ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ПОЛІТИКА
«ЛАТАНИЙ ГАМАНЕЦЬ» ЗІ СПЕЦИФІЧНИМИ ТРАДИЦІЯМИ
Передноворічне ухвалення бюджету-2008, про яке ми розповідали в минулому числі, дає привід уважніше поглянути на бюджетні процеси у нашій країні, хоча б тому, що до державного кошторису ще вноситимуть зміни.

Як це не парадоксально, українські бюджети складати легше, ніж ухвалювати. Почнемо, мабуть, із 1996 року, коли в нашій державі утвердилася бодай якась грошова стабільність. Адже до запровадження в обіг гривні усі плинні уряди, складаючи бюджети, готові були «малювати» що завгодно — розрахувати доходи й видатки за галопуючої інфляції було практично неможливо.
Однак 2 вересня 1996-го у кишенях наших співвітчизників зашурхотіли купюри із зображеннями Тараса Шевченка, Михайла Грушевського, Івана Франка. Згідно із задумами урядовців, грошова реформа мала б підкріплюватися податковою та бюджетною. Кабмін буквально завалив Верховну Раду купою законопроектів, покликаних змінити стан справ із оподаткуванням. Найзнаменитіший — закон про податок на додану вартість (ПДВ). Відтоді, хто його лише не критикував, однак анекдот про людський організм, що на 80 відсотків складається з води плюс 20% ПДВ, актуальний донині.
Цікаво, що на момент надходження цих податкових законопроектів Верховна Рада ухвалила бюджет у першому читанні й документ скерували до Кабміну на доопрацювання. Проте тодішній прем’єр-міністр Павло Лазаренко не поспішав повертати його в парламент. Офіційна версія затримки зводилася до того, що нехай депутати спершу лібералізують податкову базу, а потім на її основі кошторис доопрацюємо.
Насправді усе виявилося прозаїчніше. Розгляд податкових новацій затягнувся на півроку. А Павло Іванович увесь цей час «керував» фінансовими потоками в ручному режимі. Лише у червні 1997-го Верховна Рада затвердила бюджет-97 і на сьогодні цей день лишається антирекордом для вітчизняних «фінансових Конституцій».
Утім, саме тоді потьмяніла прем’єрська слава Лазаренка. Його бюджетне «ноу-хау» коштувало йому посади. На зміну Лазаренку прийшов Валерій Пустовойтенко. Наступний бюджетний «прикол» пов’язаний саме з діяльністю його уряду. Наприкінці 1998-го Кабмін передав парламенту проект державного кошторису. Це були непрості в політичному плані часи — рукою подати до президентських виборів, а парламентські щойно відбулися. Тож депутати були сповнені рішучості.
Бюджетним комітетом тоді керувала Юлія Тимошенко. Її дискусії з Пустовойтенком затяглися настільки, що ухвалювати бюджет у цілому довелося мало не в новорічну ніч. Остаточне голосування відбулося близько 15-ї години 31 грудня, тобто тоді, коли Новий рік, як говорили в радянські часи, вже «шагал по планете». Нечисленні штатні «кнопкодави» були в шоці: що, як бюджетний процес плавно перейде у 1999-й? На щастя, цього не сталося, хоча Юлії Тимошенко вдалося відстояти певні принципові новації. Найхарактерніші — це бюджетні субвенції регіонам і дещо більша самостійність обласних кошторисів. Тоді ще Юлія Тимошенко вважала, що таким чином їй пощастить спинити концентрацію державних коштів на благо «провладного» кандидата в президенти.
Однак Леоніда Кучму спокійнісінько переобрали на другий термін, а ось урядові Валерія Пустовойтенка поталанило менше. Йому на зміну прийшов Віктор Ющенко і сталося це наприкінці грудня 1999 року. Зрозуміло, що бюджетом-2000 його уряд зайнявся після новорічно-різдвяних свят.
Кошторис від чинного глави держави також був суперечливим. З одного боку, він став першим документом, що його Кабмін виконав, а з іншого — саме тоді було ліквідовано чимало пільг, що їх нині, до слова, Президент активно відстоює.
Наступний державний кошторис, що заслуговує на увагу, — це бюджет-2003. Робота над ним також ознаменувалася ротацією уряду: Анатолія Кінаха змінив Віктор Янукович. Пригадується, він навіть погрожував парламентарям можливим президентським вето на закон про бюджет, якщо вони не врахують пропозицій його команди. Та згодом про все вдалося домовитися.
Одразу після цього почався бюджетний скандал. У січні 2003-го лідер КПУ Петро Симоненко звинуватив тодішнього голову бюджетного комітету Петра Порошенка у фальсифікації головного фінансового документа держави. Ця історія досі не позбавлена «білих плям». Тоді було тривале розслідування звинувачень Симоненка. Відповідну комісію очолював тодішній перший віце-спікер Геннадій Васильєв, який доводив небезпідставність звинувачень, але, ставши Генпрокурором, чомусь забув про цей факт.
Ще один бюджет, не позбавлений інтриги, це кошторис-2005. Його ухвалювали двічі. Спершу в грудні 2004-го, напередодні третього туру президентських виборів, парламент узаконив те, що лишилося від пропозицій уряду Януковича. Проте відразу з прицілом на потенційну корекцію.
Корекція відбулася навесні 2005-го, вона пройшла під гаслом прем’єра Юлії Тимошенко про необхідність «підтопити жирок». Бюджет-2005 увів у ранг закону тимчасові передвиборні пенсійні виплати попереднього Кабміну, а заразом ліквідував так звані вільні економічні зони й території пріоритетного розвитку.
Фінансовий документ-2007 також мав цікаву історію. Позаторік стався перший в нашій історії випадок, коли Президент заветував ухвалений бюджет. Віктор Ющенко поставив під цим творінням свій автограф лише з другої спроби, коли частина пропозицій глави держави була врахована.
Історія з ухваленням бюджету-2008 ще свіжа у пам’яті, але це не означає, що вона не матиме продовження. Принаймні, у тій частині, яка стосується повернення старих радянських заощаджень. Про це «ноу-хау» від уряду Юлії Тимошенко нині хто тільки не говорить. Втім, це — тема для інших роздумів.

Руслан ІВАНІВ
також у паперовій версії читайте:

• БЕЗ ІНВЕСТОРІВ — «ОДНА ЗАРПЛАТА»

назад »»»