ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЕКСТРЕМ
«РАЛІ ДОНБАС-2007»: ВІД УЧОРА — В ЗАВТРА
І.
Так сталося, що слово «ралі» у нинішніх любителів автоспорту асоціюється здебільшого із західною частиною нашої країни — зі Львовом, Кам’янець-Подільським, Чернівцями, на крайній випадок з Києвом, Одесою та Херсоном. Майже зовсім не спадає на думку Донецьк. Хоча кілька десятків років тому про ралійні змагання на Донеччині знали по всій союзній країні.

«Добре пам’ятаю ралі, які проходили на Донбасі! — пригадує львів’янин Василь Ростоцький, шестиразовий чемпіон України з ралі.— Пам’ятаю, що перегони на Донеччині 1986 року були останніми для легендарного Сергія Вуковича, після чого він вирішив повісити шолом на цвях. Пам’ятаю, як у 1987-му я закінчив ралі «кришею». До речі, саме на ралі «Донбас» уперше офіційно дебютувала «Таврія». Звичайно, це для мене головне, в ті роки я виступав разом із Володимиром Астаховим, був у нього штурманом і пізнавав ази майстерності».
Отже, було символічно, що напередодні «Ралі Донбас» 2007 року на передстартовій прес-конференції одним із запрошених був Володимир Астахов, котрий чверть сторіччя тому святкував на донецькому етапі перемогу в класі 8 (1600 см3), а цього разу брав найактивнішу участь у поверненні до життя легендарної гонки.
Так, «Ралі Донбас» відроджується. Проте до остаточного поновлення колишнього статусу цієї події далеченько. Тому на шляху до місця старту про те, що в цьому краї є місце для автоспорту, нагадувала хіба що вражаюча кількість не просто автівок, а справжнісіньких «супертачок» — крутих і супердорогих.
Терикони, які схожі на єгипетські піраміди, зустрічають ще за кілька кілометрів до Донецька... Далі безліч інших символів: пальма Мерцалова, пам’ятники Йосипові Кобзону, Сергію Бубці та Артему, пам’ятник «золотому голосу» України Анатолію Солов’яненку і нарешті пам’ятка імені Рината Ахметова — п’ятизірковий «Донбас-Палас», котрий, як гігантський стадіон, що будується у парку імені Ленінського комсомолу, готується приймати «Євро-2012».
Так і прибули ми повз згадані символи на площу Леніна, де все готове до відкриття змагання. Не здивувались, побачивши, що в автоспортивному оазисі розфарбованого у жовтогарячі кольори та пронизаного духом футболу та команди «Шахтар» міста зібралось не так багато глядачів. Слід визнати, що й складом учасників «Ралі Донбас-2007» похвалитись не могло, хоча на те були причини.

ІІ.
Олександр Салюк-молодший завоював «золото» № 4 і «абсолюту» ще в Чернівцях; в Ялті, фінішувавши другим у своєму класі, гарантував собі перемогу в У2 Володимир Трубін. Було закрите й питання зі «сріблом» абсолютного заліку та класу № 4. Таким чином, найгострішим моментом, крім боротьби за другі й треті місця в молодших класах, лишалась доля чемпіонського титулу А3, на який зазіхали одразу два екіпажі — Ігора Сторчака та Вадима Трутнєва, причому останньому обов’язково потрібна була перемога при «сухому» фініші одесита. Та все ж без справжньої інтриги не обійшлося. Організатори підготували вболівальникам сюрприз: у складі команди McCoffee в одному екіпажі зі штурманом свого сина — з Адріаном Афтаназівим — на старт перегонів вийшов один із найтитулованіших спортсменів країни Олександр Салюк-старший.
«Сподіваюсь, я на узбіччі тимчасово. До початку сезону так склались обставини, що змушений був відмовитись від участі у перегонах і зосередитись на виступах сина, в тому числі для того, щоб допомогти йому захистити свій чемпіонський титул. Проте сподіваюсь, якщо мені випаде шанс, то протягом року кілька разів вийду на трасу. Щоб підтримувати себе в тонусі, аби не втратити кваліфікацію...»,— так Олександр Петрович, спостерігаючи за виступом Салюка-молодшого, розмірковував на першому етапі сезону в Кам’янець-Подільскому. І ось випав шанс. І не просто шанс, а можливість довести, що є порох у порохівницях, а крім того, символізувати своєрідний міст між двома берегами життєвої річки — між славетним спортивним минулим і нелегкими сучасним...
Старт перегонів було призначено на неділю на дев’яту ранку, на відміну від минулих років, коли ралі проходили вночі. Отже, щоб дістатись до траси і знайти придатні для спостереження за змаганням місця, слід було вирушати завчасно. Однак, попри те, що неділя — вихідний день, а сонце лише ледь піднялось вище від верхівок териконів, рух у напрямку до Зугреса був щільним. Уболівальники їхали на ралі!

ІІІ.
На «Ралі Донбас-2007» питання з майбутнім переможцем не було очевидним. Проте навіть побіжно ознайомившись зі списком екіпажів, що були заявлені на перегони, в якому з різних причин не було ключових гравців національної ралійної першості, можна спрогнозувати, що головна боротьба на трасі розгорнеться саме між Петровичем і Юрієм Протасовим, екіпаж якого зберігав шанси здобути бронзові нагороди сезону. Отже, на глядачів очікувала дуель багатолітнього досвіду та не остаточно розкритого потенціалу, дуель мудрості й молодості, дуель двох поколінь.
Із перших кілометрів молодість взяла ініціативу на себе, вигравши перші дві швидкісні ділянки. На ШД3 своє слово сказала мудрість — екіпаж Петровича відіграв у Протасова три секунди. На четвертому спецвідрізку знову дав про себе знати потенціал Юрія — на екваторі змагання Олександр Салюк-старший програвав лідерові перегонів 26 секунд. Але говорити про те, що справу зроблено, було зарано.
Майже річна відсутність за кермом бойової техніки давалась взнаки. А тому Петрович першу частину ралі, вочевидь, витратив на те, щоб відчути машину і відновити свій ритм, стиль, знайти спільну мову зі штурманом. Тож на дистанції не все ідеально виходило у пари Салюк— Афтаназів, водночас як Протасов і Горбик, котрі протягом сезону встигли чудово порозумітися між собою, по донецькій трасі йшли неначе по рейках. Та поступово впевнено встав на рейки Олександр Петрович — на ШД5 і ШД6 він був найшвидшим, скоротивши в результаті своє відставання до 18 секунд.
«Кого б я назвав фаворитом сезону-2007? Крім свого сина, фаворитами можна назвати Володю Петренка, а з деякими застереженнями — Юру Протасова. Він сильний молодий спортсмен, перспективний, але питання в тому, наскільки він став розумнішим, досвідченішим. Адже за роки, що він виступає в ралі, ми не раз ставали свідками його надмірної емоційності». Цей прогноз, який давав Олександр Петрович на початку року, спав на думку, коли чергову швидкісну ділянку (ШД7) переконливо виграв Протасов, і коли до фінішу етапу залишався відрізок завдовжки чотири кілометри. В те, що на такій незначній відстані Салюкові-старшому та Афтаназіву пощастить надолужити третину хвилини, вірили, певніше за все, лише їхні найвідданіші вболівальники.
Слід зазначити, що не лише серед пілотів у Донецьку точилась боротьба поколінь. Після того, як від організації змагання з невідомих причин відмовився президент Автомобільної федерації України та його однойменна бізнес-контора «Червоненко-Рейсінг», і питання відродження «Ралі Донбас» зависло у повітрі, знайшлись небайдужі до автоспорту люди, котрі ситуацію взяли під свій контроль. Так, одним із організаторів етапу став автор і ведучий популярної програми «Драйв» Антон Косенко. Талановитий журналіст, закоханий у свою справу та в автоспорт, заручившись підтримкою спортсменів і колег, взявся за нову для себе справу, й, щоб довести її до кінця, в прямому сенсі слова, майже місяць жив на трасі, готуючи її до перегонів.
«Ми проводимо перегони без титульного спонсора, а це є суттєвим моментом, який вплинув на довжину траси, тривалість і одноденний формат етапу. (Загалом учасникам було запропоновано чотири спецділянки з проїздом в обох напрямках, загальна довжина швидкісних відрізків становила 126 кілометрів, загальна довжина всього етапу — 190 кілометрів.— Авт.). За наявності необхідного фінансування можна було б провести міський пролог-суперспешіал. Цього разу не склалось, хоча я й так задоволений, що влада міста пішла назустріч і дозволила провести відкриття змагання на центральній площі»,— намагався виправдовуватись Антон перед початком змагання.
Але даремними виявились хвилювання, все вийшло без ускладнень. Свою роботу організатори виконали відмінно, довівши, наскільки багата Україна місцями, де можна проводити ралі не гірші за «ялтинське шоу», і наскільки багата наша держава людьми, котрі спроможні організувати змагання найвищого ґатунку. Загалом усі, хоча й робили ремарку «як для першого разу», схилялись до того, що все було на рівні — загальна організація, суддівство, безпека і готовність швидкісних ділянок. Усе готували так, аби спортсменів ніщо не відволікало від основної справи — перегонів. Щоправда, як довело розгортання подій, траса виявилась вимогливою до техніки.

ІV.
«Пам’ятаю, що вперше взяв участь у «Ралі Донбас» ще 1976-го — швидкісні ділянки тоді були задовгими, загальна дистанція становила понад тисячу кілометрів,— пригадує майстер спорту, дворазовий чемпіон СРСР Леонід Леонов.
Пригадую, як Адріанов, у якого штурманом був Леонід Косянчук, здається це було 1989 року, на «Ралі Донбас» так перекидався на своїй «Волзі-2410», що автівка ледь не склалась навпіл!..»
Історія, яка сталась з Олександром Андріановим і майбутнім багаторічним штурманом Олександра Салюка — Леонідом Косянчуком, на щастя, цього разу не повторилась із жодним екіпажем. Хоча технічні проблеми внесли свої корективи в розподіл місць на фініші (приміром, вихід із ладу КПП на машині Вадима Трутнєва, котрий вирішив долю чемпіонського титулу в класі А3; загалом із 26 екіпажів, що стартували в перегонах, до фінішу не дістались 12, одинадцять з яких — з технічних причин), і, що найголовніше, у визначення переможця.
На машині Юрія Протасова зрізало шарову опору, коли до фінішу змагання лишалось два кілометри! Щоправда, екіпажу вдалося дістатись до фінішу навіть на трьох колесах, але часу на це було витрачено забагато, щоб зберегти за собою першу позицію. Тому довелося задовольнитися другим місцем. Хоча і його могло не бути — екіпажу Ігоря Чаповського та Вадима Деревицького не вистачило зовсім небагато, аби випередити колишнього лідера перегонів.
Увечері на центральній площі Донецька вболівальників було значно більше, ніж на відкритті змагання. Це було ще однією нагородою для організаторів і спортсменів. Крім традиційних кубків і медалей, якими були нагороджені призери «Ралі Донбас», міська організація Товариства сприяння обороні України та журнал «Автоценр» підготували три призи. Приз «Найтитулованішому учаснику змагань» отримав Олександр Салюк, а Юрій Протасов і Адріан Афтаназів, як найкращі перший та другий пілот змагання віком до 28 років, одержали призи «Молода надія автоспорту України».
Уже на шляху додому я перейнявся думкою, що «Ралі Донбас» — це також надія автоспорту України, його майбутнє.

Володимир КЛАПАН proformula.ua
також у паперовій версії читайте:

назад »»»