ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КРИМІНАЛ
ЗЛОЧИН РОЗКРИВ... БАНКОМАТ

Його величність випадок є великим другом криміналістів, а крадіжку, про яку піде мова, допомогла розкрити низка випадковостей.

Те, що злодії у потягах цуплять речі, не дивує нікого. Співробітники станції Київ-Пасажирський аніскілечки не здивувалися, коли 20-літня дівчина-студентка зайшла до чергової частини й розповіла про те, що її обікрали. Це сталося у поїзді «Кам’янець-Подільський— Київ». Із нею в купе їхав молодик 25–30 років. Усю дорогу поводився скромно, з розмовами не чіплявся, у приятелі не набивався, її домашньою адресою і номером телефону не цікавився. Навіть здавався чимось пригніченим. Словом, юна пасажирка не чекала від нього неприємностей, тому без остраху залишила в купе свої речі, коли піднявшись уранці, пішла вмитися. Повернувшись, побачила, що немає ні попутника, ні її сумочки, в якій були мобільний телефон вартістю півтори тисячі гривень, тисяча гривень готівкою, паспорт, студентський квиток. Зникла також банківська кредитна картка, на рахунку якої було чи то три, чи то чотири тисячі гривень.
Це сталося на під’їзді до Фастова, але дівчина розповіла про пригоду провідникам уже тоді, коли потяг, постоявши там дві хвилини, рушив далі. Судячи з усього, злодій вийшов на цій найближчій до Києва станції, а далі добирався електричками.
Перша зачіпка, яку мали оперативники,— квиток зловмисника, який було видано зі паспортом пасажира. Розшуковцям пощастило швидко знайти власника документа, але той чоловік виявився непричетним до злочину. Його самого до того обікрали у потязі, прихопивши паспорт, але він отримав новий.
Виходило, що дівчину пограбував професійний злодій, котрий спеціалізується на подібних злочинах. Це не означало, що того чоловіка кілька років тому обікрав також він. Його могли пограбувати, скажімо, і дідусь, і жінка. Гроші забрали собі, а паспорт передали молодому колезі-зловмиснику, котрий підходив за віком і статтю. Хлопець-крадій, у свою чергу, напевно, віддасть паспорт пограбованої дівчини знайомій молодій крадійці. Нехай, мовляв, їздить із цим документом і наводить міліцію на хибний слід. Так чи не так, але потерпілій показали альбоми з фотографіями злодіїв, що колись попадалися на крадіжках у потягах чи на вокзалах, але дівчина не впізнала нікого.
Іншою зачіпкою могла стати викрадена мобілка. Адже рано чи пізно вона мала десь «заговорити» і її «голос» мав запеленгувати якийсь ретранслятор. Вона і «заговорила» — на столичному радіоринку на Караваєвих Дачах. Напевно, була там продана якомусь покупцеві, що й гадки не мав про крадіжку. Знайти цього покупця можна було, але на це треба було залучати таку велику кількість оперативних працівників, які зазвичай беруть участь під час розкриття тяжких злочинів. Відволікати їх на звичайнісіньку крадіжку було б завеликою розкішшю.
Нарешті, третьою зачіпкою стала викрадена банківська кредитна картка. Як з’ясувалося, з неї того ж дня у банкоматі було знято усю готівку: 3870 грн. Як могло так статися, якщо код картки мала знати лише її власниця? Чи може ця студенточка морочить міліції голову і ніякої крадіжки у неї не було? Дівчину допитали ще раз, але розгадка виявилася ледь не комічною: дівчина мала погану пам’ять на цифри, а тому про всяк випадок, нашкрябала на картці її пін-код. Злодій, не будь дурнем, зметикував, що означали ті цифри, і машина видала йому всю готівку.
Це засмутило дівчину, котра залишилася без грошей, але підбадьорило оперативників, адже в кожний банкомат умонтована маленька відеокамера — така пересторога передбачена для того, щоб ловити шахраїв-кардерів, котрі цуплять конфіденційну банківську інформацію, за допомогою якої потім виготовляють фальшиві кредитки. Відомо чимало випадків, коли такі пристрої допомагали вкривати вбивць, ґвалтівників і грабіжників. Так сталося і цього разу: невдовзі розшуковці мали відеозапис, на якому було видно, як молодий чоловік зосереджено натискає кнопки банкомата і полегшено зітхає, коли той видає гроші. У ньому дівчина впізнала свого попутника.
Для оперативників було великою удачею, що готівку зняв сам злодій, а не хтось за його дорученням. Проте мати фотокартку крадія, але не знати його справжнього прізвища, погодьтесь, для розшуковця не густо. І все ж яка не яка, а все ж таки зачіпка. Коли врахувати, що хлопець був професійним крадієм, то його могли знати співробітники карного розшуку з інших станцій, крім Києва-Пасажирського, та інших залізниць, окрім Південно-Західної. А могли й не знати...
Випадок, про який мріє кожен оперативник, або як його ще називають «момент істини», відбувся наступного дня. Його відкрив розшуковець з Одеси, який приїхав до Києва у відрядження. Столичні оперативники саме переглядали відеозйомку. І треба ж статися, що одеський колега, ледь глянувши на екран, одразу впізнав хлопця, безпомилково назвавши його прізвище, ім’я, по батькові, рік народження і дату, коли його півтора року тому спіймали за крадіжку на станції Котовськ. Тоді він теж поцупив у жінки сумочку з грішми, але сума викраденого «потягла» лише на 15 діб адмінарешту.
Цього разу крадіжка не обійшлася йому так дешево: його засуджено до трьох років позбавлення волі.

Юрій КОТНЮК
також у паперовій версії читайте:

• ХРОНІКА ПРИГОД
• ПОЛЮВАННЯ НА ФІНАНСОВИХ ГАНГСТЕРІВ

назад »»»