ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА І СВІТ
ДО АМЕРИКИ — ЧЕРЕЗ МЕКСИКУ
За інформацією імміграційних служб США, упродовж останнього податкового року (жовтень 2006-го — вересень 2007-го) до країни прибуло 16 312 кубинців, тобто майже на дві тисячі більше, ніж рік тому.

Більше біженців було лише в 1994 році, коли 35 тисяч осіб дісталися Маямі на човнах і плотах, скориставшись тим, що режим Фіделя Кастро відкрив порти на Острові Свободи.
Тепер переважна частина кубинців відмовляється долати 170-кілометровий шлях до Маямі, вибираючи окружну дорогу до США. Спочатку вони пливуть човном до мексиканського острова Жінок (Isla de Mujeres) біля узбережжя курорту Канкун на півострові Юкатан, а потім суходолом вирушають на північ до переходів через кордон у Техасі.
Ця траса — це майже стовідсоткова гарантія опинитися в Маямі, центрі кубинської діаспори. Американська берегова охорона посилила патрулювання з метою запобігання контрабанді наркотиків, а це означає суворе дотримання запровадженого 12 років тому президентом Біллом Клінтоном принципу «мокра стопа, суха стопа». Згідно з ним тільки ті біженці, яким вдасться стати на американську землю, можуть залишитись і за рік отримати «зелену карту». Значну роль у суворому ставленні до втікачів відіграє все більша істерія, розпалювана консервативними конгресменами-республіканцями і яка підтримується кандидатами в президенти від цієї партії. У «Нью-Йорк Таймс» і «Маямі Геральд», а також на регіональному телебаченні у Флориді можна час від часу побачити фотографії функціонерів берегової охорони, які намагаються зіпхнути подалі в море кубинців, затриманих на пляжі за кілька метрів від берега.
Утім, новий шлях не завжди безпечний. «Мені не раз здавалось, що тонемо і за мить опинимось під водою»,— розповів репортерові «Нью-Йорк Таймс» Хосе Луї Скватер. Цей 45-річний електрик з Гавани протягом чотирьох днів разом з 15 чоловіками й одною жінкою плив човном, сконструйованим з дощок, скловолокна і алюмінію з двигуном від помпи для зрошування посівів.
Прибуття на острів Жінок не означає, що проблеми скінчилися, бо, згідно з тамтешнім законодавством, кубинці повинні мати в’їзну візу. Як повідомляють, більшість біженців — це зазвичай чоловіки віком 25–40 років. Солдати, які патрулюють пляжі цього острова, полюють головним чином на контрабандистів, що перевозять наркотики, а місцевих поліцейських легко підкупити. Звичайно все закінчується штрафом і наказом виїхати з Мексики протягом 30 днів.
Для тих, хто має родину в США, подорож є набагато приємнішою. «Сіра» зона переправлення утікачів чи то безпосередньо в Маямі, чи то на острів Жінок процвітає. За повідомленнями берегової охорони США і місцевої влади на Юкатані, переправляють біженців кубинці з південної Флориди. Контрабандисти користаються найсучаснішою технікою, зокрема супутниковими телефонами, завдяки яким передача «десанту» відбувається на пляжі з точністю до секунд.
Проте влада в Мексиці й США побоюється, що все частіше переправляють біженців і наркотики одні і ті самі члени злочинної мафії з Флориди. «Недавнє вбивство кількох кубинців з Маямі у Канкуні свідчить про те, що ми маємо справу з типовою війною гангстерів за сфери впливу»,— заявив недавно на прес-конференції Томас Шеннон-молодший, заступник держсекретаря з питань західної півкулі.
Велика кількість дорогих і вишуканих катерів в околицях острова Жінок викликає заздрість мексиканців. Вони, щоб нелегально перебратись у США, часто ризикують життям, перебуваючи в пустелі чи переправляючись уплав через Ріо Гранде. Найновіший спосіб переходу через кордон — це вдавати «кубинця». Ті, хто хоче скористатись таким прийомом, навіть вчаться характерного для кубинців діалекту іспанської та видумують оповідання про переслідування, яких зазнали в Гавані від режиму Кастро.
Представники імміграційних служб Держдепартаменту, а також експерти з питань кубинської діаспори в США шукають пояснень, чому посилення потоку біженців відбулось після першої з 1959 року поступової, частинами передачі влади Фіделем Кастро своєму брату Раулю. Переважає думка, що непевність (а може, й обережний оптимізм) перших тижнів змінило розчарування тим, що, здавалося б, прагматичний Рауль Кастро не здійснює жодних реформ. «А навіщо йому проводити демократичні реформи і налагоджувати діалог із США, якщо президент Венесуели Уго Чавес дав йому у 2006 році три мільярди доларів, не вимагаючи нічого натомість?» — риторично запитує професор історії Джеймс Сухліцький, професор історії зі штату Флорида.
На думку експертів, до кубинців повернулось переконання, що справжні зміни можливі лише після смерті 81-річного Фіделя Кастро, а втомлена бідністю молодь Острова Свободи не хоче більше чекати.
У Вашингтоні вже готуються до найгіршого. На території американської військово-морської бази в Гуантанамо недавно завершився перший етап створення наметового табору для біженців (проектна потужність — 45 тисяч осіб) на випадок, якщо після смерті Фіделя Кастро хвиля біженців набуде масштабів цунамі.

Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• БЛИЗЬКОСХІДНІ ГОЙДАЛКИ
• «ПЛАН ПУТІНА» В ДІЇ

назад »»»