ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА НАУКА
ЕЛІКСИР ДОВГОЛІТТЯ: ІЛЮЗІЇ ТА РЕАЛІЇ
Знаменитий ембріолог, бактеріолог, імунолог, лауреат Нобелівської премії (1908) і наш земляк (народився на Харківщині) Ілля Мечников доводив, що передчасна старість — це хвороба, яку можна й потрібно лікувати. Якщо вдасться з нею впоратися, то тривалість активного життя людей може досягти 120 років і більше.

Про це йдеться в його книзі «Етюди оптимізму», написаній 100 років тому в стилі класичного наукового есе. Мало хто з великих залишив нам такі оптимістичні напуття, котрі й через століття допомагають людям бути здоровішими.

Чи можна розминутись зі старістю?
Легенда про еліксир довголіття зародилася близько 2,5 тисячі років до н. е. в Шумерському царстві, що перебувало в межиріччі Тигру і Євфрату. Це був епос про Гільгамеша, сина безсмертної богині Нінсун та її смертного чоловіка. Наприкінці життя Гільгамеш захотів знайти безсмертя й одержав пораду з’їсти «траву від старості», що росте на морському дні. Добувши її, дорогою додому Гільгамеш вирішив скупатися. Змія знайшла «траву» на березі, з’їла її й стала безсмертною, а Гільгамеш помер.
Найвідомішим алхіміком, який стверджував про можливість одержання таємничої речовини, що дасть змогу людині жити супердовго, майже вічно, був Джабір ібн Хайян (721–815) із Багдада. В Європі він був відомий протягом багатьох сторіч під псевдонімом Гебер. Джабір залишив один із рецептів довголіття. «Треба тільки,— писав він,— знайти жабу, що прожила десять тисяч років, потім упіймати кажана тисячолітнього віку, висушити їх, розтерти в порошок, розчинити порошок у воді й вживати щодня по столовій ложці». Зрозуміло, що Джабір вклав у опис рецепта свою іронію, доводячи його нереальність.
Китайський алхімік Вей По-ян, який жив у ІІ ст. н. е., виготовляв піґулки безсмертя (китайською мовою «ху-ша» й «тан-ша») із сульфіду ртуті. У легенді йдеться, що ці піґулки Вей По-ян уживав сам, давав своїм учням і улюбленій собаці. Всі вони померли, але потім нібито воскресли та жили вічно.
Греки приймали ванни з молока. Деякі римляни пили кров молодих і сильних гладіаторів, убитих у бою, з метою продовження власного життя. В XVIII ст. чимало лікарів намагалися вводити людям похилого віку емульсії зі статевих залоз тварин.
Тож багато було шукачів еліксиру довголіття, але його так і не знайшли. Як, утім, і наш земляк академік АН України та СРСР Олександр Богомолець (1881–1946), котрий пропонував так звані цитотоксичні сироватки, очікуючи, що вони підвищать опірність організму хворобам. У його лабораторії, де одержали невелику кількість речовини, пізніше названої «сироваткою Богомольця», народилося вчення про сполучну тканину. Все це — проблеми імунітету, ендокринології, пов’язані з обміном речовин і дією залоз внутрішньої секреції,— визнали як науковий багаж. Навіть вищі чиновники від влади дослухалися до думок Богомольця. Дали кошти для продовження наукових досліджень по темі боротьби зі старістю. Проте сам учений помер, не доживши до 70 років. Подейкують, що Сталін, дізнавшись про смерть Богомольця, ледь сукно на столі не порвав: мовляв, обдурив...
Пізніше наша країна «омолоджувалася» уринотерапією, коренем женьшеню, пантами оленів, усілякими чищеннями організму і вживанням «диво»-засобів на зразок «гербалайфа». На пам’яті багатьох — експеримент завдовжки 40 років, який поставив на собі академік НАНУ М. Амосов (1913–2002). Микола Михайлович дотримувався певного режиму харчування і займався гімнастикою, щоб забезпечити організмові призначене йому природою навантаження. Не відомо, скільки б він прожив без таких навантажень і обмежень. Так чи інакше, а хірург-кардіолог помер у 89 років. Нині знайдеться немало таких, хто готовий виробляти дивні речі для того, аби переконати себе в тім, що проживе довго.

Оптимізм Мечникова
У І. Мечникова було все — всесвітня слава, любляча дружина, талановиті учні-послідовники. Та чогось йому бракувало. Ілля Ілліч, як певно кожен із нас, не хотів старіти. У 53-річному віці вчений всерйоз зайнявся дослідженням проблеми старіння.
Разом із учнями він проводив серію дослідів з кроликами, морськими свинками та мавпами. Тваринам вводили токсини, що утворюються в кишківнику (паракрезол, індол), тож у них швидко розвивалися ознаки старіння. Так Мечников експериментально довів свою теорію, що була спочатку описана ним у «Етюдах про природу людини» (1903), а потім доповнена й суттєво деталізована в «Етюдах оптимізму» (1907). Виходить, людина старіє тому, що отруюється токсинами, котрі утворюються гнильною мікрофлорою товстого кишківника. Причому їжа впливає на кількість отрут, утворених товстим кишечником: якщо кролика годували буряком, то індолу утворювалося значно менше, ніж коли він споживав картоплю або голодував. Ілля Ілліч доходить висновку, що старість — результат хронічного і повільного самоотруєння організму. А ще Мечников знав, що в Болгарії є місцевості, де багато жителів доживають до ста й більше років, харчуючись переважно кисломолочними продуктами. Звідси він зробив висновок, що палички молочної кислоти благотворно впливають на організм. Вони знищують бактерії в травному тракті людини, захищають від самоотруєння, забезпечуючи тривале життя.
Свою теорію вчений, як завжди, вирішив перевірити на собі. Двічі в день, на сніданок і вечерю, їв овочевий суп, в обід і під час сніданку випивав по 300 г кисляку. Крім того, в обід і на вечерю з’їдав по чайній ложці живої культури болгарської палички Lactobacillus bolgaricus. Зрештою, Ілля Ілліч створює власний рецепт приготування молочнокислого продукту на основі болгарської палички й стерилізованого молока. Тож оптимістична відповідь на запитання «Як продовжити активне життя?» для Мечникова була очевидна: щодня споживати продукти молочнокислого бродіння.
1915 року, святкуючи своє 70-річчя, Ілля Ілліч шкодував про те, що запізно почав ці досліди. Говорив, що всі його найближчі родичі, у тому числі батьки, померли набагато раніше 70 років, а він ще сповнений сил і не збирається у потойбіччя. Однак життя розпорядилося інакше. Через рік професор застудився. Спочатку він не надав великого значення хворобі, але недуга не відпускала. Більше того, кашель ставав боліснішим. Застуда ускладнилася бронхіальною астмою. Серцю не вистачало кисню. Професор не міг читати лекції, а піднімаючись на другий поверх, доводилося кілька разів спинятися для перепочинку. Влітку 1916-го Ілля Мечников відчув сильний біль у грудях. Через добу вчений помер від інфаркту міокарда. Йому було неповних 72 роки...
«Зараз багато хто користується висновками й порадами Мечникова»,— розповідає Микола Павленко — мікробіолог, кандидат біологічних наук, керівник лабораторії Інституту біоорганічної хімії та нафтохімії НАНУ. І продовжує: «Так, серед основоположників напрямку науки про молочнокислі бактерії давно визнано наукову школу мого вчителя — члена-кореспондента НАНУ Євгена Квасникова (1906–1995), лауреата державних премій СРСР та України. Серед розробок ученого і його учнів — низка молочнокислих продуктів і бактеріальних заквасок. Чого вартий лише дієтичний напій «Геролакт»! Цю продукцію, виготовлену за українською технологією, можна знайти в багатьох країнах світу, навіть у Південній Африці». (Тільки дивно, що ми самі чомусь воліємо везти звідусіль сумнівної якості йогурти, кефіри.— Авт.)
За своїми поживними властивостями той же кефір рівноцінний молоку, а засвоюється організмом набагато краще. Пояснюється це тим, що під час приготування кефіру виконується частина роботи, яку має робити наш шлунок, а саме: роздрібнюється та звужується білок, гідролізується жир. Тому для засвоєння напою потрібно набагато менше ферментів травлення, ніж для переварювання молока. Якщо пригадати, що для засвоєння молока їх потрібно ще більше, то стане зрозумілим, чому кефір відносять до найлегших харчових продуктів. Більше того, в ньому міститься вуглекислий газ і молочна кислота, які надають кефіру своєрідний смак і приємний аромат. Це, у свою чергу, поліпшує апетит, посилює виділення шлункового соку, допомагаючи переварювати й іншу їжу. Водночас не застаріла думка Мечникова про те, що молочнокислі продукти — не лише їжа, а ще й ліки. Вони тонізують нервову та серцево-судинну систему, поліпшують роботу нирок і кишківника, відновлюють порушені обмінні процеси. Крім того, молочна кислота пригнічує процеси гниття в кишківнику.
Національна колекція нехвороботворних мікроорганізмів Інституту мікробіології та вірусології НАНУ, який очолює академік НАНУ В. Підгорський (учень Є. Квасникова), налічує понад 20 тисяч штамів. Використовуючи їх, учені одержують антибіотики, лікарські препарати, створюють дієтичні продукти харчування з цінними лікувальними властивостями. Один із таких продуктів, згаданий «Геролакт»,— молочнокислий напій, що містить незамінні біологічно активні речовини, зокрема білки, вітаміни, органічні кислоти, кальцій, фтор тощо. Особливо корисний для людей похилого віку: він нормалізує обмін речовин у організмі, поліпшує травлення, зменшує вміст холестерину в крові. (До речі, співавтором цього напою є учениця Є. Квасникова — член-кореспондент НАНУ Н. Коваленко.— Авт.). Нещодавно київські мікробіологи та геродієтологи створили ще один молочнокислий продукт — «Лактогеровіт». Молодший брат «Геролакту» теж приємний на смак, а головне — поліпшує вуглеводний обмін, нормалізує мікрофлору травного тракту, нейтралізує шкідливі азотисті сполуки, котрі потрапляють до нашого організму з водою і деякими овочами, знижує рівень холестерину, і що важливо — діє як радіопротектор».
Роботи Мечникова — основа сучасного вчення про пре- і пробіотики, які широко використовують для лікування різних захворювань (пробіотики — живі мікроорганізми, а пребіотики — речовини, що стимулюють ріст «хороших» мікроорганізмів).
Академік АМН СРСР Микола Гамалєя (1859–1949), який народився, вчився і тривалий час працював в Одесі, так написав: «Спливають десятки років, людство навчиться перемагати рак, проказу й чимало інших невиліковних нині хвороб, але люди завжди будуть із вдячністю згадувати світле ім’я великого оптиміста І. Мечникова, котрий започаткував блискучий початок справі боротьби за здоров’я людини».

Почни із себе
Так що ж таке старість у сучасному науковому розумінні? Провідні вчені в цій сфері досліджень вважають, що старість — внутрішньоклітинна інтоксикація або, простіше кажучи, нагромадження всередині клітин організму шкідливих продуктів обміну. Тому медицина майбутнього — профілактична. Середня тривалість життя людей до кінця ХІХ ст. не перевищувала 36 років. А вже в ХХ столітті через запровадження правил гігієни, а потім вакцинації й антибіотиків, середня тривалість життя зросла більш ніж удвічі.
Поки вчені не винайшли еліксиру від старості. Отже, треба самим докладати зусилля, але це роблять одиниці. Як не дивно, людство не хоче довго жити, загнавши себе в мегаполіси, в яких комфортно, але бракує свіжого повітря, руху й природного харчування. Якщо ми запитаємо себе, як розпорядилися своїм життям і що робить кожен із нас для продовження активного періоду, то, на жаль, у більшості випадків відповідь буде сумною. На могилі кожної людини можна помістити епітафію: «Він не вмів жити».
Із досьє. Україна — одна з найбільш швидко старіючих країн Європи. Ми живемо на десять років менше від австрійців і на 15 років менше за американців. До 2050 року чисельність людей похилого віку у світі вперше в історії людства перевищить кількість молодих людей. Однак прогнози для України не такі оптимістичні. Річний рівень приросту населення становить мінус 1%. Середня тривалість життя — 67 років (62 роки у чоловіків і 73 — у жінок). Чисельність населення стрімко скорочується переважно через хвороби та відсталість нашої медицини.

Григорій КОВТУН, член-кореспондент НАН України
також у паперовій версії читайте:

• ОРГАНІЧНІ ПРОДУКТИ ПРОДОВЖУЮТЬ ЖИТТЯ

назад »»»