ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
ТЕАТРАЛЬНИЙ КАПУСНИК НА ДВОХ
Гастролі Московського театру «Современник», які відбуваються в Києві раз на рік, стали невід'ємною складовою мистецького життя української столиці.

За дев'ять років щорічного спілкування київські театрали переглянули найкращі вистави «Современника», серед яких — «Вишневий сад» А. Чехова, «Крутий маршрут» (за книгою Є. Гінзбург), «Граємо Шіллера», «Пігмаліон» Б. Шоу, «Солодкоголосий птах юності» Т. Уїльямса, «Три товариші» Е. Ремарка.
Про інтерес київської публіки до «Современника» свідчать постійні аншлаги, а про те, що наше спілкування є обопільно приємним і цікавим — слова художнього керівника Московського театру «Современник» Галини Волчек:
— Я вірю лише у взаємну любов. Маршрут Москва — Київ став для нас душевною необхідністю. Прогулюючись вулицями вашого міста, ми зауважили, що воно тепле навіть під снігом. Тепле завдяки щирості людей, а для артистів глядач є чи не найголовнішим компонентом сприйняття міста. Нам доводилось бувати тут і в найекстремальніші моменти (під час Помаранчевої революції.— Т. К.), але приймали нас з незмінною душевністю.
Я нагадала Галині Борисівні, що саме під час візиту театру у згаданий екстремальний момент, тобто три роки тому, вона розповідала про плани відкриття Іншої сцени театру, де йтимуть камерні вистави різних жанрів. Говорила, зокрема, і про бажання співпрацювати з нашим найепатажнішим Андрієм Жолдаком.
Чи вдалося здійснити наміри? Перший — так. У театрі «Современник» працює Інша сцена, яка, за словами Галини Волчек, є простором для творчого експерименту й ризику. Нині група молодих акторів під керівництвом «аксакала» театру — Ігоря Кваші створює там цикл поетичних вечорів. А от щодо співпраці з Жолдаком, поки що не виходить. І не тому, що Волчек — проти новаторства. Вона лише не визнає того новаторства, яке затьмарює все довкола й стає самоціллю.
За рік, який минув від часу попередніх гастролей «Современника» в столиці України, в житті театру сталася ще одна знаменна подія — у вересні він гастролював у Парижі. Галина Борисівна з неприхованою радістю й гордістю розповіла про те, що 250 станцій паризького метро були оснащені бігбордами з рекламою привезених вистав «Современника» — «Вишневий сад» і «Крутий маршрут». Зали заповнювали росіяни й французи, серед глядачів були Марина Владі, Фанні Ардан, котра запросила Волчек у свою ложу, аби висловити захоплення. Залишати ложу французька актриса не хотіла, аби не побачили сліз на її обличчі.
І ось нова зустріч театру з киянами. Цього разу «Современник» упродовж трьох гастрольних днів показував одну виставу — «Заєць love story» за п'єсою «Стара зайчиха» сучасного драматурга Миколи Коляди. Її прем'єра відбулась у квітні нинішнього року. Поштовхом до створення вистави стала телефонна розмова Галини Волчек із Миколою Колядою. Режисер запитала драматурга, чи пише він щось у цей час. «Та ні,— відповів Коляда,— тільки одна історія тут є». І розповів почуту від однієї актриси історію про те, як мафіозі з північного міста підмовили кількох провінційних артисток за великі гроші зіграти ансамбль папуасок — вийти в чорних перуках, у відповідному гримі й одязі, заспівати під фонограму пісню екзотичною мовою. Співрозмовники в унісон засміялися. Потім Волчек, не жартуючи, попросила: «Напишеш — надішли мені».
Написання п'єси дало старт для сценічної роботи. За визнанням двох провідних акторів театру, народних артистів Росії Ніни Дорошиної та Валентина Гафта, репетиції, що відбувалися вдома у Галини Волчек через її зламану ногу, були складними, але коли вистава народилася, вони отримують насолоду.
Валентин Гафт одразу попередив, що змінив назву п'єси і текст, увівши туди свої вірші з дозволу й згоди драматурга. Кожен учасник репетицій вносив у п'єсу свої імпровізації. Отже, по суті, нова вистава «Современника» — це авторський твір артистів і режисера на сюжетній основі, запропонованій Колядою.
Тепер про «живі» враження. Киянам випала нагода дивитися високого рівня гру двох чудових акторів — Ніни Дорошиної та Валентина Гафта. Розумію, як важко було їм «витягнути» таку слабку драматургію. Історія про артисток-«папуасок», що стала тлом для щемливої події — зустрічі після 30 років розлуки колишніх чоловіка і дружини, які в молодості грали в провінційному театрі виставу «Зайка-зазнайка», багатьох у залі зворушила, змусила засміятися й пустити сльозу. Але й переконала, що на самих акторських здібностях, хай навіть великих, далеко не заїдеш. Хотілося б якісної драматургії, чого у виставі не було й близько. Всі намагання скрасити банальні репліки сюжету римованими рядками Гафта, як на мене, не були успішними. Якщо бракувало віршів і епіграм, вставляли рядки з популярних радянських віршів і пісень. Що було робити? Якби не цей прийом і не повтор час від часу сказаних реплік із підсиленням: «Да!», то п'єсу можна було б зіграти за хвилин тридцять-сорок. А так без антракту розтягли на дві години. Вийшов такий собі театральний капусник на тему «Вот и встретились два одиночества...»
Творчим кредо театру «Современник», проголошеним від часу його заснування, є пошук сучасної драматургії й прагнення говорити з глядачем мовою сучасності. Та, на мою суб'єктивну думку, не варто закривати очі на якість матеріалу. Якщо немає гідної цієї сцени нової драматургії, не завадило б звернутися до вічної класики. Тим більше, у митців «Современника» це виходить зовсім непогано.
також у паперовій версії читайте:

• ПАПЕРОВИЙ СВІТ МІМІВ
• «ШЛЯГЕР» ПІДТРИМУЄ МОЛОДИХ. І ПРО ЗІРОК НЕ ЗАБУВАЄ...

назад »»»