ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ТОЧКА ЗОРУ
ЧИ ЗАГРОЖУЄ УКРАЇНІ АВТОРИТАРИЗМ?
У Всеукраїнському прес-центрі відбулось засідання «круглого столу» на тему: «Громадянин і влада: патерналістські та авторитарні настрої в Україні». Провідні вітчизняні політологи, соціологи висловили думки про відносини між громадянами та владою, охарактеризували тенденції подальшого їхнього розвитку, шляхи формування громадянського суспільства.

Протилежності уживаються
Недавно міжнародна неурядова організація «Freedom House» опублікувала щорічну доповідь про рівень свободи і демократії у світі, у якому «вільними» названо 90 країн, зокрема й Україну. Водночас за результатами вітчизняних соціологічних досліджень, свідомості українського населення притаманна потужна патерналістська (від лат. paternus — батьківський) орієнтація. Тобто українські громадяни вбачають у державі головного опікуна та гаранта їхнього добробуту, а найбільшою загрозою для суспільства вважають приватний капітал. Соціолог Олександр Левцун навів дані, які свідчать: переважна більшість респондентів воліють, щоб держава відігравала більшу роль в суспільстві та економіці, забезпечувала гідний рівень життя громадян. Дві третини респондентів негативно ставляться до приватизації великих підприємств. Цікаво, що патерналістські погляди притаманні прихильникам різних політичних сил. Так, аналіз орієнтації електорату «Нашої України», БЮТ, Партії регіонів, КПУ не виявив принципових розбіжностей з цих питань.
Супутником патерналістських поглядів є авторитарні настрої громадян України.
З ДОСЬЄ. Авторитаризм (від лат. auctoritas — влада) — один з трьох основних типів політичних режимів (поряд з тоталітаризмом і демократією), що вирізняється обмеженням політичних прав і свобод народу, його участі в керівництві державою, зосередженням влади в одних руках. Основна сфера, що зумовлює авторитарність влади,— політична. Показниками політичного авторитаризму є: зміщення владних повноважень на користь однієї особи (президента, прем’єр-міністра) і виконавчих структур; максимальне обмеження місцевого самоврядування, наявність державної ідеології, державна підтримка однієї з релігійних конфесій. В економічній сфері авторитаризм призводить до формування потужних фінансово-промислових груп, які отримують надприбутки, міцніють під протегуванням влади і зрощуються з нею. Авторитарні тенденції в суспільстві завжди наростають у періоди непевності, кардинальних соціальних зрушень, особливо серед незахищених верств населення, які найбільше потерпають від суспільних змін.

* * *

Політологи та соціологи одностайні в тому, що джерелом авторитарних настроїв є зневіра у власних силах, страх перед радикальними змінами. Фахівці наголошують: політика постійного випинання мучеництва, поразок українського народу, яку проводять офіційні інстанції, тільки поглиблює почуття невпевненості та посилює песимізм у суспільстві.
Андрій Єрмолаєв, політолог: «Проблема, яку ми обговорюємо, знаходиться на стику настроїв та їх спрямувань. Це нагадує зустрічні потоки: з одного боку — стан суспільства, з притаманними йому настроями, з другого — стан еліти, яка намагається з цих настроїв певним чином скористатися. Для них розуміння настроїв, що домінують у суспільстві, ключ до панування. Є ще один аспект — те, як ми розуміємо авторитарність, адже вона не обмежується лише кількісними характеристиками влади: чим більше влади, тим більше авторитарності. Чи спостерігаємо нині в Україні прояви авторитаризму? Пригадаймо нещодавню колізію з листом, підписаним трьома першими особами держави. Реально хтось один був автором, решта підписали. Не спрацював жоден з механізмів, пов’язаних з альтернативним політичним, громадським, експертним контролем. Зате спрацювали статусні механізми, а також механізми політичного зобов’язання щодо один до одного. Альтернативний приклад авторитаризації у сфері управління — це рішення Кабінету Міністрів, яке дає право податковим адміністраціям ігнорувати окремі судові рішення. І хоча подібний крок не можна назвати правовим, не знайшлося нікого, хто б заперечив. Схожі приклади авторитаризму не важко знайти в діяльності парламенту, у кожної партії. Тобто цей механізм працює. Характеризуючи пронастрої українського суспільства, не можна не звернути уваги на те, що найпопулярнішими серед населення є прості популістські рішення, які дають змогу швидко отримати результат, але не вирішують проблеми в цілому, нерідко навіть ускладнюють її. Таким самим спрощеним є й прогноз влади щодо перспективи. З чим пов’язана занижена самооцінка власних можливостей? Можливо, так сталося тому, що воля почала сприйматися суспільством як норма: нехай хтось вирішує за мене. Щодо наших політиків, то за останні роки вони стали більш жорсткими, посилилась персоніфікація: набули популярності іменні блоки, а якщо йдеться про партію, то в ній обов’язково є вождь і його безпосереднє оточення. Тобто на хвилі авторитаризму політики готові скористатися із ситуації, щоб вийти в лідери».

Не хочу бути лідером!
Виявляється, прагнення до авторитаризму не є національною рисою, воно від природи притаманне людині.
Вадим Васютинський, психолог: «Люди хочуть, щоб ними керували, бажають мати владу, яка буде ними опікуватись. Тут, на глибокому психологічному рівні, українці не відрізняються від американців чи французів. Відмінності виникають у процесі соціально-історичного формування суспільства, коли перевага віддається або авторитарним, або демократичним цінностям. Це означає, що справжньої демократії у свідомості людей немає і не може бути. В розвинутих країнах усі демократичні цінності є новими, прищепленими людині, щоб обмежити її психофізичну природу. Влада в Україні викликає емоційне роздратування. Можновладці — люди здебільшого нецікаві. Прагнучи влади, вони втілюють власні комплекси. Зловживання владою є можливим настільки, наскільки суспільство його дозволяє. Взагалі, характер влади визначається менталітетом громадян, певний вплив тут мають національні особливості. Наприклад, у північних країнах сильніше розвинена індивідуальна відповідальність, а у нас — колективна. Тому легко «сідаємо на голову» один одному. Можливо, через років 20 наша влада буде привабливішою».

«Сильна рука» демократії
Сучасна Україна переживає складний етап переходу від авторитаризму до демократії.
З ДОСЬЄ. Демократія (від грецького demokratia: demos — народ +kratia — влада) — народовладдя, політичний устрій, за якого встановлені та здійснюються на практиці засоби і форми народовладдя, закріплені законами свободи, і рівноправність громадян. Особливість демократичного суспільства полягає насамперед у тому, що в ньому влада розподілена між різними гілками. Демократична влада обмежена законом, на відміну від авторитаризму, за якого закони обов’язкові для всіх, крім самої влади. Громадськість має широкі можливості контролювати владу через громадські організації, зокрема за допомогою опозиційних партій, та вільні засоби масової інформації.
Ірина Бекешкіна, соціолог: «Характерним для України є те, що люди хочуть одночасно і демократії, і «сильної руки». Нерідко демократію сприймають як безлад. Це і є політичний патерналізм. Він полягає в тому, що, по-перше, людина відчуває свою неспроможність вплинути на владу; по-друге, не пробує цього зробити; по-третє, чекає, що хтось це зробить за неї. Опитування свідчать: чим більше людина вірить у те, що здатна вплинути на владу і щось реально зробити, тим вище вона оцінює рівень демократії в Україні. Найнижча оцінка в тих, хто не бере участі у виборах. Переконана, що оцінка демократії підвищиться тоді, коли запрацюють її механізми, зокрема верховенство права. Я не перестаю повторювати: революції виникають там і тоді, коли не спрацьовують демократичні механізми. Поки що в періоди між виборами реальних дієвих демократичних механізмів в Україні дуже мало. Надзвичайно низьку результативність, за оцінками громадян, мають звернення до суду, участь у житті політичних партій, у мітингах і демонстраціях, звернення до ЗМІ, громадських організацій. Саме тому люди очікують, щоб ті, за кого вони проголосували на виборах, вирішували проблеми за них. Україну рятує те, що в нас немає одного лідера — в різних регіонах люди називають різні прізвища. Тому авторитаризм загалом не переможе».
Віктор Небоженко, соціолог: «З демократією в нас погано, але до авторитаризму ми все ж не дійдемо, оскільки для цього в суспільстві має бути єдиний для всіх образ друга чи ворога. Наприклад, якби остаточно перемогла Партія регіонів, то кожен з нас сидів би тут, тримаючи портрет Януковича. Такого не сталося, бо в Україні громадяни впродовж останніх 15 років не довіряють владі взагалі. Кучма намагався діяти авторитарно, проте після удару з плівками Мельниченка мав визнати наявність сильної опозиції. Крім того, тепер ми маємо чотири України: Захід, Схід, Центр і столиця — Київ. Разом їх не поєднати. Водночас, коли якась частина захотіла б відокремитись, решта три об’єдналися б і не допустили цього».

* * *

Політолог Володимир Фесенко вважає, що не варто надмірно драматизувати ситуацію — загрози авторитаризму для українського суспільства немає, оскільки 47% респондентів оцінюють демократію як політичний устрій, що підходить Україні. Негативну ж оцінку ставили не демократії як такій, а роботі її інституцій. На це звертають увагу його колеги, які наголошують: не довіряти політичним інститутам в демократичному суспільстві — нормально. В той же час недовіра до демократичних інституцій є свідченням кризи в суспільстві. Тим більше, коли йдеться, скажімо, про максимальну зневіру громадян щодо діяльності правоохоронних органів. До речі, за цим показником Україна посідає останнє місце серед країн Європи.
Які громадяни, така влада
Слова добре відомі, проте ми не надаємо їм належного значення. Водночас саме такого висновку, спираючись на тривалі дослідження, доходять фахівці. Влада — тільки тонка верства суспільства, котра уявляє себе «собакою, яка крутить хвостом». Насправді ж саме «хвіст» вирішує, яким воно буде — «собаче життя», як зазначив політолог Євген Головаха. А поки що громадяни України з переліку суспільно значущих цінностей на перше місце ставлять лад, справедливість, стабільність, добробут. Поняття: «права людини», «свобода», «демократія» викликають симпатію значно рідше. Тож боротьба з власною психофізичною природою триває.

Віра ШМИГОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:

• МУЗИКА — ЛІКУЄ ЧИ РУЙНУЄ?

назад »»»