ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ОСВІТА
КОЛИ ШКОЛА «НЕ НЕСЕ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ»
Тестуючи інших...
«Ваша психологія — річ шкідлива,— несподівано заявив 13-річний підліток, якого за брутальну поведінку хотілося відшмагати.— Ну що, виховуйте мене!».

Зазначу, що ця «інтелектуальна» розмова відбулася у кабінеті шкільного психолога. Оскільки підліток поводився із викликом, ображаючи вчителів і принижуючи товаришів, з ним вирішили провести «профілактичну бесіду». Втім, школяр заздалегідь був агресивно налаштований. Надія Іваненко, шкільний психолог, запропонувала підопічному намалювати себе на чистому аркуші. «У вигляді тварини малювати?» — процідив крізь зуби «важкий» підліток.
«Чому ти так вирішив?» — розгубилася психолог. У школі вона працювала недовго, і з подібним «екземпляром» зустрілася вперше. «Я вже був колись у психолога,— знехотя промовив хлопець.— Мене перевіряли. Просили намалювати, з якою твариною міг би себе порівняти. Вони думали, напевно, що я намалюю пацюка, а я зобразив тигра. Усі ваші тести розраховані на дурників. Все одно людина може не видати своїх думок».
Надія Іваненко замислилася. Справді, як за допомогою тестів з'ясувати слабкі й сильні сторони дитини? Як допомогти їй пізнати саму себе, а відтак стати щасливим і дарувати приємні емоції іншим? Працюючи з «важкими» підлітками, треба використовувати різні можливості. Часто від шкільних психологів доводиться чути: діти не хочуть відповідати на тестові запитання. Або малювати себе, вважаючи це зайвою рутиною. Деякі сприймають психологів як «несерйозних людей», яким нема чого робити. Від того «байдикування» вони, мовляв, «експериментують» над школярами. На проблему варто подивитися ширше: тестуючи інших, психолог сам має бути всебічно розвиненою людиною, інтелектуальною, з гармонійним внутрішнім світом.
Пригадую зустріч із психологом, яка проводила співбесіду з майбутніми першокласниками. Від такого, з дозволу сказати фахівця, хотілося заховатися чимдуж далі навіть дорослій людині. Те, що запитань як для першокласника було забагато, батьки якось «проковтнули». Проте були питання етичного характеру, котрі продемонстрували явний непрофесіоналізм. Приміром, у анкетних даних дитини було написано, що немає батька. Психолог, навіть не подивившись у картку, допитувалася у переляканого хлопчика, куди останнього вихідного водив його татусь.

«Намалюй себе...»
Зрештою, того горе-психолога невдовзі звільнили, але неприємний осад у батьків і дітей лишився. Може, «завдяки» таким випадкам у людей виробляється несприйняття будь-яких експериментів, тестів? Хоча на власному досвіді переконалася: спілкування з психологом-професіоналом — лише на користь. Іноді, коли наші амбіції беруть гору, ми уявляємо себе всезнайками, котрим відомо все наперед. Так вийшло зі згадуваним підлітком. У тесті не обумовлюється, як саме має бути побудований малюнок, але цікаво те, що майже всі зображують себе у лівому кутку паперу. Лише поодинокі індивідууми наважилися розмістити власне зображення у центрі аркуша. Про що це свідчить, ви, мабуть, здогадалися? Так, саме про те, що більшість людей мають занижену самооцінку, яку намагаються підвищити усіма доступними методами. Для багатьох підлітків характерна агресивна і груба манера поведінки. Вони начебто кидають виклик усьому світові, намагаються його підкорити. Хоча, як стверджують психологи, чим більш невпевнена у собі дитина, тим брутальнішою може бути її поведінка. Звідси — і лайка, і нецензурні висловлювання, і готовність записати весь світ у вороги. Тому людині, котра стала об'єктом глузувань, слід навчитися не ображатися на кривди, тобто стати вищим від свого кривдника. І показати, що не боїться його.
Психолог звернула увагу на малюнок дівчинки. Вона теж розташувала себе у лівому кутку (занижена самооцінка), зобразила себе з гарною зачіскою. Ще й бантик причепила. Дівчинка вийшла привабливою: із довгими віями, синіми очима. На ногах — чобітки на високих підборах. У правій руці троянда. Розшифровуємо малюнок: довгі вії означають те, що людина залежна від думки оточуючих, тобто для неї важлива оцінка інших людей. Замальовані очі свідчать про те, що людину щось непокоїть. Можливо, вона живе з почуттям страху, невиконаного обов'язку. Чим чіткіше промальовані ноги, тим більш свідома людина свого вибору: слід рухатися вперед, аби досягти мети. Часто у психолога запитують: «Якщо ретельно вимальовані підбори, що це означає?» Виявляється, кожна людина має на меті щось конкретне. Комусь приємно бачити себе у гарному взутті. Але більшість схиляється до того, що так легше досягти мети. Кінцевим результатом у всіх є щастя. Недаремно кажуть, що щастя — такий настрій, коли нами більшу частину часу володіють приємні думки.

Думка — диригентська паличка
Як відомо, залежно від того, яка півкуля є домінантною, залежить темперамент людини. Ліва півкуля відповідає за мовлення, лічбу, письмо (тобто є джерелом логічного мислення). Права півкуля «курирує» зорові образи; музику, емоції, почуття, орієнтування у просторі. Коли нас попросять заплющити очі, ми легко уявляємо собі людину, котру давно не бачили. Проте вона живе у нашій уяві у вигляді образу. Така інформація зберігається у правій півкулі. Останнім часом прийнято говорити про так зване позитивне мислення. Це означає якомога частіше думати про хороше, що було або неодмінно має статися у нашому житті. Як свідчать наукові дані, це — енергія у своїй динамічнішій формі. Якщо одна думка слабка, то її дію можна посилити, повторюючи її багато разів. Психолог Джон Кего пише: «Не життєві обставини тягнуть нас униз, а наші думки. Єдине, що нам заважає і не дає змоги досягти успіхів у житті,— наші хибні переконання. Спочатку вирішіть для себе, чого саме для успіху слід досягти. Далі на кілька хвилин розслабтеся і п'ять—десять хвилин уявляйте бажану дійсність». Перш ніж змінити своє життя, потрібно упорядкувати свої думки. Якщо мозок — диригент нашого організму, то думка — його диригентська паличка. На практиці це може означати одне: поставивши перед собою мету, ми поступово почнемо до неї рухатися.
...Анатолій довго не наважувався змінити роботу. З одного боку, боявся змін, а з іншого — відчував, що тупцює на місці. Аби не «різати по живому», чоловік перейшов на півставки. Вступив на курси, а згодом здобув другу вищу освіту. В цей час мав роботу, яка подарувала йому нові можливості. Хоча до мети Анатолій рухався поступово, все ж досяг її завдяки власній наполегливості.

Його величність ніс
Аби полегшити наше «просування» до щастя, психологи пропонують частіше згадувати минулі перемоги. «Надто швидко ми втрачаємо відчуття радості від своїх здобутків,— пише той же Джон Кего.— І згодом узагалі забуваємо, що дістали бажане. Тобто втрачаємо потужну енергію успіху. Тому слід навчитися заохочувати себе за нинішні й минулі перемоги, хай навіть найменші. Натхнення та уява потрібні в усіх сферах життя, тому так важливо відчувати енергію з попередніх перемог. Успішні люди живуть впевнено, а їхня впевненість спирається на творчі здібності, вміння безупинно вигадувати щось нове. Чим вирізняються творчі люди? Лише тим, що вони відчувають себе творчими. А відтак не бояться змін, постійно і наполегливо вдаються до нових підходів, які зміцнюють віру у їхні можливості».
Чи здатна сучасна школа покликати до життя ці якості, аби вони «працювали» на успішність? Щоб дати відповідь, подивимося розклад уроків нашого школяра. Крім того, що уроки малювання і музики традиційно вважаються «другорядними», їх часто не викладають. Хоча предмети естетичного циклу мали б стати головними поміж інших.
Якщо у дитини розвинута права півкуля, а традиційно «навантажується» робота лише лівої? Чи замислювався хтось над тим, до яких наслідків може призвести така незбалансованість? Коли ми говоримо про гармонійну особистість, котра не можлива без естетичного розвитку? Нині чимало пишуть про дітей «індиго», які є абсолютно гармонійними і розвиненими людьми. Кажуть, що їхня досконалість зумовлена злагодженою роботою обох півкуль мозку. Поки одні вчені стверджують, що це — нове мислення, інші вважають, що робота двох півкуль виснажує організм. Якщо людина увесь час перебуває у стресовому стані, про який її гармонійний розвиток можна говорити? Водночас ми не знаємо про свої потенційні можливості, які змогли б використовувати на користь собі й іншим.
«Коли права півкуля відповідає за розвиток ідей, а ліва — за їхній відбір і втілення у життя, то не зайвим було навчитися їх розпізнавати,— вважає психолог Людмила Шамрай.— Усім цікаво знати, яка півкуля в означений момент працює інтенсивно, а яка — «відпочиває». У цьому допоможе... наш ніс. Зробіть експеримент: перевірте, яка ніздря краще дихає. Якщо ліва — в цей момент працює права півкуля, коли права — то навпаки. Допомогти збалансуватися нам допоможе вранці нехитра вправа. Особисто я опанувала її за тиждень. Вранці я перевіряю, яка ніздря у мене дихає. Якщо ліва, я стаю на ліву ногу. Таким чином, гармонізую свій організм на початку робочого дня».
Скептики можуть закинути: навіщо, мовляв, так ускладнювати своє життя? Адже раніше люди, може, і не знали про ці «тонкощі», але від цього не були менш щасливими. Може, і так. Проте здавна говорили про сердиту людину: «Він не з тієї ноги...». Може, наші пращури знали якусь таємницю, яку належить розгадати? Або чому одна людина перебуває у доброму гуморі, а інша увесь час похмура? На сердитих, як відомо, воду возять. Коло замкнеться, якщо його не розірвати.

Сон і гармонія
Якось хлопчика попросили намалювати свій портрет. Цікаво, що він не забув про найдрібніші деталі на костюмі, навіть шапочку розфарбував, але з малюнка дивилась дитина... без вух.
«У тебе хіба немає вушок?» — запитали у нього. Той підозріло вдивлявся у своє творіння, не зрозумівши, у чому його помилка. «Такі випадки трапляються з дітьми, яких «перевантажили» нотаціями,— ділиться спостереженнями Людмила Шамрай.— Пригадую жартівливу карикатуру: чоловік сидить з газетою. До нього підходить кицька, нявчить. Усім своїм виглядом дає зрозуміти: «Нагодуй мене». Господар, не підводячи очей від газети, машинально повторює: «Слухаю тебе, люба. Ця сукня тобі дуже личить». І сміх, і гріх, як кажуть. Мабуть, від повчань й балаканини з боку «любої» у чоловіка заблокувався слух. Він розучився чути і реагувати на звернення. Навіть на кицьчині».
Часто шести-семирічні діти страждають на синдром недостатньої уваги. На таких школяриків жаліються вчителі; їм важко зосередитися. Таким дітям корисне спілкування із живою природою. Причому бажано, щоб побачене-почуте дорослі коментували: «Зверни увагу на водоспад. Як мелодійно падає водичка. Вона складена з тисячі крапельок». Благотворно впливає на людину спілкування з вогнем. Діти на підсвідомому рівні відчувають його життєдайну силу. Вогонь зігріває, заспокоює, привносить гармонію. Корисно також вишивати, плести.
Недаремно літні жінки-рукодільниці асоціюються у нас з життєвою мудрістю, досвідченістю, надійністю. Та все це не береться звідки і нікуди не зникає. Психологічній культурі слід навчатися змалечку. Розвивати в собі ці здібності, усіляко їх підтримувати. Знову звернемося до культурних надбань пращурів. Люди вміли розгадувати сни — і в цьому теж була велика мудрість. Адже сни — це послання від нашої підсвідомості, що несуть інформацію про наш внутрішній світ. До своїх снів треба прислухатися, але не інтерпретувати їх буквально, радять психологи. Іноді сни можуть попереджати про події, які відбудуться нескоро. Звичайно, не кожен прокручуватиме кілька разів сон, аби потім його записати. Але інколи, коли сон приємний, так хочеться затримати його у пам'яті, щоб потім «переглянути», як чудовий спектакль. Утім, як свідчать психологи, хто навчиться розгадувати сновидіння, той розвине свою інтуїцію. Остання, як відомо, може бути корисною у повсякденному житті. Кажуть, що жити, підпорядковуючись лише законам логіки, неможливо. Адже життя часом непередбачуване і сповнене парадоксів. «Прислухаючись до свого внутрішнього голосу, людина приймає правильні рішення,— стверджує Джон Кего.— Зрештою, люди, котрі часто опиняються в потрібний час у потрібному місці і яким таланить у житті, не просто щасливці. Вони розвинули інтуїцію, що підказує їм, коли і як діяти. Інтуїція дає змогу відкривати нові можливості й піддавати сумніву те, що здається очевидним».
...«Пізнай самого себе»,— порада наймудріших. Тож не лінуймося відкривати невідоме у собі. Чим більше знатимемо, тим більше шансів створити свій гармонійний світ. А почати треба хоча б з того, щоб використати «на повну потужність» праву півкулю. Співати, малювати, писати і вигадувати. Бо ніхто за нас не виконає цю роботу. За естетичний розвиток особистості школа здебільшого «не несе відповідальності».

Наталія ОСИПЧУК
також у паперовій версії читайте:

назад »»»