ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ВІТАЛЬНЯ
ФЕСТИВАЛЬ «VOCAL ZONE-2007» ЗДИВУВАВ І ЗАЧАРУВАВ
Цього разу гостем нашої творчої «Вітальні» стала не конкретна людина, а II міжнародний фестиваль а-капельної музики імені Володимира Міхновецького «Vocal Zone-2007», що відбувся в Національній музичній академії 30 листопада — 1 грудня нинішнього року. Його організатори — вокальна група «ManSound» і компанія «Viessmann».

«Vocal Zone» залишається єдиним вокальним фестивалем на всій території колишнього Союзу. Саме тут можна почути і побачити сучасні колективи, що працюють в а-капельному жанрі, відчути, наскільки різноманітною, цікавою і насиченою може бути музика без інструментального супроводу.
Нагадаю: торік склад учасників фестивалю був феноменальним, багато хто казав: «А що далі? Хіба вище від цієї планки можна стрибнути?»
Я вважаю, навіщо перестрибувати через планку, навіщо порівнювати Говерлу, Монблан і Фудзіяму, коли кожна вершина чудова по-своєму. У мистецтві всі оцінки суб'єктивні й навряд чи продуктивно протиставляти одного творця іншому. Як сказав напередодні продюсер «Vocal Zone» Дмитро Виговський, це буде інший фестиваль.
Нагадаю героїв торішньої «Вокальної зони»: «Піккардійська Терція» (Львів), «Acappella ExpreSSS» (Росія, Москва), «Jukebox» (Росія, Казань), «Camerata» (Білорусь, Мінськ), «JazzEx» (Київ), «ManSound» (Київ). Як бачимо, крім рідних українських колективів, співали представники колишніх республік Радянського Союзу. Цьогоріч фестиваль розширив географію учасників, приїхали відомі вокальні ансамблі з Польщі — «Affabre Concinui», з Німеччини — «Stouxingers», із Голландії — «Rock-4», із Молдови — «UniVox». Україну презентували «Beauty Band» і «ManSound». Розширилася і музична палітра: звучали класика і джаз, фанк і соул, фольклор і госпел, поп- і рок-музика.
Цьогорічна «Vocal Zone» особисто в мене викликала відчуття добре доглянутого поля, на якому прибрані камені й викорчувані пеньки, та й окіл (ліси і струмки) були загалом чисті від звичного вже сміття. Співали майстри, і цінність їхнього мистецтва полягає в тому, що вони поліпшували нас, ушляхетнювали, викликали високі добрі почуття і переконували в черговий раз — диво поруч з нами. Іноді здавалося, що людина так не здатна співати, однак ти вочевидь чув і бачив щось позамежне, коли звучало не просто віртуозне шестиголосся чи звуки природи і тварин, а з тобою спілкувався Космос.
Отже, день перший.
Дійство розпочав молдавський змішаний септет «UniVox», що викликав змішані почуття.
* * *
Створений 1999 року студентами й викладачами Кишинівської консерваторії, він вважається одним із найкращих етно-джазових колективів Молдови. Виступає як у себе на батьківщині, так і в Європі, брав участь у таких престижних фестивалях, как «Intact» у Клуж-Напоці (Румунія, 2003), «FIMU» в Белфорті (Франція, 2000, 2001), у 2006-му «UniVox» представляв свою країну в національному фестивалі «Дні Молдови в Білорусі». Українські слухачі також мали змогу почути цей колектив — на джазових фестивалях у Вінниці (2006) і Донецьку (2004), де «UniVox» став лауреатом конкурсу «До#Дж Юніор». Колектив зазвичай виконує складну композиторську музику, що збігається за естетикою з етно-джазом, «world music», тобто музикою, в арсеналі якої — найрозмаїтіші ресурси: горловий тувинський спів, індонезійський гамелан, фольклор Південно-Східної Європи.
* * *
Певні відголоски цього ресурсу ми почули й нині, але загалом «UniVox» нічим не здивував — усе було напрочуд консервативно, традиційно до банальності, без куражу і запального молдавського темпераменту, хоча перші чотири композиції, особливо дві частини з сюїти «Зняття наврочення» і обробка народної пісні «Жайворонок» (справа рук неперевершеного композитора з України Ігоря Якимчука), виглядали колоритними. Далі пролунали джазові стандарти, але лише «пісенька про маленьку жовту дівчинку» сколихнула публіку (її свого часу чарівно співала Елла Фітцжеральд).
Вразив неохайний зовнішній вигляд молдавських артистів, немов усі вони, вибачте, вилізли з вугільної ями, а перед тим працювали в хліву. Існує думка, що музиканти через одяг виражають свою внутрішню свободу, але ж глядач приходить на концерт як на свято, тому в залі й на сцені люди мусять мати відповідний зовнішній вигляд (як тут не згадати вираз Чехова про те, що в людині все має бути прекрасним: і душа, і вбрання). Що, власне, продемонстрував польський секстет «Affabre Concinui». Уявіть одягнених «з голочки» джентльменів, котрі елегантно розташувалися віялом біля стилізованих пюпітрів. Поляки, до речі, єдині співали з нот, але цей «недолік» незабаром став сприйматися частиною задуманої вистави,— так, напевно, віртуози-музиканти виступали в князівських маєтках і королівських палацах щоразу з новими програмами. Хто ще може похвалитися тим, що вокальний репертуар складається з понад двохсот творів! Начебто статичні поляки з кожною новою п'єсою грали нову виставу — мімікою, жестами, рухами. Гуморили неперевершено! Особливий ентузіазм публіки викликала п'єса Россіні «Дует двох котів» (діти в залі підтримали артистів чудовим нявчанням). Загалом «Affabre Concinui» показав ледь не весь спектр музичних жанрів — від класики до популяру. Артисти співали академічно, джазово, естрадно, з притаманними делікатністю, філігранністю, інтелігентністю, винахідливістю. У равелевському «Болеро» пролунали всі духові інструменти, а також художній свист. Публіка шалено аплодувала після кожної композиції й, врешті, не відпустила поляків зі сцени, допоки на «біс» не прозвучала «Хелло, Доллі» (бас Пьотр Дзюрля кумедно «грав» на «котрабасі», то пак на блакитних жіночих колготках, а тенор Пшемислав Чекала — на уявних барабанах).
* * *
Ансамбль «Affabre Concinui» (з латини «ідеальне співзвуччя») створений 1983 року в Познані. Його учасники — вихованці двох відомих познанських хлоп'ячо-чоловічих хорів С. Стуліґроша і Я. Курчевського. Через три роки, протягом яких формувався склад секстету, ансамбль дебютував концертом колядок у Ґданську. Відтоді він виступає з концертами у найбільших культурних центрах Польщі, а також за кордоном — у Британії, Австрії, Чехії, Фінляндії, Франції, Іспанії, Нідерландах, Південній Кореї, Лівані, Німеччині, США, Швейцарії, Тайвані, Італії.
Про статус колективу свідчить, приміром, те, що він презентував Польщу в межах міжнародних виставок (EXPO International Exhibitions) у Севільї (1992), Ганновері (2000) й Аїті (2005), Міжнародного економічного форуму в Давосі й супровідних концертів Олімпійських ігор у Афінах.
Музика, котру виконує польський колектив, обіймає різні твори від музики Відродження до сучасних поп-хітів. Із однаковим успіхом «Affabre Concinui» виконують класику — Шопена, Шумана, Мендельсона, Монюшка, різдвяні гімни, «джазові еверґріни» й оркестрові п'єси з вражаючою імітацією музичних інструментів.
* * *
Перший фестивальний день завершила група «Stouxingers» із Німеччини. Це була зовсім інша манера виконання: напористо-могутня, темпераментна, переконлива, іноді шумна — прямо-таки непоборна машина. Особливо вирізнялися неймовірним драйвом і чарівністю фронтмен Міхаель Ейман і коричневий живчик Грегоріо Хернандес. Серед традиційних «соулів, фанків і госпелів» винахідливо і колоритно пролунала п'єса «Селянський двір» з повним набором голосів домашніх птахів і тварин. До мінусів я відніс би те, що чудовий шоумен Міхаель Ейман (керівник колективу) завзято не хотів враховувати, що наша публіка не дуже розуміється на англійській мові, він надто зловживав розмовами. Проте «Stouxingers» був єдиний цього дня колектив, що змусив публіку не лише підспівувати, а й танцювати.
Слухаючи веселих німців, я весь час ловив себе на думці, що не вистачає певної мелодійної й гармонійної збалансованості, акварельності. Розгадку знайшов у програмці, де була заявлена шоста учасниця колективу — Катарина Дебус, котра, як потім з'ясувалося, не змогла виступити через хворобу.
На останніх хвилинах виступу «Stouxingers» у залі з'явився чолов'яга з величезним оберемком червоних і білих троянд, він почав роздавати квіти глядачкам. Прекрасні дами цим скористалися, під час виконання пісні на «біс» вони закидали німецьких музикантів трояндами.
* * *
«Stouxingers» — збірна команда з Берліна, Дрездена і Лейпцига, створена на початку 90-х років минулого сторіччя. На перших порах колектив виконував ґоспели й спірічуелс, однак невдовзі розширив репертуар власними композиціями й оригінальними аранжуваннями пісень таких музикантів, як Стіві Уандер та Ел Джарро. Нині музиканти виступають по всій Європі з різними програмами: виконують як гарячі танцювальні «блоки», так і незвичайні проекти на перетині стилів. За приклад може слугувати останній проект «Бароко знайомиться з Ґоспел», композиції котрого створив керівник колективу Міхаель Ейман.
* * *
День другий.
Стовпотворіння. Ажіотаж.
Ведучий Олексій Коган запрошує на сцену київський «Beauty Band» («Чарівний оркестр»), до речі, єдиний в Україні жіночий вокальний а-капельний джазовий квінтет. Його виступ (найкоротший) виглядав пробою пера, «засвічуванням» на серйозному фестивалі. Проте голосисті дівчата показали свої обдарування з різних боків: заспівали українські й російські народні пісні, інтерпретували інструментальну п'єсу Телоуніса Монка й успішно впорались з джаз-роковим Чіком Коріа. Цукерка загалом вийшла в яскравій обгортці й смачна.
* * *
«Beauty Band» складається з випускниць Національної музичної академії імені П. І. Чайковського. Ініціатор його створення — Оксана Рябоконь (колишня учасниця а-капельної групи JazzEx), котра тим самим втілила свою давню мрію. Дівчат підтримував і наставляв (аж до своєї раптової смерті ) відомий український джазовий педагог і музикант Євген Дергунов, надаючи групі цікаві аранжування. За час свого існування група «Beauty Band» брала участь у кількох українських джазових фестивалях і стала лауреатом конкурсу «До#Дж Юніор» у Донецьку. В репертуарі колективу — музика різних стилів: спірічуелс, традиційні американські та європейські стандарти, народні мелодії, авторські твори. Використання лише можливостей жіночого вокалу, з одного боку, спричиняє цій а-капельній групі чимало труднощів, але з іншого — змушує максимально обігрувати красу й силу жіночого голосу.
* * *
Українських красунь змінив квартет «Rock-4» із Голландії. Як на мене, всю погоду зробив соліст Люк Девенс, володар дивовижно красивого тенора й ангельської усмішки. Оскільки квартет співав лише світові хіти (переважно групи «Queen»), то у залі панувало неймовірне піднесення. Втім, світові хіти нині співають усі кому не ліньки, тож треба віддати належне яскравим аранжуванням голландців і їхньому вмінню спілкуватися з публікою. Після того, як Люк Девенс із папірця зворушливо прочитав по складах: «У Ки-є-ві ми впер-ше», у нас одразу виникло запитання: «Чому тут такі вродливі дівчата?» Це робить нас щасливими. Наступну пісню ми присвячуємо жінкам». Після шквалу емоцій у залі Люк що хотів, те й робив із публікою, влаштовуючи уроки співів і танців.
* * *
Міжнародну славу квартету «Rock-4» принесла a cappella шоу «Pure», котре з величезним успіхом було поставлене в Берліні, Барселоні, Відні й Женеві. На думку багатьох критиків, музикантам вдалося стерти грань між рок-музикою й театром. Ще однією масштабною і надуспішною роботою «Rock-4» стало шоу «A Night At the Opera», що цілковито ґрунтується на а-капельних аранжуваннях музики групи «Queen».
У своїх композиціях «Rock-4» не просто копіюють пісні, а кожну з них старанно аналізують, беруть з неї найсуттєвіші елементи, з котрих, по суті, будується новий твір із рисами, притаманними лише стилю «Rock-4».
* * *
Чесно кажучи, київському «Менсаунду» випало складне завдання не занизити цей захват-напруження. Але шестеро мужніх й ніжних лицарів легко перестрибнули всі бар'єри: кураж, драйв, життєлюбство, гумор, мажор, темперамент, майстерність буквально ринули зі сцени гірською річкою позитиву (щось подібне я бачив у Карпатах). Виступ «Менсаунду» органічно вмістив бліц-презентацію нового альбому, спільного з Оксаною Білозір, народна артистка і «менсаундівці» разом заспівали дві пісні (у другій, до того ж, узяв участь гітарист із легендарного ВІА «Кобза» Петро Коваленко). Зазначимо, що всі аранжування зробив Володимир Міхновецький, але альбом «Під облачком» (бойківські й лемківські пісні) за певних причин чекав свого виходу чотири роки(!).
Під час виступу «менсаундівці» привітали Олексія Когана з нещодавнім ювілеєм, на сцену винесли величезну пляшку шампанського в обрамленні квітів, яку ювіляр ледь поніс. Після цього прозвучали три італійські хіти, «Хава Нагіла» і «Щедрик».
Публіка не хотіла відпускати «Менсаунд», тоді Олексій Коган зробив хід конем: він запросив на сцену всіх учасників фестивалю. Відомий гітарист Енвер Ізмайлов голосно попрохав із залу: «Заспівайте всі разом!». Першим зорієнтувався лідер «менсаундівців» Рубен Толмачов, він «законтрабасив» знамениту джазову тему «Джава джайв», інтернаціональний колектив підхопив. Олексій Коган повернувся на сцену з гулівер-подарунком, йому кинулися на допомогу продюсер Дмитро Виговський і баритон «Менсаунда» В'ячеслав Рубель, від їхніх зусиль пляшка (як чеховська рушниця на стіні) вистрілила і зафонтанувала... А з великої фотографії в глибині сцени усміхався сумний Володимир Міхновецький: адже справа всього його життя, втілена у фестиваль «Зона вокалу», живе і розвивається.

Володимир КОСКІН
також у паперовій версії читайте:

назад »»»