ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ОСВІТА
НЕМОВ КИСЕНЬ ДЛЯ ДИХАННЯ

— Звичайно, може,— відповіла вона.— В останні роки фахівці зробили кілька істотних відкриттів. Одне з них — про велику роль стилю спілкування дорослого з дитиною для розвитку її особистості. Спілкування так само важливе, як і їжа. Маля, що добре харчується, має медичний догляд, але позбавлене постійних контактів із дорослими, погано розвивається не лише психічно, а й фізично. Більше того, вчені, проаналізувавши випадки смерті малят у будинках дитини, не могли їх пояснити тільки з медичного погляду, натомість дійшли висновку: причина — у незадоволеній потребі дітей у психологічних контактах, тобто не було уваги, турботи близьких дорослих. Це — привід серйозно замислитись лікарям, психологам, учителям і батькам.
— Коли психологічне спілкування — «їжа» для розвитку дитини, то слід згадати, що продукти харчування можуть бути як корисними, так і шкідливими...
— Погане спілкування так само отруює психіку дитини, як неякісні продукти — організм. Візьміть родини алкоголіків, де ростуть діти. Хіба в нещасливих хлопчиків і дівчаток не порушується психічне здоров’я? Хіба можна їх назвати повноцінними людьми після того, як вони зазнають жорстоких побоїв, моральних знущань? Так звані важкі діти, неслухняні, забиті, позбавлені батьківського тепла й любові,— це результат неправильно сформованих взаємин у сім’ї.
— Від цього доля молодої людини складається неуспішно?
— Безперечно. Приміром, у родині мама одна виховує доньку. У дівчинки, що не має прикладу батька, його турботи про дружину і дитину, немає зразка гармонійних стосунків чоловіка і жінки в сім’ї, розподілу між ними домашніх обов’язків, зазвичай, особисте життя теж не складається.
— Тож психолог може допомогти родині, де взаємини батьків і дітей зайшли в глухий кут?
— Так, знаю це з досвіду. В одній родині батьки розлучились, мати не дозволяла п’ятирічній доньці бачитися з батьком. Дівчинка страждала від розлуки з улюбленим татом, не слухалася маму, грубила їй. Нервове напруження дитини спричинило до того, що дівчинка стала гризти нігті. До речі, це — характерний показник психологічного дискомфорту сина чи дочки, і батьки мають не покараннями відучувати дитину від згубної звички, а змінити мікроклімат у родині. Після того, як психолог попрацював з татом і мамою, молода жінка почала дозволяти батькові гуляти з донькою, займатися її вихованням, на що він має законне право. Дівчинка заспокоїлася і стала слухатися маму, у них налагодилися стосунки.
— Чи батьки часом не помирилися, не стали знову жити разом?
— Ні, кожен залишився при своїй думці. В усякому разі, колишня дружина перестала мстити чоловікові та й сама заспокоїлася. Тепер бачить, що допомога з боку чоловіка «розвантажує» й її саму. Поки він іде з дитиною в зоопарк чи секцію, жінка робить свої справи по дому або відпочиває. Так що втручання психолога важливе.
— Проте не всі батьки і вчителі його сприймають?
— На жаль. Найчастіше саме педагоги звертаються до психологів за допомогою, якщо в класі не можуть впоратись з якимось учнем. Та, як правило, корені будь-якої проблеми — у родині. Успіх приходить, коли в центрі роботи психолога — особистість дитини. Адже навіть у Конвенції про права дитини йдеться про те, що слід чинити в інтересах дитини, а не дорослого. Завжди варто робити так, як вигідно дитині. Це — основа гуманістичної психології, гуманістичного підходу до молодого покоління. Гуманізм у вихованні полягає найперше в розумінні дитини, її потреб і запитів, на знанні й врахуванні закономірностей фізичного росту і духовного розвитку найменших.
— Існує думка, що під час конфлікту той з батьків хапається за пасок, кого самого били у дитинстві...
— Так, більшість мам і тат не в змозі відмовитися від схеми, за якої їх самих виховували. Увесь життєвий уклад, поводження батьків підсвідомо «відбилися» в психіці дитини, у її душі. Син чи донька повторює, копіює своїх тата й маму, коли в самого з’являються діти. Це не просто спостереження, а психологічна закономірність, науково обґрунтована. Якщо в дитини були конфлікти з батьками, вважайте, що і вона сама їх не уникне в спілкуванні з власними дітьми. Таке «записування» стилю поводження відбувається змалку, в дошкільному віці й неусвідомлено.
— Треба, щоб батьки це знали і пам’ятали, вчасно коригували свою поведінку.
— Важливо, щоб від покоління до покоління не переходив неправильний стиль спілкування дитини і дорослого. Тому батьків слід не лише інформувати, а й навчати. Тим більше, що буває так: після бесід із психологом вони намагаються жити, так би мовити, по-новому, але не все відразу виходить і батьки зриваються, переходять на колишні методи.

Бесіду вів Леонід ФЕДОРОВ

також у паперовій версії читайте:

• ІНТЕЛЕКТ НЕ ЗНАЄ КОРДОНІВ
• УЧИТЕЛЬКА З ПРИКАРПАТТЯ ЗНАЙШЛА ПРАВДУ В СТРАСБУРЗІ

назад »»»