ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КРИМІНАЛ
СМЕРТЬ НА ДОРОГАХ ЗБИРАЄ РЕКОРДНИЙ ВРОЖАЙ
Минулого тижня прес-служба МВС оприлюднила повідомлення, згідно з яким стало зрозуміло, що нинішній рік буде рекордним у ХХІ ст. за кількістю загиблих унаслідок дорожньо-транспортних пригод (ДТП). Це яскраво свідчить про те, що керівництво Міністерства на чолі з Василем Цушком так і не змогло змінити негативну тенденцію. Так само, як не зуміла це зробити команда їхніх попередників на чолі з Юрієм Луценком.

Таким чином виявилося, що не мають під собою жодної підстави вислови на кшталт того, що «Поки не було Луценка, все було гаразд», або «Після того, як МВС керував Цушко, почався повний розвал». Причина динаміки збільшення або зменшення кількості аварій на дорогах лежить в дещо іншій площині, ніж партійний колір політика, котрий очолює МВС. Вона набагато складніша і має дещо іншу природу, хоча це не заважає ораторам використовувати кількість ДТП як карту в політичній грі.
Отже, за даними Департаменту ДАІ, за 11 місяців 2007 року автокатастрофи забрали життя 8496 наших громадян. Можливо, переважній більшості читачів названа цифра не говорить ні про що, тож аби її з чимось порівняти, заглибимося у не дуже далеке минуле. Найбільша кількість загиблих на дорогах була зафіксована 1990 року — майже 10 тисяч смертельних випадків. Не виключено, що у попередні роки вона була ще більшою, але працівники міліції взагалі й Державтоінспекції зокрема мали погану звичку приховувати від повного обліку як злочини, так і ДТП. Цю звичку вони мають і зараз, але тоді, за радянських часів, така політика проводилася на найвищому рівні. Через те більш-менш довіряти кримінальній статистиці можна лише з того моменту, коли вона охоплює період, починаючи з рубежу 1980–1990-х рр.
Упродовж п'яти років чисельність загиблих коливалася на межі 10 тисяч, але 1995-го щось сталося, і вона несподівано зменшилася до 7,5 тисячі. Потім пішло неухильне зниження, і у 2000 році трагедій було лише п'ять тисяч. Потім знову щось сталося і крива смертей знову поповзла вгору. 2001 року смерть зібрала на дорозі сумний врожай, який становив шість тисяч осіб.
Аби не перевантажувати читача завеликою кількістю цифр, назвемо статистику за чотири останні роки.
2004 рік — МВС, а значить і Державтоінспекцією, керує міністр часів Кучми — Микола Білоконь. Кількість загиблих — 7 тисяч осіб.
2005 рік — майже увесь рік міністром був Юрій Луценко. Навесні ліквідовано Контрольно-пропускні пункти ДАІ (КПП), улітку була невдала спроба ліквідувати ДАІ. Кількість загиблих — 7229.
2006 рік — майже весь рік відомством керує Юрій Луценко. Під приводом реорганізації систему ДАІ скоротили на сім тисяч посад (зауважимо, що п'ять тисяч з числа скорочених недалеко пішли — вони на тих самих автомобілях несли ту саму службу, тільки вже називалися не Дорожньо-патрульною службою ДАІ, а патрульною службою міліції). Кількість загиблих — 7592.
2007 рік — за формального міністра Василя Цушка відомством фактично керує команда заступників з числа «старих кадрів» на чолі з Михайлом Корнієнком. У Державтоінспекції не спостерігається практично жодних скорочень і реорганізацій за винятком того, що подекуди відновлюються КПП і до лав ДАІ повернуто чотири тисячі «багнетів» (із числа тих, котрі «недалеко пішли»). Кількість жертв (поки що за 11 місяців) — 8496.
Отже, неозброєним оком видно, що політично-організаційні пертурбації не дуже впливали на кількість автокатастроф — вони, можна сказати, йшли кожен своїм шляхом й одне одному не «заважали». Проте людей на дорогах з кожним роком гинуло все більше і більше.
Таким чином, розгадку треба шукати не в особистостях міністрів, а в іншому. Що саме сталося у 1995-му, коли крива ДТП стрімко пішла вниз, і у 2001 році, коли вона неухильно поповзла вгору?
Для відповіді на це запитання погляньмо на статистику осіб, притягнутих до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху. Протягом 1990–1994 років їхня кількість коливалася у межах чотирьох мільйонів, а у 1995 р. підскочила аж до 18 мільйонів. Саме на стількох водіїв було складено протокол, а потім когось оштрафовано, когось позбавлено водійських прав, а у когось вилучено автомобіль. Кількість тих, кого працівники ДАІ «оштрафували» без протоколу (читай: відпустили за хабара), ніякій статистиці не піддається. Та, за припущенням фахівців, порушників, котрих дорожні інспектори покарали у такий не зовсім законний спосіб, набагато більша за тих 18 мільйонів, які пройшли через офіційну процедуру оформлення протоколу.
Щоправда, їх було не 18 мільйонів, а менше, бо у нас в Україні автомобілів разом із тракторами та автобусами тоді могло набратися хіба що дев'ять мільйонів. Це означає, що усі водії були покарані по два, а то й по три рази. Зате насамкінець вони стали їздити обережніше і аварій на дорогах значно поменшало.
Розповідаючи про події 1995-го, не можна не сказати про людину, котра була ініціатором цих «репресій» — колишнього і нині покійного міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка. В даному разі він не випрошував у Верховної Ради жодних змін у законодавстві: діючи в межах своїх повноважень, дав наказ підлеглим якнайжорсткіше реагувати на порушення водіями закону і належно проконтролював його виконання.
Тепер про те, що сталося у 2001-му, коли крива ДТП, як ми зазначали, неухильно поповзла вгору.
2001 рік був багатий на події. Комусь він запам'ятався ув'язненням Тимошенко, комусь — відставкою Ющенка. Для працівників ДАІ «чорним днем» стало 5 квітня, коли Верховна Рада ухвалила ліберальні зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Якщо коротко, то найнегативніші наслідки мали три групи поправок.
Перша — були значно зменшені штрафи за порушення правил дорожнього руху, а деякі їхні види взагалі стали безкарними.
Друга — право накладати стягнення за деякі найпоширеніші види порушень були відібрані від підрозділів ДАІ й передані судам. До цього останні виявилися технічно неготовими.
Третя і найголовніша — інспектори ДАІ були позбавлені права вилучати у порушників посвідчення водія, номерні знаки автомобіля і ставити його на штрафмайданчик.
Усе це разом узяте спричинило те, що з кожним роком на дорогах гине все більше людей.
Народні обранці мали передбачити, що ухвалені ними закони стимулюватимуть безкарність водіїв-правопорушників та їхнє зневажливе ставлення до закону. Та що поробиш: тодішня політична ситуація в країні не сприяла мудрій законотворчій діяльності.
Після квітня 2001 року у нас один раз змінився Президент України, тричі — Верховна Рада і чотири рази — міністр внутрішніх справ, а народ досі платить кров'ю за помилки, допущені парламентарями. Втім, завжди є надія. Хтозна, може у Юрія Луценка знайдеться сила волі перейняти і успішно застосувати досвід Юрія Кравченка. Адже той не просив у парламенту підвищити штрафи чи дати міліціонерам додаткові повноваження. Він і без цього знайшов важелі, аби змінити ситуацію.

Юрій КОТНЮК
також у паперовій версії читайте:

• ХРОНІКА ПРИГОД
• КОГО НЕ ЗАБРАЛА ШАХТА — ТОГО УБИЛА ПЛЯШКА
• ДО МІЛІЦІЇ ДОСТАВЛЕНО 61 МАЛЕНЬКОГО ЖЕБРАКА

назад »»»