ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ОСВІТА
АРТЕМ УПІЙМАВ «СИНИЦЮ В НЕБІ»
Артем Охрей — одинадцятикласник Новосанжарського навчально-виховного комплексу. Невисокий на зріст, видається дещо старшим. А коли послухаєш його — взагалі не скажеш, що мав справу з школярем: логічно мислить, начитаний.

Вундеркінд чи самородок той хлопчина? Та ні, звичайний школяр. Тільки навдововиж здібний, наполегливий у досягненні мети. Відчувається, що перед тобою людина, яка не одним днем живе, ясно бачить перспективу. Причому проявляє послідовність у досягненні мети. Артем змалечку закохався в біологію, не зрадив їй і не зробить цього, певно, в майбутньому.
Артем Охрей — перший на Новосанжарщині президентський школяр-стипендіат. Він ще у восьмому класі вийшов на всеукраїнську арену, завоювавши третє місце в конкурсі, що його влаштувала Мала академія наук. У десятому класі він посів друге місце в подібному конкурсі і третє місце на всеукраїнській олімпіаді з екології, а ще два перших місця на всеукраїнській виставці досягнень зоологів.
— Певно, самотужки цього не досяг би? — запитую Артема.
— Безперечно, щиро вдячний учителеві біології Катерині Павлівні Вісич. Це вона прищепила мені любов до цієї цікавої науки. Батькам спасибі за розуміння та підтримку. Я відчув: потрібна відповідальність перед вчителями, батьками, а особливо перед самим собою. Щоб успішно виступити на творчих змаганнях, треба повсякденно наполегливо працювати. Доводиться багато читати так званої додаткової літератури, яку так непросто дістати, «ритися» в Інтернеті. Жодного дня без поповнення багажу знань — таке моє гасло. Прагну не просто запам'ятовувати прочитане, а поєднувати все це з практикою і самому доходити до висновків.
Кілька запитань до Катерини Павлівни Вісич, вчителя біології, одного з наставників Артема.
— Чим президентський стипендіат вирізняється з-поміж інших школярів?
— Серед моїх учнів багато хто має природні здібності, добру пам'ять. Такі без великих зусиль навчаються, але... значних успіхів не досягли. Чому? Не проявили сили волі, терпіння, високої працездатності, нераціонально використовують свій час. В Артема бувають такі дні, коли робочий день триває 12–14 годин. Але оскільки робота цікава, захоплива, то це додає снаги і бажання працювати ще більше.
— Напевно, щоб мати глибокі знання з будь-якого предмета (наприклад, з біології) шкільної програми замало?
— Безумовно, однієї навчальної години на тиждень вкрай мало для того, щоб пристойно знати біологію.
— Над чим працюєте з Артемом?
— Спочатку його зацікавили біологічні особливості птахів-дуплогнізників. Тепер, як мовиться, пішов далі. Вирішили взятися за українсько-американський проект «Вивчення впливу на фенотип птахів». Нові Санжари є екологічно чистою територією з мінімальним радіаційним забрудненням, тому й визначено їх як контрольну ділянку для порівняння з результатами досліджень у Чорнобильській зоні. Проект цікавий і перспективний. Головне, щоб робота була виконана на належному професійному рівні, відповідала стандартам, тільки тоді вона здобуде визнання фахівців.
— Вашого сина Ярослава можна вважати біологом-професіоналом. Чи не наступає йому Артем «на п'яти»?
— Звісно, синовими досягненнями пишаюсь, він має чимало власних напрацювань, заявив про себе серед науковців-біологів. Ярослав допоміг Артемові зробити перші кроки на шляху досліджень. Вони не просто приятелюють, а й плідно співпрацюють. Отож за обох радію, обом бажаю здійснення найзаповітніших мрій.
Безумовно, багато залежить від того, як захоплення сина чи доньки підтримують у сім'ї. Мама Артема Тетяна Григорівна спочатку остерігалася — «не дай Боже, зазнається!». Та все ж погодилась сказати кілька слів: — Ми з чоловіком, помітивши, що син захопився біологією, стараємось йому в усьому допомогти. Ніколи не відмовляємо, коли треба якусь літературу придбати. Вдома є комп'ютер, все необхідне для сучасного школяра. Коли син готується до відповідального конкурсу, тоді ми його увільняємо від домашніх обов'язків. Коли навесні Артем проводить дослідження в лісах, допомагаємо йому. Хтось, певно, усміхнувся, побачивши, як ми з батьком несемо в ліс його причандалля. А коли серйозно, то я безмежно вдячна директорові НВК Миколі Івановичу Решетилу та його заступникові Олександру Федоровичу Десятуну, Катерині Павлівні та Ярославу, що вчасно зауважили синове захоплення і всіляко його підтримують.

Петро ЖАБОТИНСЬКИЙ, Полтавська область
також у паперовій версії читайте:

• НЕ КОЖЕН СТАНЕ РЄПІНИМ...
• КОЛИ ГУРТОК ПЕРЕВАЖУЄ ВУЛИЦЮ

назад »»»