ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА І СВІТ
БУДЕ АФГАНСЬКА АРМІЯ?
Аби колись переможно покинути, а не втекти з Афганістану, американці та їхні союзники мусять зробити те, що досі не вдавалось нікому: з афганців — природжених партизанів — створити сильну регулярну армію.

У формуванні афганського війська беруть участь офіцери НАТО — коаліційного командування зі створення афганської системи безпеки.
Один з офіцерів зазначає: «Створення сучасного самостійного і боєздатного афганського війська є основним елементом так званої стратегії виходу західних союзників з Афганістану». Мета радників — розбудова і навчання 70-тисячної армії, у якій нині налічується трохи більше як 40 тисяч солдатів і офіцерів. Цей процес триває досить успішно. Згодом ефективне афганське військо візьме на свої плечі війну з талібами, а звільнений від цієї місії військовий контингент західної коаліції зможе обмежитись підтримкою афганців і поступово евакуйовуватись.
Під час останньої наради міністрів оборони країн НАТО, що відбулася в Голландії, досягнуто «певного прогресу». На збільшення свого контингенту в Афганістані та участь в підготовці афганської армії погодилося дев'ятеро з 26 членів альянсу: Словаччина надає 50 додаткових військових, Угорщина — 150, Чехія — 200. Грузія, яка поки що не вступила до НАТО, відправляє туди 200 військовиків, а Німеччина і Франція зобов'язались збільшити свій внесок у підготовку афганської армії.
Вони не здатні підпорядковуватись
Після розгону талібів восени 2001 року американські війська почали роззброювати приватні армії десятків партизанських командирів. Створення війська розпочалось лише у 2003-му — дуже повільно і з багатьма труднощами.
Командири, оглядаючись один на одного, не поспішали віддавати арсенали зброї і розпускати бойовиків. Афганську армію озброювали брухтом, посилали у війська найгірший особовий склад. Вояки, не вдоволені важкою службою і низькими заробітками, втікали з казарм: у 2004 році дезертирство було таким масовим явищем, що почались розмови про цілковитий провал військового будівництва.
Розпуск партизанської армії регіональних ватажків і повільні темпи створення нових військових структур призвели до того, що, крім нечисленних закордонних підрозділів, в Афганістані не було нікого, хто міг би стати на шляху талібів, які відновлювали сили в афгансько-пакистанському прикордонні.
Загроза другої, після іракської, війни змусила американців змінити ставлення до створення афганської армії. США почали надавати більше грошей, зброї, бронеавтомобілів, обмундирування. Прискорено набір до війська і підвищено зарплату.
«Ми проводимо набір у кожній провінції. Приймаємо чоловіків у віці від18 до 28 років. На місцях вони проходять початкове навчання, а потім потрапляють на полігон у Пулі-Чархі»,— розповідає 31-річний армійський капітан Мохаммед Шерпур. Його підрозділ засвоює атакувальні дії на місцевості.
«Це основне, здавалося б, уміння, для афганських солдатів є надто складним для засвоєння. Горді, природжені індивідуалісти, що розуміють свободу майже як сваволю, досі погоджувались на підпорядкування лише релігійним і племінним вождям. Іншої влади вони не хотіли визнавати. Військовий вишкіл і необхідність безумовно підкорятися старшим за званням, призвели до того, що представники військової професії в Афганістані ніколи не мали авторитету», — пояснює капітан Комей.
Через звички, вкорінені в історії і традиціях, афганське військо не може самотужки воювати з талібами. У всьому, починаючи від планування операцій, командування і до тилового забезпечення, воно цілком залежить від західної коаліції.
Партизана важко перетворити на солдата регулярної армії. Трапляється, що після дня зарплати солдати, навіть офіцери, зникають на кілька днів, їдуть додому віддати родинам гроші, а потім, ніби нічого не сталося, повертаються. Добре, що афганська армія від самого початку створюється на професійній основі, але до справжньої армії професіоналів веде дуже довга дорога: афганці вміють воювати, але їм треба навчитись бути армією.
Те, що до війська беруть тільки добровольців, становить основну відмінність від армії, яку в 1980-х роках намагались створити в Афганістані радянські війська. Тоді рекрути чого тільки не виробляли, аби уникнути армійської служби. Нині вони самі з'являються на пункти призову, щоб підписати трирічні контракти.

Надія на молодь
Створюючи афганське військо, закордонні інструктори стежать, щоб у кожному підрозділі були солдати, які репрезентують різні афганські провінції і народи: пуштуни, таджики, узбеки, туркмени, хазари тощо.
«Жодний підрозділ, у якому не дотримано умови щодо національної збалансованості, не допускається до навчання, а тим більш — до бойової служби»,— наголошує сержант Курт Плогер. Такий підхід — втілення концепції подолання етнічних і регіональних суперечностей, це певного роду запобіжник, щоб у момент випробування афганське військо знову не розпалось на регіональні підрозділи під командуванням удільних командирів.
На думку капітана Мохаммеда Шерпура, додатковою, а, можливо, найбільшою надією, що нездійснені досі завдання зі створення афганського війська цього разу будуть виконані, є те, що на службу зголошуються юнаки. Вони занадто молоді, ще не встигли повоювати в партизанах, а це означає, що не мають навичок, які не дають вправним партизанам стати зразковими солдатами армії, здатної перемогти партизанів.

За матеріалами зарубіжної преси підготував Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• ІНВЕНТАРИЗАЦІЯ ПО-ШВЕДСЬКОМУ

назад »»»