ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КРИМІНАЛ
ЗАГАДКУ КРАДІЖКИ З КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОЇ ЛАВРИ РОЗГАДАВ ЕКСПЕРТ
У підрозділах системи МВС 10 листопада традиційно відзначали День ветеранів органів внутрішніх справ України. Одним із тих, кого вітали правоохоронці, був 76-річний полковник міліції у відставці Юрій Оропай.

У міліцію він прийшов у далекому 1958-му після навчання на юридичному факультеті Київського університету та двох років роботи в столичному науково-дослідному інституті судових експертиз. Пройшов шлях від рядового експерта до начальника науково-технічного відділу Управління внутрішніх справ Києва, став заступником начальника Експертно-криміналістичного управління МВС України. Важко перелічити усі випадки, коли завдяки його фаховості було розкрито злочин, але один із них ми усе-таки згадаємо, щоб віддати данину пам’яті невтомній праці правоохоронців минулих епох.
Із Києво-Печерської лаври до чергової частини УВС міста 6 травня 1976 року надійшло повідомлення про те, що з експозиції виставки зникли два експонати XVIII ст.: масивна срібна чаша з позолотою і чотирма фініфтяними медальйонами та срібна різьблена скринька для дарів. Служителі культу називають ці предмети потир і дароносиця.
Як згодом з’ясують фахівці, зниклий церковний інвентар мав неабияку вартість, оскільки був виготовлений із золота, срібла й коштовного каміння. Філігранну роботу древніх майстрів можна було оцінити десятками чи навіть сотнями тисяч карбованців. Справа могла отримати міжнародний резонанс, тож робота закипіла одразу: сищики пішли давати завдання своїй агентурі в середовищі антикварів і спекулянтів, слідчі почали детально опитувати свідків — хто де був і що робив, а експерт — ретельно досліджувати місце скоєння злочину з метою пошуків слідів крадіїв.
Розкриваючи цю крадіжку, правоохоронці зіштовхнулись з цікавим у криміналістиці випадком, коли злочинець, намагаючись заплутати сліди, насправді видав себе. Якби він цього не робив, хтозна, чи вдалося б його викрити. «Ключем» до розкриття були маніпуляції злодія з контрольним замком, або, як його ще називали, «контролькою».
У наш вік сучасних систем відеоспостереження, напевно, не зустрінеш такого засобу перестороги від несанкціонованого проникнення, тож нагадаємо, що то була за річ. Тоді у крамницях поряд із важким «амбарним» замком часто вішали маленький благенький замочок, якого можна було відкрити погнутим цвяхом. Проте був у ньому один секрет: у нього вставляли контрольний папірець з підписом посадової особи, що була відповідальною за зберігання матеріальних цінностей.
Це було вигадано для випадків, коли крадій проникав до приміщення, не лазячи через вікна, і не вибиваючи двері, а шляхом добору ключа до замка. Якщо він, скажімо, обікраде у такий спосіб крамницю, але акуратно зачинить за собою двері на замок, продавці вранці не одразу помітять крадіжку і затопчуть сліди. Зате коли вони побачать, що в «контрольці» пробито дірку — це знак негайно викликати міліцію із собакою.
Перед тим, як дослідити контрольний замок, Юрій Миколайович помітив, що на верхній кришці вітрини, де стояли вкрадені експонати, не вистачало одного з чотирьох шурупів, котрими вона утримувалася, а в іншого шурупа була зламана шляпка. Про що це говорило? Про те, що крадієм найімовірніше був хтось зі своїх, тобто працівник музею. Адже сторонній злодюга, потрапивши вночі до його зали, не морочився б із викручуванням гвинтиків, а розбив би вітрину. Якщо й викрутив би шурупи, то не закручував їх назад, а, захопивши здобич, чимдуж накивав п’ятами.
На користь припущення про те, що злочинець був кимось зі своїх, а не «людиною з вулиці», свідчило те, що він проник до зали музею через двері, бо на ґратах і шибках на вікнах не було слідів зламу. Однак навіть якщо це був хтось зі «своїх», коло підозрюваних все ж сягало кількох десятків осіб, а тому важливо, не розпорошуючи сили, зосередитися на перевірці двох-трьох осіб, найвірогідніше причетних до крадіжки. Правильну підказку дали результати дослідження контрольного замка.
Експертиза, яку проводив Юрій Оропай з використанням потужного мікроскопа, дала дещо неочікувану відповідь: ключ двічі проривав «контрольку», тобто замок відчинявся двічі. Несподіваною вона була тому, що наглядачка музею, відкриваючи двері приміщення в присутності наукового співробітника, не помітила пошкоджень на контрольному папірцеві, й лише потім, оглянувши експозицію, побачила, що предмети вкрадено. Тому контрольний папірець мав бути пробитий лише один раз. Хто його пробив удруге?
Завідувач відділу музею висловив припущення, що першого разу замок відчиняв крадій, який уночі проник до музею, а вдруге це зробила наглядачка, котра не помітила, що папірець пробитий. Таку думку можна було б назвати слушною, коли б не одна обставина: наглядачка відкривала замок у присутності наукового співробітника. Не могли вони обидва настільки втратити зір, щоб не побачити, що пломбу зірвано?
Загадок вистачало, тому наглядачку і науковця допитали ще раз. Розгадка була несподіваною: після того, як виявили крадіжку та викликали міліцію, завідувач попросив науковця показати, як вони з наглядачкою відчиняли замок. Той, не роздумуючи, закрив замок і відкрив його ще раз ключем. Йому здалося, що начальник проводить своєрідний слідчий експеримент, тому не надав цьому особливого значення. Таким чином, на папірці з’явилися сліди його подвійного пробиття, які потом виявив експерт Оропай.
Отже, одна загадка була розгадана, але перед слідчими одразу постала інша: яку мету переслідував завідувач відділу, коли змусив свого підлеглого вдруге відкрити контрольний замок? Можливо, намагався провести недолугий слідчий експеримент. Адже у той момент він був надто схвильований, а в такому стані люди можуть накоїти дурниць, причину яких самі пояснити не зможуть. А, можливо, й гірше: таким чином він хотів скерувати розслідування хибним шляхом. Нехай, мовляв, сищики знімуть підозру з працівників музею та шукають «людину з вулиці». Якщо це так, то завідувач є тією самою особою, на перевірці якої треба зосередити зусилля.
У таких випадках правоохоронці зазвичай беруть фігуранта справи в оперативну розробку, тобто перевіряють зв’язки та знайомства підозрюваного, оглядають його квартиру, машину, дачу. Так було і цього разу. Щоправда, ні потиру, ні дароносиці під час цих заходів сищики не знайшли. Зате знайшли дещо інше: під час обшуку в помешканні завідувача правоохоронці вилучили непримітний перочинний ніж із маленькою викруткою та віддали його експертам. Адже він міг бути знаряддям злочину, за допомогою якого були відкручені шурупи на кришці вітрини.
Під час дослідження фахівці з’ясували, що мікрочастинки, виявлені на лезі викрутки, цілковито збігаються з металом, із якого були виготовлені шурупи. Наслідком копіткої роботи було те, що злочинець зізнався у скоєному і був засуджений до восьми років позбавлення волі. Потир і дароносицю він вийняв із вітрини за кілька хвилин до закриття виставки. За його свідченнями, якби наглядачка одразу помітила їхнє зникнення, він пояснив би їй, ніби узяв ці предмети на дослідження, але в цьому разі відмовився б від крадіжки і невдовзі повернув би їх на місце. Проте вона, на жаль, помітила зникнення лише вранці, тому ніким не помічений злодійкуватий завідувач вигідно їх продав.
Знайти експонати пощастило лише через рік на митниці Шереметьєвського аеропорту. Вони встигли побувати в багатьох руках. Спочатку чаша потрапила до одного маловідомого нині українського режисера-документаліста, який колись знімав документальний фільм у Лаврі. Після цього її придбала одна мешканка Москви — відома свого часу світська левиця, котра мала широке коло знайомих серед дипломатів. Від неї вона потрапила до третього секретаря посольства Центрально-африканської імперії — країни, якої давно немає на карті світу. А вже у нього чашу, разом з іншими предметами антикваріату, вилучили митники, а згодом повернули до Києва.

Юрій САХНО, Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України
також у паперовій версії читайте:

• КРАМАТОРСЬКИЙ НАРКОКАРТЕЛЬ ПОТРАПИВ ЗА ҐРАТИ
• ХРОНІКА ПРИГОД

назад »»»