ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КРИМІНАЛ
ЯК РОЗКРИВАВСЯ РОЗБІЙНИЙ НАПАД
Від вуличних пограбувань, та ще й із сумними наслідками, не застрахований ніхто. Далеко не завжди такі злочини розкриваються, і не все залежить від роботи правоохоронних органів. Сьогодні ми розповімо про один з найтиповіших випадків, що стався на житловому масиві Нивки в Шевченківському районі Києва, аби читачі мали уявлення, скільки зусиль іноді доводиться докласти працівникам карного розшуку, щоб розкрити їх.

Злочин
Пригода подібна до тієї, що сталася з 27-літньою дівчиною на ім’я Оксана, могла трапитися з будь-якою іншою дівчиною чи молодою жінкою, котра поверталася з роботи додому близько 11-ї години вечора. На фірмі, де вона працювала менеджером з продажу товарів, дівчата трохи засиділися, святкуючи день народження однієї з подруг. Маршрутне таксі довезло її до зупинки, звідки до її оселі було метрів триста — лишень пройти вздовж трьох багатоповерхівок. І от між цими будинками на неї й напали. Хто саме — дівчина не бачила. Відчула, як ударом ззаду повалили на землю і почали щосили бити ногами по голові. Дівчина знепритомніла.
Отямилася, коли вже нікого навколо не було, а вона сама лежала напівроздягнена в кущах. Утім, зловмисники не зґвалтували її — чи то їм щось завадило, чи передумали. Зате забрали з сумочки два мобільні телефони, гаманець, у якому було близько семиста гривень, а також зірвали з пальців три золоті персні, з шиї зняли ланцюжка, з вух — сережки. У дівчини від ударів страшенно боліла голова, і вона, похитуючись, ледве допленталася до своєї квартири.
Під ранок, коли голова розболілася ще дужче, Оксана від сусідки зателефонувала подрузі, розповіла про свою біду і повідомила, що на роботу не вийде. Подруга одразу ж приїхала до неї та, побачивши, у якому дівчина стані, викликала лікарів. Бригада швидкої допомоги негайно забрала її до лікарні і вже звідти до районного управління міліції надійшло повідомлення про те, що госпіталізовано дівчину з характерними тілесними ушкодженнями, які свідчать про розбійний напад.

Оперативна робота
Працівники міліції взялися до роботи за обставин, не надто сприятливих для розкриття злочину.
По-перше, Оксана не змогла описати грабіжників, навіть не пам’ятала, скільки їх було. Може двоє, може троє, а може й четверо — бачила лишень декілька пар ніг у темних штанах і черевиках. За такими прикметами не легко когось спіймати.
По-друге, повідомлення про напад оперативники отримали занадто пізно, щоб затримати зловмисників по «гарячих слідах». Якби сигнал надійшов одразу, можна було б тієї ж миті передати по рації усім патрульним машинам команду негайно перекрити всі прилеглі до місця скоєння злочину вулиці і затримувати геть усіх. Тут уже прикмети не такі важливі: якщо грабіжники ще не встигли розійтися по домівках, то викрадені речі ще, напевне, у них у кишенях.
Але що поробиш — братися за розкриття злочинів цієї категорії треба за будь-яких обставин. Якби йшлося про звичайне пограбування — так званий «ривок»: підбігли, вирвали сумочку і чимдуж навтьоки, то біля нього можна було б не так заходитися. Гроші, мобільний телефони і косметичний набір — справа наживна. Але ж дівчину били з несамовитою жорстокістю, і лише щасливий випадок завадив їм взагалі забити її до смерті. А на таке вже крізь пальці не подивишся, адже якщо розбійників не спіймати сьогодні, завтра вони можуть ще на когось напасти, а на місці їхньої жертви може опинитися будь-хто, навіть з близьких самого розшуковця. Усвідомлення цього факту є сильнішим за почуття службового обов’язку.
Судячи з маршруту, яким потерпіла діставалася домівки з центру міста до станції метро, звідки два кілометри маршруткою до свого мікрорайону, пограбувати її могли за однією з двох схем.
Перша — злодії стежили за нею від метро або й навіть з самого центру міста, разом з нею їхали в таксі, йшли за нею слідом і напали в безлюдному місці. Якщо це так, то нападниками були не місцеві хлопці, які після пограбування повернули назад і на метро поїхали додому, можливо, в протилежний кінець міста.
У такому випадку знайти їх буде практично неможливо, хіба що десь колись «засвітяться» її мобільні телефони.
Але цей варіант оперативники відкинули. І не тому, що він був малоймовірний, а тому що хотілося вірити в краще. А кращою для них була друга схема, згідно з якої зловмисники, імовірно, тинялися по житловому масиву, побачили, як з маршрутки вийшла дівчина, пішли слідом за нею і в безлюдному місці напали. В такому випадку грабіжників міг би бачити і впізнати хтось із місцевих жителів чи продавців численних магазинів. Не в той момент, звісно, коли вони били дівчину, а тоді, коли на радощах від щедрої здобичі пиячили в котромусь з «генделиків», що працюють цілодобово.
Такий варіант здавався найімовірнішим, адже мобільні телефони можна було б продати на радіоринку лише наступного дня, золоті прикраси теж, а от гроші зловмисники напевно поділили між собою одразу і негайно пішли їх пропивати. Для того, щоби відпрацювати цю версію, слід було опитати офіціанток усіх нічних розважальних закладів масиву, котрих тут близько десятка. Котрась з них могла згадати, що якраз біля опівночі зайшов гурт місцевих молодиків, прізвиська котрих вона знає. А якщо за щасливого збігу обставин виявиться, що цей гурт є причетним до пограбування Оксани, то викрити його для оперативників буде неважко: хлопці одразу почнуть плутатися у свідченнях щодо того, хто платив за випивку і де взялися гроші. І ця зачіпка допомогла б викрити їх спочатку в брехні, а потім і в скоєнні злочину.
Та, на жаль, коли оперативники кинулися обходити навколишні заклади, з’ясувалося, що офіціантки, котрі працювали уночі, здали свою зміну та роз’їхалися по далеких домівках.

Розкриття
Коли поквартирне опитування мешканців навколишніх будинків, а також продавців нічних магазинів, водіїв та двірників не дає ніякої корисної інформації, лишається покладатися хіба що на випадок або на повідомлення «довірених» осіб: хтось з них міг щось чути чи бачити таке, що могло б посприяти розкриттю злочину.
Так сталося. Натрапити на слід злочинців допомогла одна з молодих мешканок масиву: вона розповіла знайомому оперативнику про невеличку пригоду, що сталася тієї ж ночі, якій вона не надала значення.
Коли вона поверталася додому ввечері, до неї почав чіплятися знайомий 20-літній хлопець на ім’я Сергій, пропонуючи їй за інтимні послуги золотий ланцюжок.
Якби не розмова з оперативником, то, напевне, жінка забула б про той інцидент. Але для правоохоронця це стало приводом перевірити цього хлопця. Сергія одразу ж затримали. Він був настільки цим приголомшений, що одразу ж зізнався в розбійному нападі та розповів про своїх спільників — 25-річного Сашка та 23-річного Андрія. Хлопці зізналися ще в чотирьох пограбуваннях. Зловмисники давненько займалися тим, що відбирали мобільні телефони в дітей та виривали сумочки в жінок, але досі ніхто з потерпілих не повідомляв про це до міліції. За вироком Шевченківського суду столиці розбійники отримали по вісім років позбавлення волі.

Юрій КОТНЮК
також у паперовій версії читайте:

• ОПЕРАЦІЯ «МІГРАНТ»
• ХРОНІКА ПРИГОД

назад »»»