ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УВАГА: ДІТИ!
ЦЕЙ СЕРЙОЗНИЙ ДОШКІЛЬНИЙ ВІК
Науковці стверджують, що дошкілля — важливий етап підготовки до дорослого життя. Таке визначення дають і підручники з педагогіки. Тож майбутні педагоги приходять із таким «багажем» знань до дитсадка. При цьому вважають, що перед ними не людина зі своїм світоглядом (нехай і маленька), а «напівфабрикат», який готується до життя.

Та сучасне життя підказує: такий погляд є застарілим. Дошкільнята нині дуже відрізняються від своїх попередників, батьки їхні теж змінилися. Тож і виховні підходи теж мають бути іншими. Спробуймо у цьому розібратися.
Батьківські збори — анахронізм?
Ветерани-«дошкільники» (так прийнято називати вихователів дитячих садків) у розгубленості. Пропрацювавши не одне десятиліття у дитсадку, нині не можуть дати ради своїм вихованцям. Не тому, що їхні маленькі підопічні перетворилися на вундеркіндів і зверхньо поглядають на своїх виховательок. Діти лишаються дітьми: їм цікаво відкривати усе невідоме. Вони залюбки ліплять, конструюють, малюють, тобто займаються важливими для їхнього віку справами. Проте вихователі зі стажем все частіше із сумом озираються у минуле. Звичайно, перше, що спадає на думку, така омріяна багатьма «стабільність». Справді, над навчальними закладами було прийнято брати шефство. Звісно, під опікою потужного заводу чи фабрики можна було не перейматись про зміцнення матеріальної бази. Одне лишень слово завідувачки дитсадка — і у вихованців з’являлися новорічні костюми, спортивний інвентар, іграшки (не забуваймо, що двадцять років тому у нас запити були іншими, трохи скромніші). Тепер усі турботи лягають на плечі батьків.
Приміром, батькам дітлахів, які відвідують дитсадок № 590, що на Оболоні, не вдасться лишитися осторонь від громадських справ. Тамтешні вихователі звикли працювати «з вогником»; слухаючи про їхнє життя-буття, думаєш, що дітям справді пощастило, бо кожний день тут по-своєму неповторний. Скажімо, задумали вихователі влаштувати «кольоровий тиждень». Понеділок має пройти під зеленим кольором, вівторок — під синім, середа — під жовтим. Тоді (вихователі й діти одягаються у відповідні кольори, прикрашають кімнати, розвішують кульки, вирізають із цупкого паперу квіти, тобто фантазія працює на всю потужність. Восени у садочку обов’язково проходить традиційний ярмарок. Причому, судячи з його розмаху, невдовзі він претендуватиме на статус Сорочинського. Кожен перевдягається в улюбленого персонажа. Балакучі баба Параска і баба Палажка пропонують бублики. Працює кімната ігрових автоматів. Скрізь розвішані призи, які діти обрізають із заплющеними очима. А виховательки пропонують батькам трохи незвичайну послугу... почистити їхнє взуття. При цьому просять не соромитися. По-перше, усі роботи почесні, а по-друге, батьки неодмінно лишать якусь копієчку. Під Новий рік у садочку починаються справжні дива. Уявіть: до дітей не просто завітають Дід Мороз зі Снігуронькою, вони приїдуть на казкових санчатах. Тут починається по-справжньому цікаве. Ці санчата мають виготовити батьки! Що з того, що вони ніколи нічого не будували? Треба пофантазувати і докласти трохи умінь. Такий це незвичний садок.
«Я ніколи у житті не пекла пирогів,— зізналася Марина, матуся п’ятирічного Олежика.— А у садочку мене всього навчили. Просто у нас не можна бути байдужим спостерігачем. На свято приносимо виготовлене своїми руками. А ще шиємо костюми, вишиваємо рушники, ліпимо вареники».
«Як це вам вдається? — щиро дивуються колеги-«дошкільники».— Щоб у нашому садочку були такі батьки! Та про це мріяти тільки можна». Виходить, пощастило лише оболонському дитсадку?
«По-доброму заздрю своїм колегам,— ділиться враженнями вихователька Ніла Музиченко.— Хоча за довгі роки своєї педагогічної практики мені всього довелося побачити. Справді, раніше батьки активніше відгукувалися на наше прохання взяти участь у підготовці до свята. Причому я не кажу про масштабні речі. Та ось останній випадок. Попросила батьків заклеїти вікна у групі. Це ж, кажу, у ваших інтересах, щоб тепліше було, діти не хворіли. Ніхто не відгукнувся. Запрошуємо на батьківські збори. Теж часу не знайшлося. А ми старалися: діти власноруч написали листівки, підготували музичні номери».
Щоправда, коли батьки дізналися, що виступатимуть їхні діти, вони все-таки прийшли. Отже, перше педагогічне відкриття — батьків щось зачепило. Міркуймо далі: що саме? Коли виступають їхні діти. Отже, висновок перший — має бути індивідуальний підхід до дитини.

Англійська мова чи народна педагогіка?
«Так, я не відвідую батьківських зборів,— не робить таємниць Олена, мати шестирічної Настусі.— Не тому, що мене не цікавлять успіхи моєї дитини. Я завжди знайду час, щоб послухати розумної поради. Та на батьківських зборах не знаходжу для себе корисної інформації. Вихователі ніколи не говорять конкретно про кожну дитину (навіщо мені слухати про сусідського хлопчика, який розбив чашку?) Звісно, не секрет, що збори перетворюються на черговий заклик здати певну суму грошей. От і все».
«На зборах ми обов’язково говоримо про успіхи дітей,— не погоджується Ніла Музиченько.— Батьки не розуміють, що їхня байдужість породжує відповідне ставлення їхніх дітей. Взагалі, останнім часом бачимо певний дисонанс: усі мами — освічені, розумні, а у вихованні дітей виявляють безпорадність. Перше запитання, яке ми чуємо від них, нас дивує: «З якого віку у вас вивчають англійську мову?» Ми втомилися повторювати, що не треба так поспішати з англійською. Принаймні тим, хто найближчим часом не має наміру емігрувати. Адже дитина розвивається за своїми законами, яких ніхто не скасовував. Вразлива дитяча психіка потребує інших підходів. На заняттях із розвитку рідної мови мають звучати віршики, лічилки, загадки. Чим ближче дитина ознайомиться з фольклорним багатством, тим гармонійнішим буде її розвиток».
Отож, що маємо? Конфлікт інтересів? Нерозуміння потреб дитини обома сторонами? З одного боку, батьки зі своїми освітніми запитами; з іншого — вихователі з переконанням у тому, що вони готують дітей до дорослого життя? А між ними — дитина. Як їй пояснити дорослим, що вона ні до чого не готується, а вже живе на цьому світі? Дошкільний вік такий самий важливий, як і всі інші періоди людського життя...

Нові ідеї у вихованні
«Конфлікт інтересів справді є,— погоджується Марина Машовець, доцент Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова.— За великим рахунком, підходи до дитини з боку педагогів і батьків різняться. Для батьків головне — виховати здорову і щасливу людину. Вихователі — державні люди, офіційні особи. Вони, певна річ, дивляться на дитину з позиції «відповідності до стандартів». Та чи всі ми відповідаємо тим «стандартам»? Зрештою, це теж умовна класифікація. Отак батьки і вихователі опиняються по різні боки «барикад», а посередині опиняється дитина. Поки дорослі вирішують свої проблеми, вони живуть своїм життям — і дорослішають. У педагогічних закладах ми готуємо студентів за гуманними законами, які сповідує педагогіка толерантності. Перша ж педагогічна практика руйнує усі ілюзії. Приміром, ми часто повторюємо слова видатного педагога Йоганна Песталоцці: «Щоб змінити людей, їх треба любити». Що це означає? Сприймаємо дітей такими, як вони є, не намагаючись «перекроїти» під свої потреби. На жаль, ці гарні гасла лишаються часто на папері. Студенти із сумом розповідають нам про свої «антипедагогічні» враження. Приходять вони, приміром, до дитсадка, «озброєні» ідеями педагогіки партнерства. Тож має бути діалог між батьками і вихователями. Насправді, завідувачки дитсадків не дуже охоче пускають батьків до своїх «володінь» (виникає запитання: не все так добре у їхньому «королівстві»? — Авт.).
Життя все частіше підкидає нам усе нові «ребуси». На жаль, вони далеко не безневинні. Про дитячу жорстокість, агресію дізнаємось із преси. Та й у повсякденному житті часто стаємо їхніми свідками. Нещодавно на Миколаївщині стався жахливий випадок. П’ятирічний хлопчик штрикнув ножем свого шестирічного товариша. Діти бавилися у дворі, й здавалося, ніщо не віщувало біди, розповідали свідки трагедії. Насправді того дня у малолітнього злочинця відібрали ножиці, якими він збирався покалічити товариша. Можливо, дитяча агресія видається невмотивованою. Судячи з реакції батьків, не все так просто. Коли постраждала дитина перебувала у лікарні, вони готові були оплатити її лікування. Та щойно хлопчика виписали, вони заявили: «Він же ходить. Навіщо нам щось оплачувати?»
Звісно, ці жахливі випадки поки що нас шокують. Проте вони потребують не лише осмислення, а й вміння відповідно реагувати. Це означає, що і батьки, і педагоги мають навчитися бути озброєними новими педагогічними ідеями.
Кризою виховання нині охоплено майже усі західні країни. Ледь не щодня західні засоби масові інформації повідомляють про дитячу і підліткову злочинність, наркоманію, самовбивства.
«Майже усі батьки сумніваються як у існуючих, так і нових методах виховання,— стверджує автор бестселера «Діти — з небес», американський психолог Джон Грей.— Якщо такі перевірені часом методи виховання, як погрози і побиття є застарілими, то що може дати сучасна система виховання? Не секрет, що сучасна реклама, пропаганда насильства на телеекрані здатні викликати агресію. Та, виявляється, вплив суспільства не такий вже могутній. Якщо у вас вдома панує доброзичлива атмосфера; ви любите і поважаєте один одного».
Теж мені відкриття! — скаже розчарований читач, налаштований почути щось нове. Проте, стверджує Джон Грей, усі проблеми дітей починаються вдома і можуть там вирішуватися. Батьки, пізнайте спочатку самих себе, а потім допоможіть розібратися у непростих питаннях своїм дітям. Ось до чого закликають психологи. Спробуймо спинитися на деяких питаннях, які допоможуть батькам інакше будувати свої взаємини з дітьми.

Замість стусанів — тайм-аути
«Для сучасних дітей не підходять такі методи, як страх і покарання. Вони неефективні. Практичний досвід свідчить, що найефективнішим є позитивне виховання,— стверджує Джон Грей.— Його основними принципами є усвідомлення того, що відрізнятися від інших, припускатися помилок, виявляти негативні емоції, не погоджуватися з іншими — це нормально».
Психолог нагадує, що у вихованні має діяти принцип послідовності. Якщо нині ставлення до дитини буде як до малого і беззахисного, а завтра як до дорослого і відповідального, вона не сприйме ваших настанов.
«Раніше на дітей діяли такі методи, як страх і покарання, і вони виросли нормальними людьми»,— переконують прихильники застарілих методів. Справді, чим більше дитина опиралася, тим наполегливіше намагалися її «переломити через коліно» (запитаємо себе відверто — чи відмовилися від цього усі педагоги, якщо мати на увазі не фізичний, а психологічний тиск? — Авт.).
Подібне ставлення до дитини може викликати хіба що протидію — вона стає агресивною і жорстокою. До того ж, додалася ще одна проблема — батьки зайняті кар’єрою та добуванням грошей. Часу на виховання не лишається. Виявляється, не все так просто. «Важливо, не скільки часу було приділено дитині, а як це було зроблено,— стверджує психолог Людмила Шамрай.— Навіть у ранковій метушні можна знайти кілька хвилин, аби побажати дитині вдалого дня. Ласкаві слова зігріватимуть протягом дня, нагадуватимуть про те, що ввечері родина збереться за одним столом».
У тому, що школярі стають агресивними і жорстокими, винні не лише телепередачі, пише психолог Джон Грей. Якщо вдома дитина наражається на агресивну поведінку, її карають, то якою вона може вирости? У хлопчиків розвивається гіперактивність, або синдром недостатньої уваги. Не менш руйнівним є агресивне середовище для дівчаток. У них формується занижена самооцінка, вони невпевнені у своїх силах, тому нерідко стають об’єктом глузувань і насмішок з боку однолітків.
Якось мені довелося відвідати дитячий садок, у якому працювали за іноземними методиками. Не переповідатиму усіх їхніх особливостей, скажу лише, що головним принципом була відмова від покарань, традиційних занять тощо. Діти малювали на підлозі, забруднювали стіни; дорослі не могли їх змусити виконувати завдання. Методика передбачала йти «за бажаннями» дитини, відкидаючи дорослі настанови — така собі «країна навпаки» для маленьких неслухів. Чи варто говорити про те, що за кілька днів вихователі повернулися до дідівських способів виховання? А неслухняні хлопчики зайняли «почесне» місце у кутку? Одначе педагоги констатують: традиційні методики виховання тепер не «спрацьовують». Треба щось змінювати, але як це робити — для більшості лишається загадкою. Психологи радять замість покарання застосовувати так звані тайм-аути, коли дитині дається час на переосмислення своєї поведінки. Для дорослого така пауза теж потрібна, щоб не зірватися на галас і обрaзи. А може, дещо переосмислити з власного життя.

Наталія ОСИПЧУК
також у паперовій версії читайте:

назад »»»