ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА НАУКА
ЗАГАДКИ СТАРОДАВНІХ ГОРОДИЩ
Давньоруський, княжий період нашої історії надто важкий для реконструювання. Однією з причин, що ускладнюють процес віднаходження істин, науковці вважають відсутність письмових свідчень. З ними важко не погодитися, бо писемні джерела мають найбільший авторитет у розв’язанні суперечок з певного приводу.

Одначе лише на території заплави Сули в Сумській області наявні дві точки, про які досі ведуться дискусії. Це — згадуваний Геродотом Герр, де були поховання скіфських царів, і давньоруське городище Попаш, про яке знаходимо свідчення в Іпатіївському літописі. А суть у тому, що ці об’єкти віддалені від нас нашаруваннями не лише віків, а й ґрунту.
Із місцем поховання скіфських царів дещо простіше. Науковці оглянули височенні кургани, щодо яких ні в кого не виникне сумніву, нібито вони могли насипатися на похованні звичайного селянина. Тож заздалегідь переконані, що розкопки кількох із них підтвердять гіпотезу, до якої схиляється більшість істориків та археологів. До речі, зазначений Геродотом час подорожі кінної процесії збігається з тим, що його витратили учасники спеціально влаштованої подорожі. Дещо складнішою видається ситуація з найстарішою й найунікальнішою пам’яткою, яких у першій половині ХІІ ст. було не так багато на Київській Русі. Про неї згадувалося ще до відомого походу Новгород-Сіверського князя Ігоря. Причому Попаш тоді був великим і укріпленим городищем, припускається також значна кількість населення.
У 1970-х роках археологи на чолі з Ю. Моргуновим визначили місцезнаходження легендарного Попаша — північно-західна околиця села Засулля. Слід зазначити, що до ХІХ ст. ніхто з дослідників не встановив конкретного місцезнаходження давньоруського городища. Один із найвідоміших і найавторитетніших знавців історії Слобожанщини, архієпископ Філарет ще 1856 року висловив припущення, що Попаш слід шукати біля гирла лівої притоки Сули річки Попадя неподалік села Вільшани. Про це він написав у відомому «Историко-статистическом описании Харьковской епархии».
Немає жодних підстав не довіряти архієпископу, який міг послуговуватись цінним краєзнавчим матеріалом. Через 120 років археологи взялися за справу навіть не стільки для перевірки цієї версії, а заради можливого дослідження городища.
Річка Попадя — невеликий рівчак у селі Веховому, який колись, напевно, був річечкою, однією з приток тодішньої повноводної Сули. Експедиція під керівництвом Ю. Моргунова обстежила течію річки Попаді, але жодних слідів життя давньоруського поселення на її берегах не виявила. Натомість вчені дійшли висновку, що літописному місту Попаш відповідає пам’ятник біля села Засулля, розташований на правому березі Сули за вісім кілометрів на захід від р. Попадя. Втім, Ю. Моргунов лише висловлював припущення.
У Недригайлові й донині є люди, котрі переказують почуті від представників попередніх поколінь розповіді про те, що на території сучасної Вехової у часи Київської Русі жив священик, від якого, власне, і пішла Попадя. За іншими даними, на Веховому кілька десятиліть тому один чоловік будувався і на місці майбутньої садиби викопав рештки давньої кераміки та ще деякі свідчення далекого минулого життя. Тоді він послухав поради свого компетентнішого родича й не розголошував цих фактів, позаяк побоювався, що навряд чи будувався б там далі, якби стало відомо про ті знахідки.
Цілком можливо, що вчені поспішили з висновком. Останнім часом місцеві краєзнавці висловлюють припущення, що на Засуллі, на місці Гульбища, було давньоруське городище, але воно звалося Дригайлів, а не Попаш. За іншими гіпотезами, назва Дригайлів-Недригайлів могла піти від литовсько-польського кореня. Три століття після розорення краю татарами ці землі входили до Великого князівства Литовського та Речі Посполитої, де князями були Ягайло, Свидригайло, Ятагайло, Дригайло.
До речі, випадок із Недригайловом і Попашем можна вважати типовим для історичної та археологічної науки. Подібний перебіг попередніх місць розташування давньоруських городищ спостерігається і щодо Сум. Знайдено і частково досліджено вченими городища в районах розташування сучасних Битиці та Зеленого гаю у Сумському районі, певні залишки знайдено поблизу нинішньої околиці обласного центру. Одначе нез’ясованим лишається питання про те, чи там були попередники Сум, чи ті городища слід вважати самостійними поселеннями.
Сумський краєзнавчий музей — один із найбагатших за чисельністю і найвагоміших за змістом фондів з-поміж аналогічних закладів у державі. Презентовані в його експозиції предмети старовини дають відповіді на численні запитання, але водночас містять не менше й загадок. Цей край був здавна заселений людьми, частково досліджені городища — далеко не всі місця помешкань наших пращурів.

Віктор ТАРАСЕНКО, Сумська область
також у паперовій версії читайте:

• УЧЕНІ ПЕРЕПИШУТЬ ІСТОРІЮ ВСЕСВІТУ
• КИШЕНЬКОВІ СУПЕРКОМП'ЮТЕРИ — НЕ ЗА ГОРАМИ
• НЕ НОБЕЛЬ, АЛЕ ПРИЄМНО...

назад »»»