ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УВАГА: ДІТИ!
НЕ ЗАЛАДИЛОСЯ З НАВЧАННЯМ...
Розуміти, що щастя не в грошах, батьки починають лише тоді, коли зіткнуться з труднощами в навчанні дитини. Якщо ранок починається з істерики, а шкільні уроки перетворюються на муки, вони ладні віддати всі багатства світу, аби змінити ситуацію на краще. Бо справді, чого варті матеріальні блага, якщо дитині погано?

Замкнуте коло: труднощі в навчанні знижують самооцінку дитини. Відтак — презирство з боку однолітків, насмішки, знущання. На жаль, у сучасних школах забагато негативу. А що ж дитина? Залишається сам на сам зі своїми бідами, комплексує, все нижче нахиляє голову. «Зверніть увагу,— говорить лікар Віра Рудовська,— усі невпевнені в собі діти мають порушення постави, похилені плечі».

І.
«Розпростайся,— нагадує десятирічному синові знайома.— Ходитимеш згорбленим, похнюпленим — тебе ображатимуть і битимуть». Святослав обіцяє виправитися. Йому і самому вже набрид надокучливий статус шкільної жертви. Та змінити ситуацію непросто. В однолітків щодо товариша спрацьовує стереотип: він слабший від нас, його легко залякати. А тут ще й вчителька української мови підкинула хмизу у вогонь. Хлопець, постійно перебуваючи у нервовому стані, пише погано. Крім того, що вона висміяла його, привселюдно обізвала «неадекватним», у приватній розмові з матір’ю порадила перевести сина на індивідуальне навчання. Мовляв, у хлопця порушення психічного розвитку, шкільний колектив йому протипоказаний. Жінка розгублена, не знає, як допомогти синові. А Святослава до школи палицею не заженеш. Щодня вигадує собі нові хвороби. Як не горло болить, то ногу забив, бідолаха. Згадаймо себе в шкільні роки, коли не вивчили уроку чи боялися вчителя, і спробуймо зрозуміти хитрощі дітей. Іноді вони вдаються до них свідомо, щоб якось полегшити своє перебування в школі.
Що робити батькам, чиї діти стали жертвами так званих «шкільних фобій»? Як допомогти і малим, і дорослим? Останні, як виявляється, часто-густо теж безпорадні і потребують підтримки...Психологи радять у будь-якій ситуації насамперед намагатися вислухати дитину і спокійно розібратися в ситуації. «Спробуй тут залишатися спокійним, якщо все не так, як треба. У школі самісінькі «двійки», вчителька скаржиться на поведінку, а на всі запитання дитина вперто мовчить...»,— заперечить читач. І все ж намагайтеся поставити себе на місце вашого школяра. Не засмучуйтеся, адже сучасні підлітки відрізняються від своїх батьків. Без сумніву, шкільні проблеми були завжди, але нині вони набувають іншого «звучання». Колись ми зовсім нічого не чули про депресії і шкільні фобії, а нині мусимо змінити свій погляд на дитячу психологію. Через депресивний стан страждають від 20 до 85 відсотків дітей і підлітків! Справді, тривожні симптоми, про які навіть не всі дорослі здогадуються.
Ви не замислювалися над тим, чому дитина часто хворіє в початковій школі? Усі ці нежиті, фарингіти, виявляється, не від надмірного скупчення мікробів у переповненому класі. «Коли малий школяр перебуває у стресовій ситуації, запускається руйнівний механізм, який знижує імунітет»,— пояснює лікар Віра Рудовська. Це той випадок, про який у народі кажуть: «Усі хвороби від нервів». До речі, діти вкрай рідко скаржаться на тугу як психічний стан. Частіше своє самопочуття описують так: «мені сумно», «хочеться плакати», «на серці — важкий камінь»... Страх перед школою виростає до величезних розмірів. Якщо молодші діти бояться темряви, «білих халатів», медичних маніпуляцій, то школярі лякають себе більш «глобальними» проблемами. Шкільний неуспіх, занижена самооцінка провокують почуття суму і головний біль. Тривожні діти зі страхом чекають вечора, бояться залишатися в кімнаті. Якщо в дорослих внаслідок недосипання знижується продуктивність праці, то в дітей погіршуються результати навчання. Крім того, сон має значний вплив на процес росту. І якщо дитина не висипається, вона відстає не лише у зрості, а й у фізичному розвитку.

ІІ.
Батькам варто уважно придивлятися до психічного стану дитини. Психологи радять: намагайтеся якомога частіше хвалити дітей, особливо нерішучих, сором’язливих. Чи означає це, що дитину зовсім не можна сварити? Звісно, зауваження робити треба, але не ображаючи почуттів. Навіть якщо дитина відчуває гнів, роздратування, не засуджуйте її. Коли вона їх відчуває, це означає, що на це є причини. Психологи радять хвалити дітей за конкретні справи, причому не обов’язково за «великі» і «видатні». Наприклад, якщо дитина вперше сама дісталася додому зі школи, можна разом відзначити цю подію чимось солодким. Багато дорослих із сумом кажуть, що виросли на принципі: «Якщо ти зробив щось добре чи чудове, то це нормально, так і мусить бути, якщо погане — це жахливо». Отак і виросли з почуттям «недолюбленості», із заниженою самооцінкою. І свій життєвий досвід перенесли на дітей. У деяких ситуаціях, коли відносини між батьками і дітьми стали вже надто напруженими, дорослим важко буває помітити щось гарне в дитині, похвалити її.
Наприклад, дитина не виконує вчасно уроків. До чого вдаються батьки? Погрожують, нагадують, критикують. А що дитина? Правильно, захищається. Як? Усіма доступними їй методами: чинить опір, влаштовує істерики або ж ігнорує прохання дорослих. Як же розірвати зачароване коло? Психологи радять відвертати увагу дитини від предмета конфлікту. Нехай деякий час вона почитає книжку або помалює. Розпитайте, що цікавого відбулося за день, обніміть сина чи доньку. Якщо спочатку ви робите уроки разом, то згодом запропонуйте дитині виконувати завдання самостійно, а ви посидьте поруч, допоможіть. Порадьте їй спочатку перевірити все самій, а потім уже разом. Поступово ви можете відмовитися від перевірок, довіривши функцію контролю дитині. Отак крок за кроком школярик ставатиме самостійним. А якщо людині довіряють, чи може вона підвести маму? Важливо тільки бути уважним до того, чи готова дитина впоратись з тим, чого від неї очікують.
...Мирослав — десятирічний школярик. Про таких, як він, кажуть: тонка натура. Хлопчик зростає чутливим, мрійником, любить книжки і романтичні історії. Та батько воліє бачити свого сина в зовсім іншій ролі — якщо не боксером, то принаймні футболістом. А Мирослав несподівано записався... на бальні танці, чим наразився на нову порцію критики.
...До психолога звернулася мама першокласниці. Жінка дуже активна, рухлива, наполеглива. Має свій невеликий бізнес, здобуває другу освіту. Свою дитину хотіла бачити цілеспрямованою і сміливою. Та дівчинка її засмучує і мама не приховує роздратування. Дочка повільно збирається, довго думає над уроками, кволо реагує. Жінка весь час намагається її підганяти, а та не встигає і нервується ще більше. Порада лише одна: батьки, вивчайте темперамент своїх дітей! Адже кожен з них має свої психологічні особливості. Якщо будете «ламати», переробляти на свій копил — наразитеся на нові труднощі. Неврози і депресії здаватимуться лише «квіточками» порівняно з усім іншим. Зростання кількості самогубств у підлітковому віці — це жорстока реальність. А тому висувайте вимоги до дитини відповідно до її психологічного розвитку. Мудра природа подбала про можливості кожного. Форсувати розвиток особистості так само неможливо, як змусити квіти рости швидко. Вимоги до дитини не повинні бути завищеними. Досить часто відбувається так: у дитячому садку дитину вважають маленькою, до неї ставляться поблажливо, відгороджуючи від дорослих проблем. Аж ось починається школа, і ставлення до дитини різко змінюється. Від малого школяра вимагають дисципліни, самостійності, дорослості. Чи можуть ці риси з’явитися миттєво, мов за порухом чарівної палички? Та чи мають згадані чесноти всі дорослі?

ІІІ.
Досить часто конфлікти з дитиною виникають тоді, коли вона не дослухається до батьківських прохань чи вказівок. Аби спілкування між дорослими і дітьми відбувалося в толерантній формі, варто дотримуватися деяких правил. Запитання потрібно формулювати позитивно, спокійно. Замініть такі висловлювання, як «будь чемним» чи «роби правильно» більш точними: «говори пошепки» чи «будь ласка, сядь за стіл». Не забувайте похвалити дитину за зроблене. Для формування самостійності важливо, щоб потреби та бажання менших сприймалися дорослими уважно і серйозно. Це створює сприятливу атмосферу для її розвитку. У спілкуванні з дитиною неприпустимими є сарказм, іронічні зауваження, висміювання.
«З тобою завжди щось трапляється», «Сама винна!» — такі фрази зазвичай викликають сильну захисну реакцію, призводять до зниження впевненості дитини у собі. Моралізаторські фрази, як-от: «Треба було думати», «Навіщо ти з ними зв’язуєшся?» викликають у дітей почуття тиску і невпевненості в собі. Вже згадуваний на початку Святослав, якого висміювали в школі, намагався шукати підтримки поміж рідними. Коли він поскаржився батькам, у відповідь почув: «А ти дай здачі». Зрозуміло, що така «порада» ще більше пригнітила його настрій. По-перше, він був фізично слабшим за своїх кривдників. А по-друге, хлопчина переконався, що навіть рідні його не розуміють. У ситуаціях, коли в дитини виникли труднощі, варто наголосити, що разом ви — сила. Ви — спільники, однодумці. І тому, радять психологи, сприймайте дитячі кривди як власні. Школяр має усвідомити істину: хай би що з нею не сталося, вдома її обов’язково зрозуміють і підтримають. І ще. Діти часто скаржаться на те, що батьків цікавить тільки їхнє навчання. А запитання батьків на зразок: «Як справи в школі? Що ти сьогодні одержав?» сприймають як допит.
Світ вашої дитини — то не лише оцінки і шкільні проблеми. Варто цікавитися дитячими мріями, фантазіями, емоційними переживаннями. Мама десятирічного хлопця була вражена тим, що її син любить читати. І розповіла їй про це бібліотекар, де школяра вважали одним з найкращих читачів. А рідна мама про це не знала, бо не було часу розпитати про захоплення сина. А його від самоти рятував світ книжок. Утім, є ще інший світ — реальний, часом жорстокий і непередбачуваний. Як важливо не загубитися у ньому, знайти своє місце. І підтримати дитину, щоб вона не почувалася самотньою.

Наталія ОСИПЧУК
також у паперовій версії читайте:

• ІЛОНА ГАЛИЦЬКА СПІВАТИМЕ В РОТТЕРДАМІ
• БАКТЕРІЇ, БАТЬКИ Й ЇХНІ ЧАДА

назад »»»