ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ОСОБИСТІСТЬ
ІГОР ГУК, ПРОФЕСОР З ВІДНЯ

Професор Віденського університету Ігор Гук зробив кілька сотень пересадок нирок, печінки, підшлункової залози. Цей широковідомий хірург — громадянин Австрії українського походження, великий друг нашої держави.

Операційний день
Сьогодні в Ігоря Івановича операційний день. Рівно о 9.00 хірург і наша знімальна група (автор репортажу, режисер Сергій Дудка і оператор Юрій Гальченко) ввійшли до величного вестибюлю клініки Віденського університету. Тут — неначе у сучасному аеропорту — по периметру суцільний ряд кав'ярень та магазинів, відвідувачі і пацієнти можуть швидко і смачно перекусити. Посередині залу за комп'ютерами — диспетчери, у котрих ви оперативно отримаєте вичерпну інформацію. З доброзичливою усмішкою на додачу.
Вестибюлем, жваво розмовляючи, походжають дві подружки. Одна з них (без найменших зусиль) штовхає перед собою... крапельницю, встановлену на легесенькому візку. Труба крапельниці прикріплена до руки дівчинки. (Згадаймо наші лікарні, коли хворі під час подібної процедури прикуті до ліжка). Ця клініка — один з найбільших центрів світової хірургії: 10 000 спеціалістів, 200 операційних, 2000 палат для пацієнтів — кожна на дві особи. На будь-який поверх висотної будівлі вас доставить швидкісний ліфт або ескалатор. Та Ігор Іванович піднімається пішки, а це 8–10 поверхів. «Така «прогулянка»,— пояснює,— допомагає зосередитися перед операцією». Ми рухаємося довжелезними коридорами: під стінами м'які крісла, на пересувних столиках охолоджені напої, фрукти. Все навколо нагадує радше комфортабельний пансіонат. Хоч неподалік за рогом — операційна.

Лиса гора і козацька звитяга
Робочий кабінет Ігоря Гука та його колег. Звідси, з балкона, відкривається чудова панорама Лисої гори — улюблене місце відпочинку віденців. До того ж, історичне... Тут, у 1683-му році, об'єднані сили Європи розгромили війська Отоманської Порти, зупинивши назавжди її експансію на Захід. Пліч-о-пліч зі захисниками Відня стояли запорізькі козаки. Вдячні віденці звели на Лисій горі пам'ятну арку на честь наших далеких пращурів.
Ігор Гук показує на височенну, модерної конструкції башту, що за 2–3 кілометри від клініки — майже в центрі австрійської столиці. Це — труба надсучасного заводу... по утилізації сміття... І ніяких шкідливих викидів!
До операції — 10 хвилин. Перевдягаємося у салатового кольору сорочку, штани зі справжнього «котону», зручні сандалії.
Музика і скальпель
Рівно о 10-й перед нами нечутно розчиняються автоматичні двері операційної. Я не раз був у пілотській кабіні сучасних лайнерів. І найперше враження, що знову потрапив туди. Навколо операційного столу — на якому вже під наркозом лежить хворий — суперсучасне обладнання. На численних екранах фіксуються найважливіші життєві показники пацієнта. Операційна бригада — в повному складі. Тихо ллється музика Равеля.
Ігор Гук бере скальпель, робить кілька довгих розрізів на нозі хворого. Почалася складна операція на судинах. Час від часу нечутно відчиняються автоматичні двері і на мініатюрному візку до столу підвозиться необхідне для чергового етапу. А операція триває вже три години. Ось Ігор Іванович видалив ушкоджені судини, бере дві трубки-судини (штучні), вкладає їх замість ушкоджених, підшиває.
14.00. Операція закінчується. Залишається лише накласти шви, та це вже зроблять асистенти. Спочатку нитками, потім спеціальним інструментом шви закріплюються ледь помітними сталевими скобками. Все! Операція позаду. Іще голосніше звучить «Болеро» Равеля... Як символ життя, перемоги над недугою.

Зупинка на вулиці Кульчицького
Дорогою додому Ігор Іванович зупиняє автомобіль на вулиці Кульчицького, вказує на невеличку скульптуру, встановлену на другому поверсі красивого будинку — а у Відні вони всі гарні — місто немов суцільний музей. Скульптура відтворює образ героя битви народів з Портою — запорізького козака Кульчицького, який тримає на підносі... чашечку кави. Саме він першим у Відні відкрив кав'ярню, став родоначальником знаменитих віденських кав'ярень. Та основна його заслуга в іншому. Він, досконало володіючи турецькою мовою, вночі пройшов ворожим табором і дістався до одного з герцогів. Полководець на чолі 50-тисячного корпусу вдарив у тил отоманців, водночас пішли в наступ віденці. Цілковита поразка Порти — і Європу врятовано від поневолення.
...У домашньому кабінеті хірурга, на великому письмовому столі — медична література і бронзовий бюстик Гоголя. Шафа заповнена книжками українською — історія, філософія, документальна оптика, художні твори. Біля рояля — платівки творів Чайковського, Стравінського, української музичної класики. На роялі — кольорове фото примадонни віденської опери Вікторії Лук'янець. Вона, а також ще один наш співвітчизник — знаний співак Іван Кочерга — часті гості пана Ігоря. Тепер вони — громадяни Австрії...
Є красиве слово — бабуся
— Ігоре Івановичу, дуже втомилися?
— Коли я заходжу до операційної і беру скальпель — втоми не відчуваю: адреналін спрацьовує.
— Ви робите лише складні операції?
— Чому ж... І банальний апендицит, якщо трапиться під час мого чергування.
— Така операція як сьогодні, чи, скажімо, пересадка органів — по кишені рядовому австрійцю?
— Так, незважаючи на те, що операція коштує від 50 тисяч до 100 тисяч доларів. У нас є державна і недержавна форми страхування. Добре працює соціальний захист. Ми, лікарі, жартуємо: Австрія — остання соцкраїна в Європі...
— Ігоре Івановичу, при Вашому навантаженні Ви доволі часто буваєте в Україні, знаходите час допомагати нашим молодим спеціалістам, котрі стажуються у Відні. Навіщо Вам усе це?
— Учитися і вдосконалюватися — обов'язок хірурга. Лише в моєму відділенні близько ста лікарів, в основному це молодь. Багато з них на рік чи два їдуть до Англії або США. На стипендію. Свого часу я теж їздив. Тому українські медики з Луганська, Запоріжжя, Одеси, Києва, Харкова, Чернігова, стажуються в нас. Це стало можливим завдяки програмі, підготовленій міністром науки Австрії доктором Бусиком. Але Австрія — маленька країна, тож не може весь час сама фінансувати цю програму. Крім того, до нас з України не завжди присилають найкращі кадри.
— Звідки Ви досконало знаєте українську мову?
— Є в українській дуже красиве слово — бабуся. А мову я чув ще маленьким хлопчиком, коли був біля неї. І тому швидко вивчив. Наша сім'я — з Перемишля. Згодом переїхав до Відня, вчився тут в університеті. Став професором. Але Україна — моє серце, моя любов. Тому разом з колегами шукаємо можливостей допомагати дітям, які постраждали від чорнобильської катастрофи.
Іноземний член Національної академії наук України передає свій досвід працівникам Центру трансплантації в Запоріжжі, тісно співпрацює з фахівцями «інституту Шалімова». Крім професійної діяльності, Ігор Іванович бере активну участь у міжнародній асоціації україністів. А ще готує відкриття в Німеччині інституту Івана Франка, подібного до Гете-інституту. І це не дивно, адже Іван Франко — улюблений поет знаного хірурга. Він напам'ять знає багато його віршів. А коли вперше приїхав до України — вже незалежної, то поспішив на Полтавщину — побачити будинок Гоголя, твори якого надзвичайно цінує.

Володимир КОЛОДЯЖНИЙ
також у паперовій версії читайте:

• ПОДВИЖНИК НА МУЗЕЙНІЙ НИВІ

назад »»»