ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА БУДЬТЕ ЗДОРОВІ!
1 ГРУДНЯ — ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ БОРОТЬБИ ЗІ СНІДом
Нині, за інформацією Всесвітньої організації охорони здоров’я, від ВІЛ-інфекції та СНІДу страждають понад 50 мільйонів землян, а близько 20 мільйонів ця хвороба вже зжила із цього світу. На жаль, не обминула вона і Україну: перший ВІЛ-інфікований був тут виявлений 1987 року.

Більш як 40 відсотків осіб, котрі живуть з цією недугою,— жінки репродуктивного віку. Протягом останніх чотирьох років їх число зросло уп’ятеро. Звісно, що побільшало й інфікованих дітей, торік їх було понад 11 тисяч офіційно зареєстрованих. Більшість з них народжені хворими матерями, чимало з яких відмовилися від своїх немовлят. Вік більшості хворих — 20–39 років.
— Представники яких верств населення найбільше уражені цією недугою?
Із цього запитання почалася розмова з доктором медичних наук Борисом Ворником — заступником директора Фонду народонаселення ООН — представника Фонду в Україні.
— Це передовсім ті, хто веде нерозбірливе сексуальне життя, не користується засобами захисту. І, звичайно, ті, хто вживає наркотики: більш ніж 70 відсотків наркоманів потерпають ще й від ВІЛ/СНІД,— говорить Борис Михайлович.— Уразливими є й підлітки, особливо так звані діти вулиці, якими не опікуються батьки і вони належать самим собі.
Офіційних даних немає, але за різними оцінками кількість хворих серед них може становити 30–70 тисяч. Основними ризиками передавання хвороби є висока сексуальна активність 13–15-річних. За чинним законодавством, вони не можуть бути учасниками програм, спрямованих на попередження ВІЛ-інфікування: для цього потрібна згода батьків або опікунів. Проте їм не до них. Бракує медико-соціальних послуг «дітям вулиці», серед яких поширеними є інфекції й захворювання, що передаються статевим шляхом.
Під загрозою майбутнє нації. Те, чого не змогли зробити різні завойовники, що спустошували наші землі, роблять тяжкі хвороби. До речі, в нашій державі, відповідно до чинного законодавства, ВІЛ-інфіковані діти не мають зазнавати жодних утисків, піддаватися дискримінації адміністраціями дитсадків, навчальних закладів. Діти не повинні почуватися другосортними. Чинним законодавством передбачена можливість створення спеціальних класів і навчальних закладів для них. Це — грубе порушення Конституції, Декларації прав людини, інших міжнародних нормативно-правових актів. Законом України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» визначено засади й гарантії державної підтримки дітей, а також заходи щодо їхнього соціального захисту. Центральні органи виконавчої влади гарантують забезпечення медичного обслуговування дітей цієї категорії, але в ньому нічого не сказано про їхню соціальну підтримку. Більше того, громадян, котрі бажають взяти під свою опіку таких дітей, держава не заохочує. На Заході випадки прийняття до чужих родин хворих дітей давно нікого не дивують. Часто порушується конфіденційність ВІЛ-статусу дітей, що теж є грубим порушенням чинного законодавства. Та відповідальності за це ще ніхто в Україні не поніс.
Давньогрецький філософ Сенека стверджував, що «за гріхи батьків розплачуються діти». Він мав рацію: близько 90 відсотків ВІЛ-інфікованих малюків народилися в так званих соціально неблагополучних сім’ях, де батьки пиячать або наркоманять. Значна частина цих сімей не отримує належної медичної й соціально-психологічної допомоги. Соціологічні дослідження, проведені в різних регіонах нашої країни, засвідчили: лише кожна п’ята родина, яка виховує ВІЛ-позитивну дитину, спроможна забезпечити її повноцінним харчуванням, ліками тощо. А понад 80 відсотків таких сімей перебувають за межею бідності. Коли говорити про регіони, де найбільше хворих, то перед ведуть Одеська, Донецька, Дніпропетровська області, а також Крим і столиця. До речі, в цих регіонах найбільше поширена і наркоманія.
Звісно, що зі зрозумілих причин ми не можемо асигнувати на боротьбу з новітньою чумою стільки коштів, як, скажімо, Франція чи Німеччина. Якщо 2001 року на заходи, спрямовані на боротьбу з поширенням ВІЛ/СНІД держава асигнувала 5,4 мільйона гривень, минулоріч для цього з бюджету було виділено 21 мільйон гривень. Та, попри збільшення з року в рік фінансування, коштів катастрофічно не вистачає. На думку фахівців ВООЗ, скажімо, у 2005 році їхній дефіцит становив 214 мільйонів доларів. Тому Україна звернулася свого часу по допомогу до Глобального фонду для боротьби зі СНІД, туберкульозом і малярією. 2003-го було ухвалено рішення про надання 25 мільйонів доларів. 2005 року ГФ виділив нам ще 67 мільйонів, спрямованих на виконання другого етапу угоди про співпрацю. Він розрахований на три роки. Позаторік також було погоджено питання про надання Україні позики Світового банку в розмірі 60 мільйонів доларів. Ці кошти передбачалося використати для профілактики захворювання на ВІЛ/СНІД, а також на підвищення кваліфікації медичних працівників, що працюють в цій сфері, збільшення їхньої кількості. Однак минулого року — через недотримання нашою державою низки вимог надання позики було призупинено. Кошти, що надаються Глобальним фондом, Світовим банком мають використовуватися для придбання сумішей для годування немовлят, закупівлю АРВ-препаратів, які знижують рівень вертикальної трансмісії й поліпшують здоров’я ВІЛ-позитивних матерів, інформаційно-просвітницької роботи, спрямованої на попередження ВІЛ-інфікування.
— Як на мене,— продовжує розповідь Борис Ворник,— то, мабуть, варто ширше використовувати досвід інших країн щодо попередження захворювання на ВІЛ-інфекцію та СНІД, наприклад, Бразилії. В цій країні частка населення віком 16-65 років, що пройшла тестування, впродовж кількох років зросла майже вдвічі. Особливостями державної програми боротьби зі СНІД у Бразилії є баланс між профілактикою та лікуванням, що ґрунтується на виявленні потреб, а також дійовий громадський контроль за виконанням програми, що унеможливлює зловживання чиновників. До речі, майже 90 відсотків коштів, за рахунок яких фінансується програма, надаються урядом. Це — чималі кошти: торік — 540 мільйонів доларів, із яких 406 мільйонів було спрямовано на закупівлю АРВ-препаратів, які надаються всім, хто їх потребує, безкоштовно.
Увага з боку держави до проблем, пов’язаних з поширенням ВІЛ-інфекції й СНІД, дає результати: кількість тих, хто потребує госпіталізації, зменшилась у сім разів.
Утім, повернімось до власних проблем. На жаль, прогнози експертів, що ґрунтуються на поточних тенденціях поширення страшної хвороби, невтішні. Передбачається, що до 2014 року вона «забере» зі світу близько 300 тисяч наших співвітчизників, тривалість життя українських жінок унаслідок епідемії скоротиться на три—п’ять років, чоловіків — на два—чотири роки. Серед чоловіків 15–49 років СНІД може спричинити до 30 відсотків смертей, а серед жінок — до 60 відсотків. Прогнозується зростання кількості дітей-сиріт, у яких ця недуга відбере батьків. За оптимістичними прогнозами, їхня кількість у 2014 році може становити 20–23 тисячі, а за песимістичними — 37–40 тисяч осіб.
Епідемія, про яку йдеться, завдає величезних економічних збитків. Фахівці прогнозують, що до 2014-го кількість сімей, уражених ВІЛ-інфекцією, зросте щонайменше до 30 тисяч, витрати на надання їм допомоги збільшаться в чотири рази. Висновок: якщо в Україні не вдасться змінити ситуацію на краще, наслідки будуть вкрай невтішними, підбив підсумок нашій розмові Борис Ворник.

Сергій ЗЯТЬЄВ
також у паперовій версії читайте:

• НА КОНУ — ЦІНА ЖИТТЯ
• МОДА ШКОДИТЬ ЗДОРОВ'Ю

назад »»»