ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА І СВІТ
КУРДИ, ТУРЕЧЧИНА І СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ
Конфлікт навколо курдської проблеми може призвести до протистояння між Вашингтоном й Анкарою. Припинення бойових дій, оголошене кілька років тому сепаратистами з Курдської робітничої партії (PKK), виявилось ілюзорним, як і надія, що послаблення дискримінації курдів у Туреччині сприятиме вирішенню проблеми цього народу.

Турецьким курдам тепер ведеться набагато краще, ніж кільканадцять чи навіть кілька років тому. Але обмеження таких прав — навчатися, друкувати пресу, вести радіомовлення рідною мовою не влаштовує більшість курдів, зокрема тих, хто не має нічого спільного з PKK. Щоправда, ця організація відмовилась від ідеї створення курдської держави, але вимагає хоча б культурної автономії для курдів, бо про територіальну не можна і мріяти. Проте здійснення цього бажання є так само нереальним, як і прагнення проголосити незалежність.

Турецькі горці
Перемир’я закінчилось, і PKK знову воює з турками, а останні готуються до дій біля «джерел» — там, де нині розміщено головні бази сепаратистів — у горах Кандиль на півночі Іраку. З турецького боку кордону вже кілька тижнів стоять напоготові підрозділи загальною чисельністю близько ста тисяч військовиків. Вони мають танки, бронетранспортери, літаки і вертольоти. Уряд Туреччини схвалив вторгнення військових сил на територію північного Іраку для боротьби з курдськими бойовиками, всупереч позиції США, які заперечують проти повномасштабної операції.
Основне питання — ввійдуть чи не ввійдуть? — постає не тільки перед курдською владою автономного Північного Іраку, а й перед урядом у Багдаді, перед Вашингтоном і сусідами Іраку. І взагалі перед усіма, кого якимсь чином стосуються справи в цій країні.
Як далеко можуть піти турки і який характер матимуть їхні дії — швидкий і потужний удар по базах PKK чи широкомасштабна інтервенція? Окремі дії курдської влади в Північному Іраку викликають у Туреччині виразне роздратування, як це було весною, коли американці передали курдам цілковитий контроль за регіоном, а ті підняли свій прапор замість іракського.
З 20 мільйонів курдів у Туреччині живе найбільше — 12 мільйонів. Вони становлять 20% населення країни, тобто ця меншина є такою значною, що не можна вдавати, ніби її немає. Проте тривалий час туркам це вдавалось. Вони не тільки не помічали окремої етнічної громади, а й заперечували факт її існування. Курдам відмовляли навіть у праві послуговуватись їхньою рідною мовою, називаючи «турками з гір». «З гір» — напевно, бо більшість курдів насправді живе в гірських районах на південному сході Анатолії на межі з Іраком, Іраном і Сирією. Та чи «турки» вони? Цілком неправдиві твердження: етнічно курди не мають нічого спільного з турками, бо є народністю перського походження, тільки, на відміну від іранців, належать сунітській течії в ісламі.
Сім курдських провінцій — це найбідніші райони Туреччини. Тому багато місцевих політиків вважає, що побороти курдський сепаратизм можна, розвиваючи регіон, підвищуючи рівень життя курдів, тож турецька влада намагається діяти в цьому напрямі. Надії на економічне відродження курдських провінцій пов’язують із збудованою у 1990-х роках величезною греблею імені Ататюрка, завдяки якій води Євфрату зрошують сотні тисяч сільськогосподарських угідь. Колишній начальник генерального штабу армії генерал Хільмі Ожкек заявив: «Уявімо собі Туреччину в ЄС з доходом 15 тисяч доларів на особу. Не буде жодних підстав утворювати курдську державу».
Тому помиляється той, хто вважає згадані зменшення обмежень для курдів результатом боротьби PKK. Вони пояснюються винятково прагненням Туреччини вступити до Європейського Союзу: завдяки тиску з боку ЄС, влада в Анкарі зрозуміла: без поваги до прав курдської меншини Туреччина не може мріяти про членство в організації.

Курдські родичі високопосадовців
Відносини між турками і курдами, зрештою, є набагато складнішими, ніж це здається на перший погляд. Відмінність між цими народами полягає у ставленні до релігії і держави. Якщо курдам відмовляли у праві на окремішність, то значною мірою це відбувалось тому, що за султанських часів через національну ідентичність не виникало жодних проблем. Належність до держави тоді визначала релігія, а вона була спільною для турків і курдів. А ось у Туреччині, що постала після Першої світової війни як мононаціональна держава, національних відмінностей не допускали, бо це суперечило фундаментальним засадам республіки. Курдів почали називати «турками з гір» — турецькими горцями.
Такий підхід сприяв адаптації тих курдів, які не відкидали своєї належності до турецької держави. Курдська національність не стає на заваді кар’єрі, життєвим успіхам. Курдом є Хікмет Четін, який у 1990-х роках був міністром закордонних справ, а пізніше на чолі парламенту. Президент Тургут Озал відверто розповів про свою бабусю-курдку, яка й слова не знала по-турецькому. За іронією долі, декотрі лідери сепаратистів, зокрема й Абдулла Оджалан, багаторічний лідер PKK (нині, засуджений на довічне ув’язнення, він перебуває у в’язниці), краще знають турецьку, ніж курдську, за яку так завзято і затято змагаються.
Чим же є PKK? Національно-визвольною організацією, як вона сама себе називає, чи терористичним угрупованням, за визначенням турецької влади, а отже, і Європейського Союзу, США і багатьох інших країн? Це складне питання, воно стосується більшості подібних утворень, починаючи від ірландської ІРА до «Тамільських тигрів» у Шрі Ланці. Прихильники цих організацій прикриваються благородними цілями, а суперники застосовують жорстокі методи боротьби з ними.
PKK визнана терористичною організацією не тому, що західні держави хотіли виявити прихильність до свого союзника в НАТО. Для цього були суттєві причини: PKK, члени якої спочатку поводились досить стримано (наприклад, викрадали, але не вбивали людей), через певний час почала діяти жорстко і жорстоко. Нині вони стверджують, що нападають тільки на військових, а цивільного населення не зачіпають. Та це неправда. У Курдистані бойовики PKK вбивали представників держави, зокрема чиновників і вчителів, а в Західній Туреччині підкладали бомби у Стамбулі і приморських курортах, щоб налякати чужоземців та позбавити державу доходів від туризму. Серед 37 тисяч жертв війни, яка тривала 15 років (з 1984 до 1999 року, коли схоплено Оджалана) є багато курдських селян.
Імідж PKK дуже псує інформація, у який спосіб вона здобуває кошти для своєї діяльності: рекетом вибиваючи «податок» (з курдських емігрантів у Європі також) або торгуючи наркотиками. Поступово громадськість дізнавалась про суворе покарання для тих, хто хотів покінчити з насильством. З цього погляду PKK нічим не відрізняється від інших терористичних угруповань.

Очікуючи на...
Вступ турецьких військ у Північний Ірак, єдину частину цієї країни, де панує спокій, а американці мають щиру підтримку,— операція більш ніж ризикована. Не тільки тому, що вона може покласти край крихкій стабільності в Іраку. Справа в тому, що нема ясності щодо намірів Туреччини. Чи справді йдеться лише про знищення криївок партизанів, з чиєю присутністю, як вважають турки, влада іракського Курдистану свідомо мирилася? Що з того, що тамтешній автономний уряд Массуда Барзані щиро обіцяє докласти зусиль, щоб позбутись PKK? Турки знають, що якби не вплив американців, які за будь-яку ціну намагаються зберегти мир на півночі Іраку, такі запевнення ніколи б не пролунали.
Конфронтації з Туреччиною не хоче й Барзані, який у 1990-х роках підтримував тісні відносини з Туреччиною і навіть їздив до Німеччини з турецьким дипломатичним паспортом у кишені. Він далі не в захваті від діяльності PKK: у березні навіть передав Туреччині трьох її солдатів. Але фронтальний наступ на бойовиків цієї організації означав би для нього політичне самогубство. Барзані наразився б на звинувачення в національній зраді, а це може спричинитися до відновлення громадянської війни 1990-х, коли Курдська демократична партія, очолювана Барзані, воювала проти Патріотичного союзу Курдистану на чолі з Джалалом Талабані, нині президентом Іраку. Сподіваючись на автономію Курдистану, суперники закопали сокиру війни, але всі досі пам’ятають, як в обох ворожих таборах гинули тисячі людей, а Барзані не вагався, чи кликати на допомогу Хусейна. Другої такої політичної зради він напевне не переживе.
Водночас турецька операція може мати й інші, приховані й набагато важливіші цілі. Йдеться про те, чим у майбутньому може стати північний Ірак. Нинішній автономний регіон, що складається з трьох провінцій, це ще не весь іракський Курдистан. Ситуація може змінитись, якщо до них долучиться сусідня провінція Куркук. І це не є далекою перспективою, бо референдум з цього питання може відбутись найближчим часом. Тоді відкриється шлях до змін.
Приєднання Кіркуку може мати наслідки, які важко переоцінити. Кіркук збагатить Курдистан родовищами нафти, а разом з ними дасть шанс поліпшити стан економіки, принесе незалежність від допомоги ззовні і, напевно, зміцнить прагнення до власної державності. Вважається, що в Кіркуку, до війни Хусейна з іракськими курдами, звинуваченими в допомозі Ірану під час іраксько-іранської війни, переважали саме курди. Там хочуть, щоб курди повернулись і проголосували на референдумі,— тоді Кіркук стане курдською столицею.
Турки прагнуть цього не допустити. Бо якщо іракський Курдистан стане основою цілком незалежної курдської держави, то що тоді чекає на Туреччину?
А з іншого боку, для Курдистану Туреччина є джерелом інвестицій і вікном у світ, природним союзником, так само, як для сунітів арабський світ, а для шиїтів — Іран.

Петро ПЕТРІВ
також у паперовій версії читайте:

• РОЗЛУЧЕННЯ ПО-ЄВРОПЕЙСЬКОМУ

назад »»»