ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
СВЯТО ТЕАТРУ В КАЗКОВОМУ ПАЛАЦІ
Два, здавалося б, непоєднувані поняття — Київський академічний театр ляльок і 80-річчя. Проте це так — в останні дні року, що минає, один із найстаріших театрів України і Східної Європи відзначив цей солідний ювілей.

Київський театр ляльок був заснований 1927 року з ініціативи народного артиста України Олександра Соломарського та Ірини Дєєвої. За вісім десятиліть колектив пройшов гідний шлях, тому з гордістю озирається в минуле, упевнено (в усякому разі, у творчому плані) почувається нині, з надією заглядає в майбутнє.
З нагоди ювілею в театрі відбувся урочистий вечір, що плавно перейшов у капусник. У першій, офіційній частині, як завжди, нагороджували і винятково почесними грамотами — Міністерства культури і туризму, Головного управління культури столичної держадміністрації, центрального комітету профспілки працівників культури.
Ні високих звань, ні квартир, яких потребують деякі працівники театру, ні інших матеріальних заохочень надано не було.
Щоправда, промовці не скупилися на добрі слова. Приміром, начальник Головного управління культури КМДА Світлана Зоріна зворушливо згадала про те, яким святом у дитинстві ставали для неї кожні відвідини храму лялькового мистецтва й побажала, щоб до театру-ювіляра ходили й онуки присутніх. А Олександр Биструшкін, начальник гуманітарного відділу Секретаріату Президента України, відтворив у пам'яті складні для колективу часи, коли після рішення влади про передавання приміщення на вулиці Шота Руставелі синагозі Бродського театр змушений був протягом восьми років працювати в різних приміщеннях — у Будинку культури імені Фрунзе, Малому залі Національної філармонії, культурному центрі МВС України, а по суботах і неділях у різних київських школах.
У грудні 2005 року театр ляльок нарешті отримав постійне житло, та ще яке! Воістину казковий палац на схилах Дніпра. Не можна ще раз не подякувати міській владі, що виділила чималі гроші на його будівництво в рекордний термін — лише за рік.
Прогулюючи цим затишним теремом, милуючись його гобеленами і панно, мозаїками, акваріумом, скульптурами у фойє і на вулиці, біля будівлі, знову повертаєшся до думки, що всі ми — родом із дитинства. Хвала Богові, є ще місця, де в ту дивовижну пору можна повернутися, а тим, хто живе в дитячій країні зараз,— не поспішати її залишити. Усім охочим у цьому допоможуть люди, котрим пощастило зберегти дитячу душу на все життя. Їхня професія — артисти-ляльководи. Їхня місія є надто складною — вкласти душу в ляльку і зробити її повноцінним персонажем вистави. Голосами цих людей розмовляють Попелюшка і Буратіно, Дюймовочка та Івасик-Телесик, Кіт у чоботях і поросятко Чок, непохитний олов'яний солдатик і Пан Коцький. У спектаклях для дорослих — «Лісова пісня» Лесі Українки і «Декамерон» Дж. Боккаччо актори-чарівники з'являються на сцені по черзі з ляльками.
«Спасибі за глядача, якого ви передаєте нам, дорослим театрам»,— сказав на ювілейному вечорі актор Національного театру імені Лесі Українки, заслужений артист України Сергій Озерянський. Для такої подяки є всі підстави, тому що всупереч новим віянням усіляких кліпів і страхітливих мультиків, у Київському академічному театрі ляльок зберігають вірність нашим театральним традиціям і продовжують оспівувати добро у всіх його проявах: дружба, любов, справедливість, взаємодопомога.
Оселившись у новому, чудовому будинку, театр повернув перервану внаслідок мандрівного життя традицію проведення міжнародних фестивалів лялькових театрів. У жовтні пройшов п'ятий фестиваль, що подарував чимало радісних зустрічей.
На зміну святу приходять будні. Театр планує нові спектаклі. Серед постановок наступного року будуть: «Царівна-жаба» — для найменших, а також «Божественна комедія», «Биндюжник і король» — для дорослих.

Тетяна КРОП
також у паперовій версії читайте:

• БОГДАН БЕНЮК: «РОДИНА — МОЯ ФОРТЕЦЯ, КУДИ НІХТО НЕ МАЄ ПРАВА ЗАЙТИ...»

назад »»»