ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
ПОСМЕРТНА МАСКА ЯК ПРОМОВИСТИЙ ЕКСПОНАТ

І знову (вчетверте!) у столичному Музеї однієї вулиці експонуються посмертні маски. Виставку «И за гипсовой маской, спокойной и строгой...» можна розподілити на кілька складових: політики й державні діячі, музиканти й композитори, філософи й літератори, українські митці та вчені, радянські діячі.

Попередня подібна виставка з успіхом пройшла два роки тому. За цей час музейники зібрали 40 унікальних оригінальних примірників і перших копій з оригіналів посмертних масок в Україні, Росії, США та державах Європи. Загалом колекція Музею однієї вулиці налічує 135 масок.
До речі, її можуть побачити й ті, хто не знайде часу або полінується прийти до затишного приміщення на Андріївському узвозі. Досить увімкнути Інтернет, і ви потрапите до віртуального музею посмертної маски, створеного директором Музею однієї вулиці й невтомним колекціонером Дмитром Шльонським.
Не знаю, які почуття викликатимуть останні портрети знаменитостей світу цього у віртуальному просторі, а в реальному спочатку багато хто їх жахався. Та потроху музейники привчили відвідувачів до незвичних експонатів: посмертна маска стала присутньою на різних виставках.
Директор музею переконаний у тому, що такого своєрідного виду пластичного мистецтва, як посмертна маска, боятися не варто. Адже вона відображає вираз обличчя людини на етапі її переходу в інший, невідомий світ. А отже, може відкрити завісу над частиною внутрішнього світу, яку за життя людина приховує. Якщо уважно придивитися до рис обличчя на гіпсовій копії й на прижиттєвому фото, розміщеному під маскою, неважко помітити деякі відмінності.
Погляньмо, приміром, на образи державних діячів. На масці російського імператора Олександра ІІ, як і на портреті, проступають владні й суворі риси самодержця, однак з’явилося й щось вдумливо-філософське. Постоявши біля зображень головного отамана армії УНР, голови директорії Симона Петлюри, теж зауважила трансформацію: за життя — суворий, зосереджений погляд видає керманича, обтяженого державними турботами. На гіпсовій копії — спокійне й красиве обличчя, і якось мимоволі пригадуєш, що Симон Васильович був ще й вродливим чоловіком і талановитим публіцистом, мистецьким критиком.
Останній портрет засновника й президента Чехословацької держави Томаша Масарика передає риси мудреця, а українського художника Василя Касіяна зберігає характерний за життя добродушний вираз обличчя.
А ось читаємо: «Андрєєв Даниїл Леонідович. Російський письменник, поет, філософ, містик-духовидець. Син письменника Леоніда Андрєєва. Учасник війни, пізніше був репресований і провів десять років у радянських концтаборах. Головна праця всього життя, написана в ув’язненні,— книжка «Роза мира». У ній автор створив філософську систему, що ґрунтується на поєднанні духовного досвіду всіх світових релігій». Добре, світле, мудре обличчя людини, котра пройшла такий тернистий шлях, залишилось на гіпсовій масці.
Експонати виставки супроводжує цікавий і пізнавальний текстовий матеріал. Читаючи його, дізнаємося про маловідомі факти з біографій непересічних особистостей. Приміром, про Самуїла Маршака, який, виявляється, був не лише чудовим дитячим поетом і перекладачем світової літератури, а й єврейським громадським діячем, нащадком середньовічного рабина й талмудиста. У текстівці під маскою Володимира Немировича-Данченка зазначається, що російський режисер, педагог, реформатор театру і перший професійний продюсер походив із древнього українського дворянського роду. Ім’я Миколи Колесси асоціюється у нас із композитором, диригентом, багаторічним ректором Львівської консерваторії. Автори експозиції нагадують, що в юності пан Микола був також учасником скаутської організації «Пласт».
Чи хочете знати, якими ниточками долі були пов’язані з Україною президенти Чехословаччини Томаш Масарик і Фінляндії — Карл Маннергейм? Будь ласка. Масарик створив у 1917 році в Києві Чехословацький військовий легіон — прообраз майбутньої армії. Голова чеської держави був у дружніх стосунках із першим Президентом України Михайлом Грушевським і під час свого правління підтримував діяльність української еміграції в Чехословаччині. Карл Маннергейм до 1917 року був генералом російської армії, де служив разом із майбутнім гетьманом Павлом Скоропадським.
Окремий ряд виставки присвячено видатним композиторам. На посмертних масках бачимо натхненні й загадкові обличчя В. А. Моцарта, Ф. Шуберта, Р. Вагнера, І. Стравінського, А. Дворжака. Як музичний супровід виставки, звучать твори цих авторів на доказ того, що фізична смерть людини є кінцем лише земного її життя, але не вічного...
Загалом вдалим епіграфом до виставки, що зібрала останні портрети найпомітніших постатей різних часів, народів і політичних переконань, могли б стати рядки з вірша Марини Цвєтаєвої:

Я знаю правду,
Все прежние правды прочь!
Не надо людям
с людьми на Земле бороться.
Смотрите — вечер.
Смотрите — уж скоро ночь.
О чем — поэты, любовники, полководцы?
Уж вечер стелется,
уже земля в росе,
Уж скоро
звездная в небе застынет вьюга,
И под землею скоро
уснем мы все,
Кто на земле
не давали уснуть друг другу.

Слова донині актуальні й сучасні, чи не так?
також у паперовій версії читайте:

• КИЇВСЬКА СТД ПРАЦЮЄ ЗАДОВІЛЬНО
• «АРТ-КИЇВ» РОЗРОСТАЄТЬСЯ...

назад »»»