ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ВІЙСЬКО
І ЗНОВУ — ПРО УТИЛІЗАЦІЮ
Україна від колишнього Союзу успадкувала сотні складів і арсеналів, на яких зберігалися понад два мільйони боєприпасів. Термін їхньої придатності давно минув і нині вони становлять неабияку загрозу, оскільки будь-якої миті на них можуть статися несанкціоновані вибухи. Зайвим свідченням цієї небезпеки можуть слугувати «НП», що сталися в Новобогданівці, Артемівську, Цвітосі.

Словом, потрібно позбуватися цих смертоносних скарбів і якомога швидше. Одначе для цього потрібні астрономічні кошти, яких в України бракує. Тому наша держава, зважаючи на актуальність зазначеної проблеми, змушена звертатися по допомогу до міжнародної спільноти. Зокрема, свого часу ми отримали суттєву допомогу від Північноатлантичного альянсу щодо знищення протипіхотних мін, яких у нас накопичилося більш ніж достатньо. Річ у тім, що наша держава приєдналася до Оттавської конвенції про їхню заборону зберігання, і потрібно було виконувати взяті на себе зобов’язання. Зробити це виявилося складним завданням, передовсім через брак коштів.
Аби читач краще зрозумів, який обсяг робіт потрібно було виконати, скажу, що знищенню підлягало близько семи мільйонів мін! Щоб не осоромитись перед всім світом, довелося звернутися по допомогу до вищого керівництва НАТО. Її нам надали.
Два роки тому почалася реалізація другого проекту. Щоправда, цього разу він передбачав утилізацію понад 130 тисяч тонн боєприпасів і більш як 1 мільйон одиниць різної стрілецької зброї, зокрема автоматів Калашникова і пістолетів Макарова, а ще сотень переносних зенітно-ракетних комплексів. Про серйозність намірів сторін говорить те, що цей проект реалізовуватиметься 12 років. Якщо говорити конкретніше, то його виконання розподілено на кілька етапів. Наприклад, перший етап триватиме три роки і обійдеться для країн-донорів майже 8 мільйонів євро. До речі, цю роль взяли на себе Канада, Ірландія, Туреччина, Польща, Словаччина, загалом 15 країн. Основні витрати, звісно, взяли на себе Сполучені Штати Америки.
За словами Стівена Брауна, координатора проектів Агентства НАТО з технічного обслуговування та постачання (NАМА) з утилізації боєприпасів в Україні, цей проект, який виконується в межах програми НАТО «Партнерство заради миру», є корисним як для України, так й інших держав світу. Не погодитись з ним важко. Наша держава, позбуваючись цих смертоносних скарбів, заощадить чимало коштів, які витрачалися на його зберігання, охорону тощо. До того ж, у нас буде менше шансів потрапити в поле зору різних пройдисвітів, які будують свій бізнес на торгівлі зброєю. Не є таємницею те, що переносні зенітно-ракетні комплекси «Стріла» користуються чималим попитом у міжнародних терористів, бо є грізною зброєю проти літаків. Отже, допомагаючи нам позбутись цієї зброї, міжнародна спільнота піклується також про власну безпеку.
Про результати такої співпраці говорити зарано: до завершення першого етапу — майже два роки. Якщо проект виконуватиметься згідно з планом, то ми позбудемось майже 15 тисяч тонн боєприпасів, понад 400 тисяч одиниць стрілецької зброї.
Проект, про який йдеться, має не лише військово-технічне забарвлення, а й економічне. Адже на підприємствах, де виконуються утилізаційні роботи, працюватимуть не американці чи норвежці, а українці, що означає створення додаткових робочих місць.
Дехто, можливо, скептично поставиться до прочитаного, мовляв, утилізація 130 тисяч тонн боєприпасів проблеми не вирішить. Так, не вирішить. Та, погодьтесь, дещо знизить її гостроту. Не забуваймо, що «під ніж» найперше йдуть ті з них, які є найнебезпечнішими. Приміром, зберігаються просто неба або їхній «вік» становить 40–60 років. До того ж, співпрацюючи в межах програми НАТО «Партнерство заради миру» з Північноатлантичним альянсом, ми отримаємо передові технології, які використовуються у світі під час вирішення подібних проблем.
також у паперовій версії читайте:

• СІМ РАЗІВ ВІДМІРЯТИ — ОДИН РАЗ ВІДРІЗАТИ

назад »»»