ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ГРАНІ ІСТОРІЇ
ЗАГАДКОВА СЕРЕДНЬОВІЧНА НАЗВА КИЄВА: ГІПОТЕЗИ ВЧЕНИХ
У Х ст. (точніше в 913–959 рр.) Візантійською імперією керував імператор Костянтин VII Багрянородний. За його часів київський князь Ігор (чоловік Ольги й батько Святослава) двічі ходив походом на Візантію й уклав із нею договір.

Костянтин цікавий для сучасних дослідників, зокрема, тим, що називав Русь «Лебедією». Імператор написав чимало творів, найвідоміший з яких — трактат «Про управління імперією», написаний як повчання синові. В цьому творі Київ (точніше, київська фортеця) має назву «Самватас» (або «Самбатас» — у грецькій мові «б» переходило у «в»). Що означає ця загадкова назва і з якої мови вона походить?

1.
«Чи не найзагадковішою назвою... виявилася назва Самбатас, що існувала, мабуть, з початку нової ери»,— пише О. Знойко в книзі «Міфи Київської землі та події стародавні». Він наголошує, що «ніхто з дослідників назви Самбатас не розкрив і не висунув переконливої гіпотези», але «кожен із дослідників таємничої назви збирав потрібні відомості, використовував нові джерела й факти з історії Києва і тим робив велику послугу своїм наступникам у науці». Припущень про походження цієї назви існує мало не десяток.
Згідно з однією версією, назва «Самватас» походить від імені візантійського царевича (Самватес чи Самбатес). Гадають, що візантійський імператор Лев Вірменин (правив у 813–820 рр.) міг допомагати в будівництві тутешніх укріплень, і через те київську фортецю назвали Самватасом — за іменем імператорського сина. В такому разі дивно, що імператор Костянтин не зазначив, що назва походить із Візантії й пов’язана з імператором, котрий правив за сто років до нього.
Інше припущення, яке підтримують деякі дослідники, полягає в тому, що Самватас — перекручена засобами грецької мови слов’янська назва «суводь», котра означає місце злиття двох річок (там, де Почайна впадає у Дніпро, була розташована пристань). Серед сучасних учених це припущення вважається одним із найвірогідніших. Як можливий доказ, наводять назви річок київського регіону — Субот, Субодь, Соботь, які начебто означають те саме. Однак ці назви, на наш погляд, мало схожі на слово «вода», та й до того ж, існує річка Суба (правий приток Тясмину, басейн Дніпра), явно пов’язана з наведеними назвами річок, але зовсім не схожа на слова «суводь» і «вода».
О. Знойко, посилаючись на відомого київського вченого С. Реформатського й на легенди, що побутували серед київських греків, припускає і намагається пояснити зв’язок назви Самватас (Самбатас) зі словом «субота», але з такою штучною версією погодитися важко.
Було й чимало інших пояснень. Самватас вважали, приміром, викривленням слова «Семиврат» (місто, що має сім «врат» — воріт). Однак «врата» — староболгарська форма (східнослов’янська «ворота»), й виникає питання про те, коли така форма могла з’явитися на Київщині. Бачили в цій назві й слово «брат» («Самобрат», але що це означає?) як згадку про побудову міста трьома братами. Відомий російський поет і вчений XVIII ст. В. Тредіаковський вважав, що ця назва походить від імені київського князя Самовита. Відомий мовознавець Л. Якубинський гадав, що ця назва хозарська (хозари вживали форму «Самбарай»).
Ще одне пояснення назви «Самватас» пробують дати з огляду на літописне повідомлення про те, що 882 року новгородський князь Олег узяв Київ і оголосив його столицею Русі: «Хай буде се мати городам руським». Вираз «се мати», як вважають, візантійський імператор не зрозумів і перекручено сприйняв за власну назву «Самватас». Є й протилежна думка: князь Олег або пізніший літописець сприйняли назву «Самватас», не зрозумілу для них, як вираз «се мати» («це мати»).
У тлумаченні цієї загадкової назви Києва М. Брайчевський спирається на довільне й необґрунтоване припущення академіка М. Марра про те, що слово «Самватас» раніше за звучанням було близьким до слова «сармат». Припущення Марра (який вбачав у цьому ще один доказ того, що Кий — скіф, а сармати споріднені зі скіфами) так само фантастичне, як і припущення про зв’язок назви «Самватас» із назвою міста на Дніпрі, згадуваного германськими джерелами,— «Данпарстад».
Однак слушними слід визнати інші міркування М. Марра про назву «Самватас» (або «Самбатас»). Учений звертає увагу на те, що Сембат — ім’я, яке було добре відоме й поширене серед вірменських феодалів і навіть царів. У Вірменії існували такі назви, як Сембатаван («ван» — місце), Сембатаберд («берд» — фортеця), Сембатай (назва гори). Зіставляючи наведені назви з назвою «Самватас», М. Марр писав, що тут «ідеться про найважливіші теоретично (чи лише теоретично?) лінгвістичні проблеми, пов’язані з історією матеріальної культури, а з ними про факти виняткового значення, про соціальні зв’язки Вірменії й Русі».

2.
Приміром, ось фрагмент із «Історії Вірменії» знаменитого вірменського літописця Мовсеса Хоренаці (Мойсея Хоренського), де розповідається про полководця Сембата: «Сембат, за наказом Арташеса, йде з військом у землю аланів... Сембат спустошив землю ворогів останнього...» (Згадані тут алани — середньовічне іраномовне плем’я).
Отже, можемо дати відповідь (хай навіть не остаточну) на деякі з питань, поставлених О. Знойком: «Звідки ця таємнича назва — Самватас? Як і коли вона виникла? Що і якою мовою означає?» Ця назва походить з вірменської мови, а причина її виникнення — широкі й давні українсько-кавказькі зв’язки, які стали причиною фіксації легенди про заснування Києва у вірменському літописі. Чи пов’язана ця назва з іменем візантійського царевича-вірменина (це припущення розглядалося) — сказати важко.
Ще одне питання, яке не раз виникало у дослідників,— про можливий зв’язок образу Кия зі скіфо-сарматським світом. Скіфи й сармати (як і їхні прямі нащадки — сучасні осетини) — це народи іранської мовної групи. Іранські мови не лише споріднені зі слов’янськими, а й активно взаємодіяли з ними, починаючи з праслов’янської доби. З іранських мов у слов’янські прийшли слова «Бог», «рай», імена язичницьких божеств Київської Русі — Хорс (іранською «сонце»), Семаргл тощо. Від української праісторії невіддільні скіфи.
Не лише М. Марр вважав Кия скіфом. У XVIII ст. історик В. Татищев припускав, що Кий, Щек, Хорив і Либідь — сармати, а назву Києва виводив від сарматського слова «ківі» — гори (це тлумачення пізніше поділяли деякі інші історики). Виникнення сарматського Києва він відносив до епохи ще до Різдва Христового. В. Тредіаковський, за тогочасною традицією, взагалі не розділяв скіфів і слов’ян: «Кий как славянин скифского есть рода»,— писав він).
Український культуролог, дослідник язичницьких обрядів К. Сосенко висунув сміливу гіпотезу про те, що князь Кий — це іранський Кей (ім’я, поширене серед перших царів Персії), який нібито, не погоджуючись з релігійною реформою давньоіранського пророка Заратуштри (засновника нової релігії зороастризму), залишив свою країну і прийшов на Наддніпрянщину, де заснував Київ. Це сталося начебто в VII ст. до н. е. (традиційна дата діяльності Заратуштри, яка визнається не всіма дослідниками). Це припущення більш ніж сміливе й може бути визнаним за вірогідне лише в разі, коли буде знайдено достатньо аргументів на його підтвердження.

3.
Однак зв’язок легенди про Кия з деякими легендами стародавнього Ірану не виключений. Деякі дослідники слов’янських старожитностей припускають, що ім’я Кия походить від слов’янського кореня, наявного у слові «кувати». Вони вважають, що Кий спершу уявлявся як божественний коваль, сподвижник бога-громовержця (Перуна) в його одвічному поєдинку зі змієм. Дослідники зіставляють легенду про Кия з іншою давньою легендою Наддніпрянщини. «Український переказ пов’язує походження Дніпра з божим ковалем: коваль переміг змія, що обклав країну поборами, запряг його у плуг і зорав землю; з борозн виникли Дніпро, дніпрові пороги й вали вздовж Дніпра (Змієві вали)».
Один із найавторитетніших дослідників слов’янських дохристиянських вірувань — академік Б. Рибаков — у своїй книзі «Язичництво давніх слов’ян» пише: «Легенди про божественного коваля, що кував перший плуг на 40 пудів, що переміг страшного чорноморського Змія і проорав на цьому Змієві цілу оборонну лінію, яка захищала Середнє Подніпров’я з півдня, широковідомі в українському фольклорі того ж Подніпров’я». Численні дослідники вважають, що боротьба бога чи його представника (богатиря-героя) зі змієм — «основний міф» давніх слов’янських язичницьких уявлень. Слід додати, що коваль у фольклорі багатьох народів (слов’ян, греків, германців та ін.) уявлявся як священна особа, ремесло якої є загадковим і пов’язаним з давніми магічними знаннями.
Найвідомішими образами богів-ковалів є Гефест (бог металургії, одружений — у нагороду за свою виняткову майстерність — із найчарівнішою богинею Афродітою) і Прометей (богоборець, котрий дав людям не лише знання металів, а й вогонь і всі основи культури). Є серйозні припущення, що найдавнішим богом ковальства у греків вважався Яфет, батько Прометея, який був родоначальником усіх народів Європи (яких Біблія називає «синами Яфетовими»). Дослідники міфів наголошують: «Коваль не обмежений у своїй діяльності звичайним ковальським ремеслом і часто виступає як «божественний майстер» узагалі».
В іранській міфології відомий герой-коваль Кава (ім’я, схоже на ім’я засновника Києва і на корінь слова «кувати»), котрий підняв повстання проти царя-змія Заххака, що захопив іранський престол, і скинув його. Ця давня легенда переказана у величній поемі «Шахнаме» («Книга царів»), створеній великим таджицьким і перським поетом Фірдоусі (934–1020). Отже, образ Кия, як і образи богів Київської Русі, варто досліджувати у контексті давньоіранських міфів.
«Заснування і давня історія Києва оповиті численними міфами й легендами»,— пише О. Знойко. «Всіх міфів, пов’язаних із Києвом, не перелічити». Дослідник слушно зазначає: «Історією Риму, як відомо, займалися вчені багатьох країн упродовж двох з половиною тисячоліть. Нагромаджено надзвичайно великий і цінний матеріал. Києву не так пощастило. Його передісторія вивчалася дуже мало». Ці слова звучать як заклик до наступних дослідників, адже наука з кожним роком накопичує все більший обсяг історичних, культурних, мовних фактів, які стосуються різних часів і країн світу. Вони дають змогу побачити передісторію Києва, походження міста і легенд про нього у якнайширшому контексті, як то кажуть, між Сходом і Заходом. Якщо певна галузь науки розвивається, то в ній неминучі здогади й припущення — не лише ті, які витримають перевірку часом, а й ті, що залишаться в історії й не будуть прийняті пізнішою наукою. Час рано чи пізно розставить усе на свої місця.

Юрій МОСЕНКІС, професор університету «Україна»
також у паперовій версії читайте:

• З КОГОРТИ НЕЗЛАМНИХ

назад »»»