ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ПОЛІТИКА
ПО ЛЕЗУ БРИТВИ
Не надто тривала історія української багатопартійності переконливо доводить: у нашій державі мати статус пропрезидентської політичної сили — справа складна. Практично всі структури, що в той чи інший період створювалися «під главу держави», частково чи цілком опинялися на маргінесі...

Другий глава держави — Леонід Кучма упродовж свого перебування при владі спирався на підтримку значно більшої кількості партій. Серед політичного бомонду час від часу навіть виникала неабияка штовханина за звання найлояльнішої до пана Кучми сили. Першою була НДП. Її зоряний час припав на прем’єрство Валерія Пустовойтенка — людини, котра зробила для Леоніда Даниловича чимало.
Але взаємність у політичних стосунках двох колишніх «дніпропетровців» була нетривалою. В підсумку Кучма-2 фактично мав уже інших фаворитів, а НДП поступово, але неухильно втрачала популярність.
Її замінила СДПУ(о) Віктора Медведчука — передусім завдяки фантастичним «підкилимним» здібностям останнього керівника адміністрації Леоніда Даниловича. Та й це не допомогло «об’єднаним», а нині їхні колишні активісти переметнулися до «регіоналів».
До цього історичного екскурсу ми вдалися не випадково: нині ситуація в теперішній пропрезидентській партії — «Народному союзі «Наша Україна» — дуже вже нагадує початок кінця. Причому, що цікаво, НСНУ уже одного разу перебував за крок від політичного фіаско, але завдяки вдалому поєднанню зусиль з «Народною самообороною» Юрія Луценка знову отримав карт-бланш від народу — 14 відсотків голосів виборців.
Як уже було сказано, ще не народилася така пропрезидентська команда, котра не вела б себе до самознищення. Те, що відбувалося у фракції «Наша Україна — Народна самооборона» в процесі підписання коаліційної угоди з блоком Юлії Тимошенко, просто не вкладається в голові. Важко сказати, як довго Віктор Ющенко зможе контролювати власну партію (до речі, почесним головою якої він є!), але третього «відродження» «Нашої України» може просто не статися.
І найгірше навіть не це — ну що поробиш, коли народні обранці схильні до політичних суїцидів? Важливіше інше: нинішня ситуація поставила перед суспільством непросте, хоча й цілком логічне запитання: а чи є сенс у пропорційній виборчій системі як такій? Якщо семеро чи восьмеро депутатів здатні диктувати умови 64-м, які, нагадаємо, підписалися під коаліційним документом. Цікава демократія виходить...
Можливо, Іван Плющ чи Юрій Єхануров справді не надто ратували за майбутній союз з блоком Юлії Тимошенко під час передвиборної кампанії. Але ж решта лідерів і рядових членів «НУ—НС» упродовж усього літа стояли на іншій позиції. І виборці чудово це пам’ятають.
Зрештою, Плющ та Єхануров — це принаймні дуже поважні політики, котрі вже вписали свої імена в новітню історію нашої держави. Однак серед тих, хто так довго тримав суспільство в напрузі, є й менш знакові постаті, котрі нині, до речі, коментують ситуацію значно активніше. Цих людей у пресі нині іменують «людьми Віктора Балоги». Скажімо, про Ігоря Кроля за межами Мукачевого ще зовсім недавно ніхто й не знав. А нині пан Кріль запросто висував ультиматуми лідерові партії «Народний союз «Наша Україна» В’ячеславові Кириленку. Мовляв, якщо той відмовиться від спікерських амбіцій, мій підпис стоятиме під коаліційною угодою з БЮТ.
Не знаю, як кому, а авторові цих рядків ця ситуація нагадала історію приблизно чотирирічної давнини. Тоді податкову адміністрацію на Львівщині очолював рідний брат уже згадуваного в цьому тексті Віктора Медведчука — Сергій Медведчук. Опозиція висувала проти нього купу звинувачень, вимагаючи його відставки. Так от, пан Сергій на одній з прес-конференцій тоді заявив: я, мовляв, згоден піти у відставку. Але лише в обмін на те, що Віктор Ющенко... відмовиться балотуватися на посаду Президента України. Не завадило б Вікторові Андрійовичу, а заразом і керівникові його секретаріату нині переглянути ті архівні кадри. Вони б почули багато обурливих та насмішкуватих слів від своїх соратників, котрі вказували на разючу нерівнозначність подібного «ченджу». А може, Ющенко та Балога таки переглядали ці архівні матеріали?..
Та все тече, все змінюється. Для того, щоб не дати політраді «Нашої України» поставити непідписантів на місце ще у вівторок, цього тижня було вжито чимало заходів: засідання просто не відбулася через те, що не було кворуму. В’ячеслав Кириленко припустив, що відповідна робота велася саме зі стін президентського секретаріату. А ще один «нашоукраїнець» — Олександр Третьяков навіть висловив упевненість, що згодом людей, котрі ігнорують засідання політради, виключать з партії.
Цього тижня прозвучала пропозиція про скликання надзвичайного з’їзду «Нашої України». Ініціатива, яка належить В’ячеславові Кириленку, цілком може знайти підтримку. Кириленко закликав провести партійний форум практично в той самий момент, коли один з його найбільших публічних опонентів Ігор Кріль звинувачував керівника партії в нездатності тримати в ній порядок.
Нинішня ситуація взагалі стала неабияким випробуванням для В’ячеслава Кириленка. Ніде правди діти: своєю стрімкою політичною кар’єрою він має завдячувати своїм старшим і досвідченішим товаришам. Частина з них нині фактично вкинула його в горнило внутрішньопартійних комбінацій, ніби зумисне спонукаючи звернутися по допомогу до Президента, аби тепер, коли така допомога стала реальністю, за потреби розповідати: без Віктора Ющенка він би не впорався.
Те, що Кириленко залишився сам на сам зі своєю внутрішньопартійною опозицією, підтверджує і той факт, що представники інших політичних сил, котрі ввійшли до блоку «Наша Україна — Народна самооборона» поки що відмовчуються. Ніби також даючи можливість молодому лідерові виявити власний потенціал. Хоча поки що зовсім не відомо, у що все це може вилитися. От, наприклад, лідер «ПОРИ» Владислав Каськів цими днями спрогнозував, що президентський блок може найближчим часом розколотися на три політичні сили — націонал-консервативну, ліберал-патріотичну та соціал-популістську. А звідси і до цілковитого занепаду недалеко. Причому незалежно від тексту й формату коаліційної угоди...

Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:

• ПЛЮЩ МРІЄ ПРО 300 ГОЛОСІВ
• У МУКАХ НАРОДЖЕНА...
• КОМУ ШАПКУ МОНОМАХА?

назад »»»