проносять наркотики, спиртне, заборонені предмети, за винагороду інспектори дозволяють засудженим телефонувати зі своїх мобілок.
Представники Державного департаменту з питань виконання покарань пояснюють звинувачення на свою адресу тим, що нині криміналітет намагається взяти під контроль діяльність колоній та слідчих ізоляторів. Завдяки гуманізації каральної політики держави за останні сім років майже на третину зменшилася кількість осіб, котрих тримають в згаданих установах. У результаті в них концентруються найнебезпечніші злочинці. Вони намагаються встановити там свої порядки. Такі засуджені вимагають незаконних пільг, послаблень у режимі, в деяких випадках підбурюють інших засуджених до групових акцій непокори (голодувань, самокаліцтв). Минулоріч в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах вчинено 493 злочини, з них 242 кваліфіковано як злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи. Аналітики департаменту натякають, що в прагненні керувати тюрмами криміналітет вдається до спроб використати правозахисні організації.
Співголова Харківської правозахисної групи, голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини Євген Захаров зазначив: не виключено, що й такі факти мають місце, але переконатись в тому, так це чи ні, неможливо, адже в’язнична система закрита. Інформація про порушення в ній завжди надходить незаконним шляхом, бо жодна скарга за межі колонії вийти не може. Адміністрація, всупереч закону, навіть переглядає кореспонденцію, адресовану прокуророві та Уповноваженому Верховної Ради з прав людини і не випускає листи, що містять негативні відомості. Якщо буде призначено перевірку, то покарають засудженого, який зумів повідомити про порушення, оскільки зробив він це нелегітимно. До речі, за півтора року було отримано 500 скарг на дії персоналу кримінально-виконавчої служби і жодна з них не підтвердилася (за іншими даними, підтвердилися лише п’ятнадцять).
Потрібно змінювати парадигму існування пенітенціарної системи, переконані правозахисники, бо її керівництво чомусь привласнює їй непритаманні функції, стверджує, що Департамент з виконання покарань — це орган, який перебуває на передньому краї боротьби зі злочинністю. Необхідно розкривати цю систему, адже коли буде можливість проводити незалежне інспектування місць позбавлення волі, чимало проблем зникне.

Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:

• ЗАПИТУВАЛИ — ВІДПОВІДАЄМО
• АПЕЛЯЦІЙНІ СУДИ ВПОРАЛИСЯ З РОЗГЛЯДОМ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ
• БУДЕ ЗАКОН ПРО ДОСТУП ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

назад »»»