ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЕКОНОМІКА
ЕКСПАНСІЯ РОСІЙСЬКОГО КАПІТАЛУ
Викуповування росіянами активів на Заході все більше турбує європейців.
У тамтешніх столицях намагаються зрозуміти справжню мотивацію лідерів Кремля й визначитись із власним ставленням до економічно-політичного «Drang nach Westen».

Так, Європейська комісія постановила нарешті обмежити всевладдя енергетичних концернів. Нещодавно представлений у Брюсселі план реформи, що передбачає відокремлення виробництва енергії від її дистрибуції, б’є по інтересах «Газпрому», тобто по політиці Москви, чиїм знаряддям є концерн. Невже Європа почала по-справжньому боятись російської експансії на Захід? Зрештою, її проводить не лише «Газпром».
План реформи, що передбачає реформування енергетичного ринку так, аби розподілити концерни на ті, що виробляють електроенергію і газ й займаються дистрибуцією, ударяє по німецьких гігантах E.ON і RWE. Тому обидві фірми протестують: застереження до плану комісії мають також деякі уряди членів ЄС.
Проте набільше незадоволення висловили з Москви. «Газпром» оголосив, що реалізація плану Євросоюзу може вплинути на вартість газу для західних споживачів, а голова комісії із закордонних справ російської Думи запевнив, що в разі блокування Брюсселем доступу російських фірм на ринок енергії в Європі, РФ обмежить західним фірмам доступ до своєї економіки. Дума вже працює над відповідним законом.

Павук і павутиння
Мозок цього павука перебуває на сьомому поверсі будинку в південній частині Москви. Контрольне приміщення, обладнане інтерактивною картою з газопроводами і нафтогонами концерну, нагадує оперативний центр якоїсь держави. Кольорові лінії проходять ніби артерії й вени у системі кровообігу; найтовщі артерії помпують газ із сибірської скарбниці до Західної Європи. Лише на території Росії мережа трубопроводів «Газпрому» налічує 463 тисячі кілометрів; до них можна додати тисячі кілометрів трубопроводів за межами Росії, але під контролем концерну.
Щодня о сьомій ранку за московським часом (о п’ятій середньоєвропейського) з фірми «Газпром—Німеччина» — одного з найважливіших представництв концерну, розміщеної на берлінській Маркграфенштрасе до Москви надходить повідомлення: замовлення на найближчі 24 години на постачання газу для Західної Європи, для E.ON-Ruhrhas, для «Wintershall», для «Gaz de France», для іспанців, італійців. Коли між Данією і Сицилією стає «холодніше», кількість замовлень зростає, трубами зі Сходу на Захід негайно надходить більше газу.
Ні в Росії, ні на Заході представники не сумніваються, що «Газпром» став найважливішою зброєю Володимира Путіна; факт існування концерну дає змогу Росії вважати себе супердержавою з неймовірними амбіціями. Лишень одні (на Заході) віддавна фіксують цей факт як загрозу, інші вважають, що він не становить для них проблеми.
Контролюючи одну шосту світових запасів газу, «Газпром» може, натиснувши символічну кнопку, перервати постачання енергії до Західної Європи. Може, якщо цього захоче Кремль: російська держава володіє 50,01% акцій концерну (32,59% мають інші російські підприємства, 10% — «Bank of New York», а мізерні 6,4% — німецький «E.ON-Ruhrgas»).
«Газпром» також стає монополістом на російському ринку електроенергії: нещодавно він поглинув консорціум, що контролює найбільші російські шахти і вхопився за «Сахалін-2», останній енергетичний проект на території Росії, в якому досі брали участь лише закордонні фірми. Крім цього, концерн контролює найважливіші російські теле- і радіостанції; має активи авіаційних фірм і банків, а також присутній на ринку нерухомості.

На Захід, на Захід, на Захід!!!
Проте це не може вгамувати апетити «Газпрому». Віднедавна концерн інтенсивно входить на західні ринки, маючи не тільки мільярди доларів за продану енергосировину, а й політичну підтримку Кремля. Зараз «Газпром» є співвласником фірм, що постачають енергію або газопровідних мереж у балтійських країнах, Фінляндії та Польщі. У Німеччині концерн має 49,9% активів у фірмі «Wingas» і 50% — у фірмі «Wintershall» (обидві торгують газом), а також у Болівії, Венесуелі, Алжирі, Єгипті, Ірані, Індії — всюди, де путінський гігант фінансує пошук і розробку нових родовищ газу. «Отже, чим було розширення НАТО на Схід порівняно з просуванням «Газпрому» на Захід?» — ставить риторичне запитання депутат бундестагу від Партії зелених.
Тим більше, що не лише «Газпром», а й інші великі російські підприємства інвестують все більше мільярдів на Заході. Складається враження, що російських олігархів охопило шаленство закупівель. За минулий рік російські фірми зробили 136 об’єднань або «поглинань» за кордонами РФ, особливо бажаними для них стали німецькі підприємства.
Один із найбагатших росіян, алюмінієвий барон Олег Дерипаска («Forbes» оцінює його капітал у 16,8 млрд дол.) придбав частину акцій у найбільшому німецькому будівельному концерні «Hoghtief»; він також має 30% акцій австрійського підприємства з цієї ж галузі «Strabag» і 5% — у «General Motors». Олександр Лебедєв купив майже половину акцій німецького перевізника «Blue Wings». Рустам Аксьоненко має третину активів баварського концерну одягу «Escada». Іскандер Махмудов отримав частину машинобудівних підприємств «Fahrzeugtechnik» із міста Дессау, а Тимур Горєв — концерн «Scheller Cosmetics», який виробляє косметику.
Російські мільярди також надходять і в інші країни. Роман Абрамович, котрий постійно живе у Лондоні, за 2,3 млрд дол. купив американський концерн із виробництва сталі «Oregon Steel» і має намір збудувати металургійний комбінат у В’єтнамі вартістю 3,4 мільярда доларів. Його колега Володимир Потанін хоче стати власником канадського металургійного гіганта «LionOre» і пропонує 3,5 мільярда доларів за 100% його акцій.
Входячи у світову економіку, російські олігархи водночас реалізують стратегію розвитку Росії, яку сформулював Путін. Йдеться не лише про прибуток, а й про політичні впливи. Їх можна здобути, коли російські державні фірми (або приватні фірми, контрольовані людьми Кремля) проникають у західноєвропейську інфраструктуру. Були розмови про те, що занепалі італійські авіалінії «Alitalia» перейдуть до власності «Аерофлоту», ця трансакція розглядалась у Москві як «завдання державної ваги». Подібне значення надавалось у Кремлі захопленню, для початку, 5% акцій у престижному міжнародному концерні EADS московським державним банком VTB. Пікантності цій трансакції додає факт, що EADS (Європейський авіаційно-ракетний і оборонний концерн) є провідною фірмою у сфері безпеки і телекомунікації, у тому числі космічної (має супутники).
Не так давно німці зацікавились, чому Російська залізниця прагне увійти у власність німецької залізниці «Deutsche Bahn», яка наприкінці 2008 року має стати відкритою для приватних інвесторів. Відомо також, що «Газпром» зондував можливості закупівлі пакету з більшості акцій таких німецьких енергетичних фірм, як RWE, E.ON чи RAG.

Нерівні умови
Проблема полягає не лише у російській експансії, а й в асиметричному характері відносин між Росією і Заходом: російські олігархи сповна користуються перевагами відкритої ринкової економіки, але західні концерни скаржаться, що Москва все жорсткіше закриває доступ до своєї економіки. Законопроект, яким погрожує голова комісії із закордонних справ Думи, надалі має від іноземних інвесторі «захистити» стратегічні галузі.
Особливо це стосується безпосередніх інвестицій у сировинний сектор. Росіяни давно показали таким західним концернам, як «Shell», «BP» чи «Total», де проходить кордон їхнього можливого допуску. Це саме стосується й машинобудівної галузі: гіркий досвід тут отримав «Siemens». Західні підприємці стверджують: ФСБ, таємна служба Кремля вирішує, які галузі економіки мусять стати недоступними для закордонних інвестицій. Проте страх Заходу перед мільярдами зі Сходу зростає ще й з іншої причини, можливо найважливішої. Турбує перспектива, що після гіпотетичного входження «Газпрому» у ключові німецькі фірми енергетичної галузі не хто інший, як російський президент отримає вплив на німецькі домашні господарства. «Німці мають остерігатись, щоб не бути викупленими іншими державами. Ситуація набагато небезпечніша, ніж дехто вважає»,— зазначив Роланд Кох, впливовий політик німецьких християнських демократів (ХДС) у газеті «Більд», вказуючи на мільярди, що надходять з Росії.
Берлінський уряд переконаний, що економічна політика держави повинна обмежувати вплив закордонного капіталу на німецькі підприємства, йдеться передовсім про захист фірм від перехоплення їхніх активів іншими державами (як це має місце у випадку «Газпрому»).
Єврокомісія також хоче захистити європейську енергетичну галузь від захоплення концернами і фірмами з-за меж Євросоюзу — від «Газпрому» й концернів із арабських країн.

Згадуючи Кеннана
Та чи цього достатньо, щоб затримати російський «Drang nach Westen»? Сумнівно. Спостерігається суперечність між економічними та державними інтересами «Pecunia non olet» — про це знали ще стародавні римляни.
Як писав у «Wall Street Journal» Гаррі Каспаров, критик Путіна: «Спокуса продатись Кремлю, якщо подивитись на сучасні ціни на енергію, є своєрідною пропозицією, від якої не можна відмовитись. Герхард Шредер дозволяв, аби Путін диктував йому умови ведення бізнесу, а після програних виборів на нього чекала тепла посада у «Газпромі». Сильвіо Берлусконі також робив ставку на Путіна. Нині бачимо, як Ніколя Саркозі хотів би будь-що допомогти проникненню французької енергетичної фірми «Total» на російські родовища газу».
Прем’єрам і президентам із Західної Європи треба пригадати легендарну телеграму, яку 50 років тому посол США у Москві надіслав до Державного департаменту у Вашингтоні. Тоді, 1956 року, Микита Хрущов вважався «сильною людиною», а Радянський Союз знаходився не просто на половині свого історичного шляху, а у кульмінаційному пункті агресивної експансії в Європі, підтвердженої жорстоким придушенням повстання в Угорщині.
Автором телеграми був американський дипломат Джордж Кеннан, а її зміст зводився ось до чого: мусимо розпізнати поведінку кремлівських правителів та їхню мотивацію, щоб утримати їх у ризах. Тези Кеннана на півстоліття стали ефективним дороговказом для американської політики щодо СРСР.
Нині Радянського Союзу вже нема, але Захід знову стурбований і все частіше у їхніх столицях ставлять питання про справжню мотивацію дій нинішніх лідерів Кремля. Тому можна очікувати їхнього повернення до засади, яку Кеннан колись назвав «policy of containment», тобто «політикою стримування».

Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• ХЛІБ ПОТРІБЕН УСІМ

назад »»»