ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ВІТАЛЬНЯ
ОЛЕНА КОРИКОВА: «Я НАМАГАЮСЬ ЗВЕСТИ ЖІНКУ НА П'ЄДЕСТАЛ»
Ефектна, молода, успішна. Тендітна, з мармурово-матовою шкірою, променистими очима... Справжня Олена Прекрасна. За такими йдуть на край світу. Втім, є в зовнішності Олени Корикової властива, мабуть, тільки російським красуням трагічність і приреченість. Недаремно саме їй головний режисер московського театру «Сучасник» Галина Волчек запропонувала роль Пат у спектаклі «Три товариші», а відомий кліпмейкер Олег Гусєв — головну роль у кліпі Алли Пугачової «Поклич мене з собою»...

Вона вміє подати себе, говорити з щирою інтонацією, вміє бентежно всміхатися і мовчати, зворушливо нахиливши голову набік. Однак... уміє бути чи вміє здаватися? Це залишається загадкою... Тому що вона — актриса, найвідоміша блондинка пострадянського кінематографа, котрій дуже таланить у кар'єрі і поки що не щастить у коханні: три заміжжя виявилися невдалими...
Олена Корикова народилася в Сибіру, там минуло її дитинство. Можливо, саме сибірський характер допомагає їй досягати успіхів...
Закінчила акторське відділення ВДІК. Служить у театрі «Антреприза». Широку популярність здобула фільмом «Панянка-селянка». А після того як серіал «Бідна Настя» за її участі був закуплений компанією «Соні пікчерз» для трансляції за кордоном, стала знаменитістю світового масштабу.
Олена славиться неординарною працездатністю. Сина Арсенія народила ще студенткою. За дві години після пологів зателефонувала режисерові і сказала, що готова зніматися. А через тиждень вийшла на знімальний майданчик.
Відтоді так і не виплигнула з шаленого темпу роботи: працює в театрі, в кіно, на телебаченні.
Корикова довела, що завдяки самій тільки зовнішності актрисою не стати. Кар'єра акторки — це не привабливий розворот глянсового журналу і не золотий серпантин, що спадає на голови випускниць театральних закладів. Це праця, в ім'я якої доводиться від багатьох речей відмовлятися і за багато що братися, ризикувати і боротися.
Про своє амплуа Олена якось сказала: «Я шанувальниця кіно 1960-х. Люблю всі фільми з Одрі Хепберн: «Сніданок у Тиффані», «Римські канікули». Ось у таких картинах я і хотіла б грати. Ось мій образ. Я прагну фільмів, що несуть радість людям. Мені хочеться, щоб жінка в моєму виконанні завжди залишалася жінкою».
У її житті багато талану, визнання, ролей і нагород. Інший бік медалі — постійні іспити на міцність. Але і приймати дарунки життя, і переборювати труднощі Олена вміє елегантно — як і належить справжній жінці.
— Олено, на сцені й у кіно Ви здебільшого втілюєте образ закоханої жінки. А у Вашому житті любов нині багато означає?
— Попри все, так. Для мене любов — це рушійна сила. Якби люди не закохувалися, не знали моментів розпачу, щастя, то хіба варто було б жити? Хай би що я роздратовано проголошувала, хіба я перестану закохуватися? Без цього життя жінки неможливе. Ми набуваємо певного досвіду, страждаємо, отримуємо приємні враження. Але, якщо позбутися цього усього, то існування втратить сенс.
— У Вас репутація мисливиці на чоловіків...
— Мисливиці? Я завжди жила з чоловіками в коханні і заміжня, хочу зазначити. «Жовта» преса, зрозуміло, пише про мене всяке, як і про інших. Але це не означає, що треба все приймати за чисту монету. Усі ж добре розуміють, як і для чого виникають такого роду матеріали.
У мене, коли я була заміжньою, ніколи не було романів. Для мене це неможливо. Якщо я люблю одного чоловіка, на стосунки з іншим я не здатна. Зате коли розумію, що в душі в мене все закінчилося, я не можу далі з ним жити.
Ми звикли жертвувати собою заради іншої людини в ім'я кохання. Але ці жертви нікому не потрібні! Нам дається лише одне життя, і ми мусимо бути щасливими. Полюби себе, і тоді ніколи не будеш самотньою — от мій девіз!
— Олено, стати артисткою — це з дитинства заповітна мрія половини дівчат світу. Але, як відомо, Ви до них не належали.
— У дитинстві я взагалі не розуміла, що треба кимсь ставати. Коли мене після закінчення школи запитали: «Куди ти вступатимеш?», я не знала, що відповісти. Про акторську кар'єру й гадки не мала. Я ж виросла в сибірському селі і була дуже сором'язливою.
— Судячи з Ваших виступів у проекті «Цирк із зірками», цього не скажеш.
— Ну, я ж типовий Овен. Цілеспрямована, рішуча. Завжди домагаюся того, чого хочу. Участю в цьому проекті я хотіла довести собі багато чого, переборювала свої страхи. І мені це вдалося. Я страшенно боюся висоти, але пересилила страх і літала під куполом цирку. Приміром, з ведмедем номер був. Це він на вигляд кумедний маленький ведмедик, а насправді — дуже небезпечний звір. Шкода, що Вадим Галкін цього не зрозумів і за номер з ведмедем поставив найнижчу оцінку в історії шоу. Я чула, що Галкін просто не любить жінок! Я би подивилася на нього в моїй ситуації. Я ж не тільки з цим ведмедем на мотоциклі каталася, я його з руки годувала. А так легко можна без пальця залишитися. Вадим прикро вразив, так що я вперше зважилася посперечатися з журі. Але глядачі все бачили, і це головне.
— Напевно, і під час зйомок кіно без екстремальних ситуацій не обходиться. Як Ви на них реагуєте?
— Екстрему в нашій професії предосить. Наприклад, на зйомках серіалу «Капітанські діти» в Криму була сцена з кораблем, що зазнав катастрофи. Вогонь, шторм, а ми з моїм партнером Сергієм Маховиковим годинами бовтаємося в крижаній воді. Тривало це кілька днів. Зате спогадів скільки! «Ми зробили це!» — кричала я, щаслива, після зйомки. І байдуже, що бронхіт, головне, ми зробили це самі, без дублерів. Одержимість улюбленою професією — ось найкращі ліки.
— Як долаєте стрес, втому?
— Обожнюю сауну і російську баню з віником. Мед, трав'яний чай — і втоми наче й не було. А ще, звісно ж, сон.
— Сучасні жінки намагаються перевершити себе й одна одну у фізичній досконалості. Вам не здається, що зовнішність превалює над духовним?
— Нам це не загрожує. Ми — високодуховна нація, хай це й надто пафосно звучить. Для нас найголовніше в людині — розум, а не фізичні дані. У той же час підтримувати свої м'язи в тонусі — що в цьому поганого? Заняття спортом теж необхідні. Інакше відчуваєш своє тіло, завдяки фізичним навантаженням підвищується витривалість. Недарма кажуть, що спорт виробляє гормон щастя. Немає межі досконалості. Головне — не перестаратися. Адже чоловіки люблять жінок не за кам'яні сідниці, для них важливим є інше. Їм важлива душа. Я маю на увазі справжніх чоловіків. Якби кожна з нас берегла те, що дано нам від природи, цього було б досить.
— «Панянка-селянка», «Му-му», «Три сестри», «Бідна Настя»... Ви часто граєте романтичних героїнь. Як ставитеся до того, що до Вас приклеїлося амплуа «тургенівської» дівчини?
— Краще зніматися в гарних історичних фільмах, ніж у поганих на сучасні теми. І потім, треба ж комусь грати позитивних героїнь. Негативних персонажів дуже багато. До того ж добру людину зіграти складніше, ніж погану.
— Тобто у Вас ніколи не було негативних ролей?
— Я граю в спектаклі «Анфіса» за Леонідом Андрєєвим. Вживатися в роль Ніночки мені було дуже складно, її здатність ненавидіти мені не властива. Коли на репетиціях нічого не виходило, Галина Волчек мене підбадьорювала: «Олено, ти впораєшся, я знаю». І, зрештою вийшло, але зіграла Ніночку я по-своєму: душу за горло бабусю, відчайдушно люблю чужого чоловіка, запекло ненавиджу старшу сестру... і мені це все не подобається.
— Здається, свою першу головну роль Ви зіграли ще до того, як стали професійною акторкою. Цікаво, як Вас помітили?
— Ішла дівчина вулицею, і раптом... Майже так і було, тільки я піднімалася сходами театрального інституту: хотіла довідатися, що потрібно для того, аби стати артисткою. Раптом дві дівчини схопили мене за руки: «Ви — акторка?» Я їм упевнено: «Ні, але незабаром буду»,— і рушила далі. Вони мене наздогнали: «Так зупиніться ж, нарешті! Ми хочемо запропонувати вам головну роль у кіно».
Зрештою, цієї ролі я не зіграла, тому що невдовзі мені зателефонували з кіностудії імені Довженка і запросили на головну роль у фільмі Анатолія Матешка «Ха-бі-асси».
— Отже, Вам довелося вибирати на самому початку творчого шляху?
— Так, мене ще ніхто не знав, а я мусила була вибрати одну з двох головних ролей. Я пішла шляхом найменшого опору — вибрала студію імені Довженка. Фільм, від зйомок у якому я відмовилася, згодом одержав кілька призів, але я не шкодую про свій вибір. У тій картині були сцени, коли героїня мала зовсім роздягнутися, а мені не хотілося починати свою кар'єру з того, щоб оголюватися в кадрі. Уже тоді я вважала себе серйозною акторкою, і почуття власної гідності взяло гору. «Зоряні» ролі не змусили довго на себе чекати.
Наприклад, під час навчання у ВДІК я одночасно знімалася в двох картинах: «Панянка-селянка» і «Колечко золоте, букет з червоних троянд» за повістю Чехова «У яру». У потязі, переїжджаючи на зйомки з міста до міста, я перелаштовувалася з однієї ролі на іншу. За «Панянку-селянку» потім дістала премію «Ніка». Пригадую, спочатку я від цих ролей відмовилася.
— Були на це вагомі причини?
— Я чекала дитину і була змушена відхилити обидві пропозиції. Була цим засмучена, але сталося так, що режисер однієї з цих картин потрапив в аварію, пошкодив ногу, і зйомки відклали. Виникли проблеми і з фінансуванням другого фільму. Напевно, все в житті є невипадковим — якщо ці ролі призначалися мені, то я їх і зіграла. Кажуть, за двома зайцями поженешся — жодного не спіймаєш, але я впоралася з обома ролями.
— У серіалі «Бідна Настя» показано красиві, шляхетні почуття. Чи став цей фільм уроком любові?
— Безумовно. Під час зйомок чергової серії в Ботанічному саду збиралася весела і галаслива юрба підлітків. Вони розповідали, що їм дуже подобається серіал. Самовіддане кохання, щирість почуттів. Сценарій написаний добротною, грамотною мовою. Юнаки вчаться, як треба поводитися з жінкою. Це прекрасно, коли за любов жінки борються, викликають один одного на дуель. У «Бідній Насті» я намагалася звести жінку на п'єдестал. Часто кажуть: умикаєш телевізор — і начебто красивих жінок узагалі немає в країні. Мені здається, що цим серіалом ми довели: є чимало жінок молодих, красивих і шляхетних.
— А заради Вас чоловіки чинили подвиги?
— Напевно, життя поруч зі мною — це подвиг. Я вимагаю до себе дуже багато уваги.
— Виходить, що зовні Ви біла і пухнаста, а всередині колюча й жорстка?
— Таке от протиріччя! Але мій характер багато в чому мені допоміг. Усього в житті досягла сама. У 17 років приїхала в Москву і жила сама. Мені ні з ким було поговорити, порадитися. І тоді зрозуміла, що найпотаємніше треба тримати при собі. Я з дитинства дуже рішуча і вперта. Коли вирішила розлучитися з коханою людиною, пішла до кінця. І так в усьому: буду страждати, переживати, але зроблю так, як вирішила.
— Багато глядачів запам'ятали Вас у головній ролі в кліпі Алли Пугачової «Поклич мене з собою». Як Ви стали героїнею цієї маленької історії кохання?
— Режисер Олег Гусєв любить мене як актрису і готовий, як він стверджує, знімати мене весь час. Я одразу погодилася знятися в цьому кліпі, тому що, по-перше, пісня шикарна, по-друге, Алла Пугачова — одна з моїх улюблених співачок.
Зйомки були дуже цікавими. Олег мені сказав: «Роби те, що ти хочеш, а ми будемо знімати». Він не зупиняв камери доти, доки я не почала благати: «Коли ж ви скажете: «Стоп!»? « А він: «Не можу. Твоє обличчя міняється щосекунди, і я не знаю, який кадр може знадобитися».
Дотепер Олег запрошує мене зніматися в «серйозних» кліпах. От знялася разом з Ігорем Крутим.
— Як працюється з такими мега-зірками, як Алла Пугачова, Ігор Крутий?
— Чудово. Чим більшого людина домоглася в житті, тим простішою вона є в спілкуванні. І навпаки: чим меншого людина досягла, тим більше симптомів «зоряної» хвороби.
Ігоря Крутого до нашого знайомства я уявляла сумним, серйозним, а він виявився надзвичайно чарівним, іронічним. Я була ним підкорена цілком.
— А Ви хворіли на зоряну хворобу?
— Перехворіла. Під час навчання я зіграла в декількох фільмах. Приїхала до мами і написала на шпалері: «Я починаю зоряніти!» У той момент я теревенила по телефону з подружкою. Пізніше помітила: коли розмовляєш по телефону, то машинально пишеш чи малюєш що-небудь. І одразу стає зрозумілим, що тебе хвилює.
— Цікаво дізнатися, без чого така красуня, як Ви, не виходить з дому?
— Без ключів від машини: я їжджу нею навіть у магазин. З 1995-го року сама за кермом і почуваюся чудово. До речі, маю також права мотоцикліста і права на керування катером. Одержала сертифікат дайвера. Син спонукає мене ставати на сноуборд.
— У Вас недавно викрали машину «Lexux RX 300», а потім повернули. Подейкують, що Ви вирішили її позбутися.
— А як можна жити в квартирі, у якій були злодії? Таке відчуття, що мені в душу залізли. Моя машина — це ж мій другий дім. Там моя аура, мій запах. З нею багато чого пов'язано, за два роки вона мене чимало разів виручала. Але, певніше за все, продам.
— Назвіть п'ять речей, які Ви любите.
— Фільм «Римські канікули» Антоніоні. Запах спаленого осіннього листя, запах нових книжок. Люблю в сильний дощ і в снігопад їхати на машині і слухати музику.
— А що найбільше Вас стимулює?
— Робота і любов. Мені, як будь-якій жінці, необхідно, щоб поруч був той єдиний, з ким почуваєшся справжньою жінкою. Той, з ким хочеться бути прегарною. Просто кохати і бути коханою. Тоді очі сяють, помічаєш навколо тільки хороше і відчуваєш такий приплив доброї енергії, що хочеться поділитися нею з усім світом. Любов — це такий стимул, що можна гори звернути. А величезні купи листів шанувальників віком від шести до сімдесяти років — хіба це не стимул? Це щастя, коли можеш нести з екрана радість, любов і красу. Заради цього ми, артисти, власне, і живемо.
У Києві в мене була приголомшлива історія. Так сталося, що в українській столиці я вперше знялася в кіно, у це місто я вперше приїхала на гастролі з театром... Такої величезної кількості квітів, які мені дарували глядачі в Києві, я не одержувала ніколи. Це було щось неймовірне. Один шанувальник передав у мій готельний номер величезний букет соняшників. Ця людина не назвала свого імені, і мені дуже сподобалося, що він залишився інкогніто... Я дуже вдячна за таку увагу. Сподіваюся, що я не розчаровую українських шанувальників своєю грою. Я намагаюся бути щирою.

Володимир КОСКІН
також у паперовій версії читайте:

назад »»»