ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ОСВІТА
ХУДОЖНІЙ ТВІР, ШКІЛЬНА ПРОГРАМА І ПІДЛІТКОВА ПСИХОЛОГІЯ
1
Одними з найяскравіших психологічних рис підлітка є вразливість, з одного боку, і максималізм, з іншого. В основі обох цих особливостей характеру, зрозуміло, лежить брак або принаймні обмеженість соціального досвіду, відсутність у раціональній та емоційній пам'яті належної «бази даних» щодо типових успіхів і особливо поразок у комунікації.

Для підлітка майже все — вперше, як у відомій пісні групи «Машина часу»: «Всё было впервые и вновь». Він або вона із захватом сприймає нове, щиро радіє приємному враженню і болісно переживає все прикре. Це стосується і повсякденного життя, і «віртуального світу» художньої літератури.
Що саме школярі, студенти, взагалі молоді люди хотіли б знайти в художній літературі? Важливість цього питання не можна недооцінювати. І з'ясовується, що хоче молодь передусім знайти в книжці життя, доповнити свій небагатий іще досвід, урізноманітнити його, пережити разом з героєм ті почуття, котрі в житті прийдуть тільки згодом.
Тому і на авторів книг, і на тих, хто включає твори до програми, випадає неабияка відповідальність. Адже прочитана книжка, як і переглянутий фільм або нове знайомство «вживу», «наживо», може справити на підлітка незабутнє враження, закарбуватися в пам'яті так, що навіть стати основою для кардинальних змін у його (її) світогляді, у ставленні до себе й інших. До речі, деякі програмові твори саме тому не викликають інтересу в школярів, що вони доволі відірвані від їхнього реального життя. Про таку відірваність відверто говорить сама молодь. Вона цілком справедливо хоче, щоби книжка говорила з ними їхньою мовою про їхні наболілі проблеми, а не розповідала про далекий від них і за часом, і за думками, і за емоціями світ.
Слід звернути увагу на те, що переважну більшість художніх творів, які нині вивчають у школі, автори явно не призначали для цієї ролі. Природно, що письменники ХІХ і тим паче раніших століть не могли собі уявити, які саме з їхніх творів потраплять до навчальних програм шкіл і ВНЗ нині (вони взагалі навряд чи мали гадку про те, якою буде освіта і суспільство через сто-двісті років). Не говорячи вже про те, що багато із цих творів були написані в зовсім інших, ніж нинішні, історичних, культурних і, зрештою, інформаційних умовах. Сучасний підліток настільки перевантажений різноманітною і здебільшого зайвою інформацією (як кажуть, на зміну марновірству прийшло «марнознавство»), що будь-який інформаційний сплеск може мати непередбачувані наслідки, стати «останньою краплею» і спонукати до тієї або іншої зміни поглядів і почувань. Обсяг інформації, який має опанувати теперішній школяр для свого повсякденного існування, у десятки, коли не в сотні разів перевищує той обсяг знань, котрий потрібен був школяреві двадцять років тому. Головний наслідок такої ситуації — постійна перенапруженість, що в будь-який момент загрожує зривом, стресом, депресивним станом, порушенням адекватної психологічної взаємодії із суспільством, «відключенням», зануренням у себе.

2
Людина починає читати художні твори зазвичай ще в дошкільному віці. Серед перших у житті кожної особи казок, віршів, оповідань кожне залишає по собі помітний психологічний слід, справляє вплив на сам процес формування особистості — саме тому, що ці твори перші, як пізніше перший день навчання в школі, перший ковток вина або перший поцілунок. Популярної літератури, з якої батьки могли б вчасно дізнатися, якого типу і які саме твори краще добирати для дітей, немає або майже немає. А тим часом зовсім не завадить провести об'єктивне дослідження, які ж книжки читають дошкільнята і молодші школярі, а головне — які враження залишаються в них після читання. Усі батьки, поза сумнівом, хотіли б вибрати своїй дитині книжки добрі, виховавчі чи принаймні психологічно не шкідливі. Іншими словами, максимально подбати про, так би мовити, «психологічну екологію» внутрішнього світу дитини. А для цього треба бути уважними не тільки до сумнівних знайомств юних, а й до потенційних до їхніх сумнівних літературних захоплень, а також ігор. Не тільки друг підлітка має бути людяним — людяною має бути і гра, і книжка.
До детальних роздумів з цього приводу мене підштовхнула одна, здавалося б, звична ситуація. Ще в дошкільному віці мені читали казки Г. К. Андерсена, а потім уже я сам читав твори цього письменника. І від деяких з них залишалося досить гнітюче, тривожне, неспокійне враження. Пізніше, вже у школі, запитав у ровесників про їхні почуття з приводу тих самих текстів — і дістав відповіді, що були близькими до моїх власних. Повторив опитування вже студентом, звернувшись до зовсім інших людей,— те саме. Отже, негативний осад від деяких (звичайно ж, не говоримо про всі без винятку) казок Андерсена виникає в багатьох дітей, і в цьому сенсі це можна вважати об'єктивною, а не суто індивідуальною реакцією.
Як показали проведені опитування, більші або менші, виразно негативні психологічні враження справляють на читачів також твори Е. Т. А. Гофмана, Ф. Достоєвського, В. Гаршина, М. Булгакова, Е. По, і, на превеликий жаль, такого видатного письменника, як М. Гоголь. Психологічні потрясіння викликають також, зокрема, деякі німецькі і японські фольклорні казки. Сказане свідчить, що добір творів для шкільної програми, тобто для «вживання» особами з іще не сформованим остаточно світоглядом, має бути особливо ретельним.
Не слід забувати, що значна частина «психологічно небезпечних» для сучасного юного читача творів репрезентують світоглядний контекст, який подекуди істотно відрізняється від сучасного. Так, твори західноєвропейських і російських письменників, як, скажімо, Едгара По або Всеволода Гаршина, з'явилися в епоху панування християнського світогляду, що значною мірою забезпечував психологічну стійкість читача до порушуваних у цих творах складних аспектів життя і смерті. Тим паче сказане стосується популярних нині в Європі японських фольклорних творів й художньої літератури, які належать до культури із зовсім іншим ставленням до життя і смерті, ніж теперішнє західне ставлення. Отже, сучасний європейський молодий читач, як правило, не має того релігійного, а отже, й психологічного імунітету, який мали співвітчизники й сучасники Гаршина або По.
А тим часом текст впливає на людину не лише раціональною інформацією, яку він передає, а й ритмікою, звуковими суголоссями, структурою речень тощо. Частина таких ознак утрачується в процесі перекладу, а частина зберігається.
До того ж читати текст і вивчати його неможливо без уваги до особистості автора. Ще в ХІХ ст. у Франції виник «біографічний метод» дослідження творів художньої літератури, суть якого полягає в тому, що вивчаючи текст, потрібно спиратися на факти життя автора, котрі в цьому тексті так або інакше відбиваються. Художній твір є своєрідним кривим дзеркалом психологічних проблем письменника, його вражень і, зрештою, комплексів. Але ж відомо, що для значної частини авторів писання творів є прямим наслідком власних психологічних негараздів, своєрідною «втечею від дійсності», намаганням вирішити на папері ті проблеми, які не вдалося або вдалося погано вирішити в житті. Проте питання про мотивацію художньої творчості та її роль у сприйнятті твору читачем — окрема тема.

Юрій МОСЕНКІС, професор університету «Україна»
також у паперовій версії читайте:

• ГІМНАЗІЯ, ДЕ «ШАНУЮТЬ УЧИТЕЛІВ І НЕ ЗНЕВАЖАЮТЬ УЧНІВ»

назад »»»