ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЦЕ ЦІКАВО
У ВОСКОВОМУ ЦАРСТВІ

На самоті з власною копією

Персонажі київського музею воскових фігур нині освоюються на новій території. Власник ресторану в Молдові звернувся до цієї установи і попросив виготовити зображення Віцина, Нікуліна і Моргунова — вони мали стати частиною інтер’єру того закладу.

— Думали, це буде нескладно, адже в нашій експозиції є фігури цих акторів в образі Боягуза, Балбеса і Бувалого з кінофільму «Операція И та інші пригоди Шурика»,— розповів директор музею Олексій Сажин.— Але молдовани пояснили, що роблять свою ресторацію за мотивами стрічки «Кавказька полонянка» і хочуть, аби по їхній залі йшли кунаки закоханого джигіта. Персонажів зодягли так, як у відомій кінокартині, а шапочку для Віцина нам прислали аж із Грузії.
Нині серед заможних людей в Україні стало модним замовляти свої воскові копії й оселяти їх удома. Керівництво музею не розкриває таємниці, хто ці оригінали, що прагнуть мати такі незвичайні портрети, але по секрету натякнуло: серед політиків і спортсменів таких немає, здебільшого це бізнесмени, серед яких є й дуже відомі.
До фігур, які «мешкають» у музеї, ставлення відвідувачів різне. Туристам з Німеччини більше всього до душі Горбачов. Вони охоче фотографуються, обнявши його або схиливши голову на плече Михайлові Сергійовичу. Дехто з німців у такому захваті від людини, яка зруйнувала комуністичну систему, а з нею й Берлінську стіну, що під впливом почуттів цілують останнього радянського генсека. Знаходиться чимало охочих знятися поруч з Юлією Тимошенко, обнявши її за талію. З Леонідом Кравчуком фотографуються рідко, а з Леонідом Кучмою, коли той був президентом — дуже радо. Така популярність не завжди була безкорисливою. Один з відвідувачів розповів, яке вигідне застосування знайшов такій карточці: «Кладеш її у водійські права, даїшник зупиняє, відкриває їх, а я там із самим главою держави. Відразу відчуваєш інше ставлення».

Поки Пушкін відпочиває...
Юлія Тимошенко, як і Віктор Янукович, передала музею одяг і взуття для своєї воскової копії. А фігуру Президента зодягли в костюм і пальто, придбані в бутику, в якому він зробив покупку, коли ще був простим депутатом Верховної Ради. Свої колготки, «стукалки» і концертний костюм віддав музею й Андрій Данилко. Концертний костюм, пошитий власноруч на зорі кар’єри, презентував Валерій Леонтьєв. Передали свій одяг Яна Клочкова, Лілія Подкопаєва, Андрій Макаревич, Дмитро Гордон. Князям Київської Русі та українським гетьманам (вони в товаристві Пушкіна, Гоголя, Булгакова та інших видатних особистостей через брак приміщення «ув’язнені» в запасниках) дуже гарні шати, оздоблені хутром, виготовили костюмери.
Одяг — останній штрих у тривалому процесі створення воскової фігури, який інколи триває рік. Йому передує дослідницька робота. З’ясовують антропометричні параметри персонажа: зріст, ширину плечей, об’єм голови, стегон тощо. Зріст тих, кого немає серед живих, дізнатися вдається не завжди. У Ярослава Мудрого, останки якого зберігаються в Софійському соборі, його можна визначити з точністю до сантиметра. А виготовляючи зображення Богдана Хмельницького, чий прах польський воєвода наказав викопати й викинути «на поруганіє», довелося покладатися на опис одного з іноземних послів, котрий особисто спілкувався з гетьманом. Дипломат стверджував, що Хмельницький був радше високим, ніж середнього зросту (для того часу це приблизно 180 см), міцної статури — і все... З одягом воєначальника було значно простіше: в нарисах з історії костюма можна знайти точний опис того, що носила українська знать у ХVІІ ст.
Після того, як «досьє» зібрано, до роботи береться скульптор, котрий ліпить портрет з глини або пластиліну. Багато хто із сучасників позували йому, а Леніна, Сталіна, Хрущова і Брежнєва довелося створювати за посмертними масками, Гурченко, Цоя, Талькова — за фотографіями, Остапа Бендера, Паніковського, Віцина, Нікуліна і Моргунова — за стоп-кадрами з фільмів. Майстер тим часом виготовляє манекен. Роблять його з пап’є-маше або високоякісних полімерних смол, адже віск — дуже крихкий і дорогий матеріал. Найвартісніша фігура в колекції — Бритні Спірс (майже сім тисяч доларів) — вилита з воску до стегон. Його на щедро декольтовану кралечку пішло понад 20 кілограмів, розповіла працівниця музею Лідія Петренко. Зазвичай з воску виготовляють тільки ті частини тіла, які не прикриті одягом (голову, шию, руки, інколи ноги). Матеріал цей на 95% складається з натурального бджолиного продукту, решта 5% — хімічні добавки, завдяки котрим готовий виріб не тане при температурі плюс 40 і не тріскається при мінус 40° за Цельсієм. Готують суміш у спеціальній лабораторії. Гример — колишній працівник кіностудії імені Довженка — надає воску колір людського тіла. Пастижер, озброївшись голкою та лінзою, по одній волосині прикріплює до голови те, що згодом стає зачіскою, бровами, віями, вусами, бородою. Волосся використовують натуральне, його можна підстригти, накрутити і навіть перефарбувати.

Як живі з живими
Скульптура і воскова фігура — різні види мистецтва. У фігурах відвідувачі цінують насамперед портретну схожість.
— Раніше в нас були майстри, які приносили її в жертву своєму мистецькому баченню того чи іншого персонажа. З такими довелося розпрощатися,— розповів Олексій Сажин.— Одного разу я піддався на вмовляння скульптора, який «виготовляв» Гурченко. Ну що ж, з нею багато хто фотографується, але не як з відомою актрисою, а як з тітонькою в гарній сукні.
У тому, що скульптура разюче відрізняється від воскової фігури, переконує й наявність в останньої очних і зубних протезів, виготовлених у тих самих майстернях, де ці речі роблять для людей. Саме тому воскові персонажі скидаються на живих.
Музей воскових фігур із Санкт-Петербурга, котрий інколи влаштовує виставки в Україні, на переконання пана Сажина, значно поступається київському, хоча й приваблює відвідувачів престижною назвою.
— У них вочевидь нема доброго портретиста, адже в експозиції багато безіменних персонажів: піонер часів Брежнєва, сталевар, комісар... Симптоматично, що недавно представники однієї іноземної фірми висловилися таким чином: «Хотіли замовити фігуру в Пітері, але нас переконали, що в Україні виготовлять краще».
За якістю творів директор схильний порівнювати свій музей з музеєм мадам Тюссо в Лондоні, де щороку приймають майже три мільйони відвідувачів. «Розправити крила» киянам не дає невелике приміщення — за сім років існування закладу всі персонажі жодного разу не були виставлені одночасно. Музей знайшов собі інший підвал, і держадміністрація Шевченківського району столиці надала його в оренду, але згодом скасувала своє ж рішення. Оспорюючи цей факт, Олексій Сажин виграв у суді першої інстанції, але програв у міському апеляційному суді. Нині справа перебуває у Вищому адміністративному суді України.
Попри тисняву в музеї, його працівники хочуть виготовити фігури братів Кличко. Якийсь час навіть було помітне зустрічне бажання. Нині процес загальмовано, але працівники не втрачають надії, що воскові боксери таки прикрасять експозицію.

Надія БАРАБАШ
також у паперовій версії читайте:

• ОЗЕРО ПОГЛИБШАЛО
• ОКРЕМО ЖИТИ? НІЗАЩО!
• ВЕЛИКА БРИТАНІЯ: ХВОРОБИ НАСТУПАЮТЬ
• ШЛЮБ ПОСТАРІВ
• «СКРОМНІШЕ, БУДЬ ЛАСКА!»
• «ПАСПОРТ» НА ЦИГАРКИ
• РЕКОРДИ ГЕОГРАФІЇ ТА ДЕМОГРАФІЇ

назад »»»