ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА І СВІТ
ФРАНЦІЯ НА ШЛЯХУ РЕФОРМ
Ніколя Саркозі, якого на початку травня обрали президентом, у сучасній Франції присутній всюди і висловлюється про все. Він є цілковитою протилежністю його попередника Жака Ширака. Саркозі невтомно подорожує по всій Франції і не обмежується потисканням рук захоплених домогосподарок — він зустрічається з найважчими і найскладнішими суперниками, свариться і розмовляє з усіма.

Перемога Саркозі на виборах була впевненою, але не абсолютною. Оптимізму додає висока громадянська активність: більш як половина французів, голосуючи, підтримала його програму нелегких реформ. Вони хотіли отримати гарантію, що економічна ситуація в країні за кілька років буде не гіршою, ніж нині, а можливо, навіть кращою.
Створення Саркозі такої виборчої програми стало дуже продуманим кроком, бо на початку року він не міг обіцяти більшого. Результати досліджень громадської думки засвідчують, що 77% тих, хто голосував за Саркозі, підтримали його програму, але нині він має більше прихильників, ніж під час виборів.
Одне з виборчих гасел Саркозі звучало так: «Повернути вартість праці». Французький ринок праці розладнаний, як жоден інший. І на найвищих посадах французи дотримувались милостиво дарованого їм «лівицею» 35-годинного робочого тижня, навіть тоді, коли 35-а година припадала на пообідні години четверга.
Нині кожен, хто працюватиме довше, сплачуватиме за понадлімітні години менший податок. Трудові контракти мають бути єдиного зразка, однаковим має бути й ставлення до постійних і сезонних працівників.
Саркозі визнав, що надмірне оподаткування заможних осіб справляє ефект, протилежний очікуваному, тому знизив податок на спадщину й набуте багатство.
Саме лише оголошення про ці зміни неабияк позначилося на французькому ринку нерухомості: ріелтори стверджують, що такого буму не було впродовж багатьох років.
Пропозиції Саркозі, як на французькі умови, являють собою справжню революцію: новий президент прагне домогтися більш гнучкого ринку праці, скорочення бюрократів і впровадження нижчих податків. На думку економістів, його програма реформ від самого початку здавалася дуже логічною і завершеною. Головні її пункти Саркозі представив місяць тому. Спочатку він попередив: дефіцит, спричинений витратами на соціальні цілі, становить 12 мільярдів євро, і цього не можна терпіти далі. Причина полягає в тому, що понад півтора мільйона осіб користається з надзвичайно широкої пенсійної системи, запровадженої після Другої світової війни. У підсумку дехто з французів виходить на пенсію після досягнення 50 років, а значна частина — коли їм виповнюється 55 років. Це коштує державі п'ятьох мільярдів євро щороку.
Численною є також група осіб з соціальними привілеями — до них належать працівники залізниці, гірники і навіть працівники національного театру «Комеді Франсез» і паризької опери.
Як і обіцяв Саркозі, їхні привілеї зазнають різкого скорочення. Вони будуть полягати, головним чином, у збільшенні терміну трудового стажу, який дає право на вихід на пенсію. Ті, хто наполягатиме на праві раніше вийти на пенсію, платитимуть більший податок.
Якщо Саркозі хоче досягти успіху, то мусить якнайшвидше втілити в життя щонайбільше пунктів своєї виборчої програми, насамперед ті положення, які радше дадуть позитивні наслідки і переконають суспільство, що його план реалізується і він ефективний.
Але варто пам'ятати, що найважливіша реформа — ринку праці — є водночас і найскладнішою. Щоб досягти якнайшвидшого зниження рівня безробіття, потрібно лібералізувати інші сектори, зокрема роздрібну торгівлю. Не можна також обійтись без реформи фінансового сектора, де панує консервативна адміністративна регуляція.
Якщо виборча програма Саркозі буде реалізована, це коштуватиме державі 55 мільярдів євро. Якщо економічне зростання буде на достатньому рівні, тобто становитиме приблизно три відсотки ВВП щороку, то можна сподіватися на додаткові 25 мільярдів євро на покриття витрат.
Імовірно, президент не наважиться здійснити насамперед ті реформи, які потребують коштів. Він чудово розуміє, що найлегше їх проводити за щедрої бюджетної підтримки. Напевно, Саркозі посилатиметься на значний бюджетний дефіцит для обґрунтування скорочення витрат.
На думку економістів Жака Дельпла і Чарльза Віплоша, які присвятили програмі Саркозі цілу книгу, його підхід до реформ може бути подібний до того, що вчинив Рональд Рейган: суспільство спочатку мусить зголодніти, а потім потроху наповнювати свій раціон...
Саркозі сприяють зміни в свідомості французів — вони збагнули, що далі так жити не можна. Досі всім було зручно: заможно і досить багато вільного часу. Однак нині французи визнають, що протягом останніх місяців вони із заздрістю спостерігають за німцями, які пожинають плоди реформ Ангели Меркель.
Франсуа Філлон, прем'єр-міністр Франції вважає, що програма його уряду є занадто скромною, як на потреби Франції. Французька програма суттєво відрізняється від німецької, у якій наголос зроблено не на скороченні витрат держави, а на реформах, завдяки яким вивільняються додаткові ресурси.
Варто зауважити, що в Німеччині навіть у найпотужнішій профспілці «IG Metall» чудово розуміють: збереження скороченого робочого тижня не допоможе їхній країні повернутися до ролі рушійної сили європейської економіки. Французькі профспілки, а особливо CGT, є дуже політизованими, вони звикли, що всього можна досягти не за столом переговорів, а на вулиці. «Тепер ми отримали величезний шанс»,— вважають підприємці з Ельзасу і винороби з Бордо. Вони знають, що Саркозі легко не віддасть здобутків спільної сільськогосподарської політики, не дозволить зменшити роль французьких фірм у світовій економіці і, нарешті, не обтяжуватиме їх новими податками. Тим більше, що окремі реформи Саркозі вже почали давати результати.
Для французьких профспілок настав момент істини. Бойова CGT поки що відкидає урядові пропозиції — 19 жовтня вона організувала страйк. Тобто ні президент, ні прем'єр не змогли переконати профспілкових діячів у необхідності «затягнути паски». Страйк став найбільшою профспілковою маніфестацією за останні 12 років, відколи в 1995 році прем'єр Ален Жюпе вирішив переглянути соціальні гарантії, тоді на вулиці вийшли мільйони. Кількатижневий страйк паралізував залізницю та деякі сектори економіки, тим самим протестувальники змусили Жюпе відмовитись від більшості задумів.
Французький експерт Клод Фітуссі вважає, що остання акція нічим не нагадує тодішньої: тепер страйкувало значно менше людей і, що найважливіше, 85% французів висловлюються проти збереження пенсійних привілеїв.
Ніколя Саркозі вже довів, що є дуже вправним політиком. Французький президент захистив працівників авіаційного гіганта «EADS» від масових звільнень і переконав у слушності своєї позиції навіть німців — другого найбільшого акціонера цього концерну. У Берліні дійшли висновку, що в ситуації, коли вплив Франції зростає, було б бажаним підсилення ролі німецької держави як акціонера.
Після успіху з «EADS» Саркозі провів добре продуману дипломатичну акцію з метою просування громадянина Франції на посаду генерального директора Міжнародного валютного фонду. Підтримуючи Страуса Кана, президент не тільки дав ще одного ляпаса «лівиці», а й позбувся політика, який міг би конкурувати з ним на наступних президентських виборах.
Реформи Саркозі не можуть не мати впливу на всю Європу. Єврокомісія хоче знати, чого насправді хочуть французи: реформ чи фінансової дисципліни? Президент напевно робитиме все можливе, щоб євро не зростало відносно до долара і буде гаряче дискутувати з французькими лібералами в Європейському центральному банку.
І президент Ширак, і прем'єр Ліонель Жоспен вели свої кампанії під гаслом змін у Європі. Напевно, Саркозі не вдасться виконати всі свої обіцянки під час першої каденції. Та навіть якщо вдасться здійснити хоча б половину, це змінить Францію і всю Європу. А решту він може завершити під час другої президентської каденції.
також у паперовій версії читайте:

• АТОМ ЗНОВУ В ПОШАНІ

назад »»»