ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ПОЛІТИКА
СТАРІ ПІСНІ ПРО ГОЛОВНЕ
Після того, як офіційні результати дострокових парламентських виборів були нарешті опубліковані, українські політики (залежно від свого проходження чи непроходження до вищого законодавчого органу) отримали неабияку дозу адреналіну. Вищий адміністративний суд нашої держави вдруге перекреслив сподівання партійних аутсайдерів. Служителі Феміди не прислухалися до тих, хто переконував громадськість: вибори до Верховної Ради сфальсифіковано.

«Засуджений» парламент
Власне, у цьому «феномені» немає нічого дивного, хоча б тому, що скаржники цього разу виглядали в’яло. А до людей у мантіях із ВАСУ не було прикуто безлічі телекамер і спраглих до політичних новин обивателів.
Тепер, коли в Україні починаються розмови про будь-яку «майданну» риторику, громадяни, здатні тверезо мислити, резонно говорять, мовляв, щось видатне не повторюється. Приблизно так само можна висловитися з приводу судових процесів, на яких оскаржуються результати виборів. Те, що сталось в Україні на початку жовтня 2004 року, коли тодішня опозиція і особисто кандидат в Президенти Віктор Ющенко виграли справу в Верховному Суді, радше, є винятком. Тому судовий процес залишиться унікальним. Погодьтеся, для того щоб повторити такий успіх, замало мати кілька десятих чи сотих відсотків електоральної підтримки.
Нинішні судові баталії, котрі завершилися тиждень тому, цікаві передовсім, тим, що їх ініціював представник партії, яка пройшла до парламенту, а вже за комуністичним позовом «начіплялася» решта. Торік, нагадаємо, до суддів апелювали лише невдахи виборчого процесу. Тон там задавала Наталія Вітренко зі своїм блоком, що у 2006-му отримав 2,9 відсотка. Нині без неї також не обійшлося. Хоча майже вдвічі зменшення кількості її прихильників не давало прогресивним соціалістам приводу для оптимізму.
Теоретично на щось могли розраховувати соціалісти. Незмінний лідер СПУ Олександр Мороз нібито примирився зі своєю поразкою, але продовжує називати усе нові й нові її причини. Звісно, зовнішні: то вся влада боролася проти соціалістів, то проти нього особисто... Олександр Олександрович якось навіть висловив бажання, щоб Юлія Тимошенко по швидше займала прем’єрське крісло. Певна річ, не з найкращих душевних порухів, а для того, щоб вона довела свою, як вважає Мороз, нездатність керувати урядом.
Поки спікер парламенту п’ятого скликання філософствує, його рядові однопартійці продовжують боротьбу. Скажімо, заступник керівника юридичного департаменту Соцпартії Євген Петренко цими днями повідомив, що соціалісти мають намір продовжити розбірки у Верховному Суді та Європейському суді з прав людини у Страсбурзі.
Таке бажання докопуватися до істини можна лише вітати, але за умови, коли йдеться справді про істину, а не про задоволення власних партійних інтересів. Що стосується Верховного Суду, то нагадаємо, він такими справами більше не займається. Судовою реформою нашої держави цю благородну місію покладено на Вищий адміністративний суд. У 2004 році цієї інстанції ще не існувало.
Пригадується, у Верховному Суді стався навіть казус. Коли після переголосування другого туру прибічники Віктора Януковича намагалися оскаржити результати виборів, одне з їхніх клопотань стосувалося того, що подібні справи слід слухати не у Верховному Суді, а у Вищому адміністративному. Служителі Феміди були шоковані. Один із суддів навіть запропонував вважати це клопотання відмовою від розгляду справи. Проте до цього не дійшло — ВС терпляче довів справу до логічного завершення, відмовивши прибічникам Януковича у їхньому бажанні визнати вибори недійсними.
Що стосується суду в Страсбурзі, то в соціалістів є досвід спілкування з тамтешніми служителями Феміди. Пригадуєте, як у 2002 році опозиційна Соцпартія до свого передвиборного списку включила опального екс-майора Державної охорони Миколу Мельниченка? Центрвиборчком, а слідом за ним вітчизняні суди заборонили колишньому «бодігарду» Леоніда Кучми підкорювати парламентські вершини. Одначе суд у Страсбурзі через кілька років (!) визнав правоту соціалістів. Хоча Мельниченко так депутатом і не став, те рішення змусило говорити про торжество справедливості в принципі.
Проте нині повторення чогось подібного навряд чи є можливим, адже конкретний приклад із Мельниченком стосувався порушення його прав. Можливий перерахунок голосів, що його прагнуть соратники Олександра Мороза, певніше за все, свідчить лише про партійні амбіції.
Щоправда, у Соцпартії намагаються представити свій майбутній позов ще й як можливість поставити під сумнів вибори як такі. Олександр Мороз і його однопартійці як тільки не називали дострокові парламентські вибори! Але й тут є нюанси: як представники СПУ мають намір доводити незаконність того, у чому вони самі брали участь?

Друга спроба?
Утім, навіть якщо соціалісти або хтось інший спробують продовжити судову тяганину, вона також не викличе великого інтересу. Українські політики переймаються важливішими питаннями — створенням коаліції, розподілом портфелів тощо. А позавчора Президент Віктор Ющенко взагалі здивував громадськість, оголосивши, що він не проти підписання нового Універсалу національної єдності. Саме так він прокоментував ініціативу представника Партії регіонів Юрія Мірошниченка повернутися до «універсальної» ідеї.
За словами глави держави, на позачергових парламентських виборах перемогла демократична коаліція, саме вона має формувати владу. Однак Президент радить не забувати про опозицію. Ющенко наголосив, що потрібно надати права опозиції, а ще глава держави зауважив, що нині в України є унікальний момент, коли політикум від протистояння і взаємознищення може перейти до взаєморозуміння і співпраці.
Варто зазначити, що для Віктора Ющенка унікальність політичного моменту буває частенько. Згадати хоча б торішнє підписання Універсалу. Президент переконував, що таким чином нація об’єднається. А представники Партії регіонів настільки захопилися ідеєю про «двох Вікторів», що довго ні про що інше не згадували. Та чи дозволило це виконати згаданий документ? Це питання так і лишилося риторичним.
Цікаво також, що Віктор Ющенко знову заговорив про опозицію. Пригадується, через кілька днів після виборів він навіть пропонував надати опозиціонерам керівні посади у парламенті (що цілком логічно) й уряді (що не логічно). Нині Президент знову говорить про те саме. Але «регіоналам» нібито ця ідея не припала до душі. Ось і виходить, що тепер політики знову метикуватимуть: яким би чином захистити опозицію?
Юлія Тимошенко свого часу лобіювала закон про опозицію, але його вдалося ухвалити лише в першому читанні, причому також не за найкращих обставин. Це сталося у січні, в той самий день, коли депутати подолали президентське вето на закон про Кабінет Міністрів.
Нині Віктор Ющенко заявляє, що націлює своїх союзників не на протистояння, а на порозуміння. Він заявив, що усі політичні сили мають взяти на себе відповідальність, порозумітись і таким чином привнести спокій у країну. Загалом ідея гідна уваги. Але, як це в нас часто буває, вона може виявитися мертвонародженою. Скажімо, до якого тексту Універсалу слід йти? Торішній документ, пригадується, не підписала лише Юлія Тимошенко. А головний український комуніст Петро Симоненко підписав Універсал із застереженнями. Решта учасників політичної «вищої ліги» свої підписи поставили і щось не пригадується, щоб відкликали. Отже, виникає логічне запитання: навіщо їм знову підписувати той самий документ? Тобто достатньо до існуючих підписів долучити автографи Юлії Тимошенко і Володимира Литвина, котрий повернувся до політичної еліти...
Якщо Універсал буде новим, то хто і як довго його опрацьовуватиме? Чи буде він конкретнішим за торішній, чи також міститиме лише загальні засади і декларації? До цього можна додати, що торік під час опрацювання попереднього Універсалу відповідна робота йшла не надто гладко. Цю традицію також буде продовжено? Питання, питання...
Водночас Віктор Ющенко усіляко намагається пришвидшити створення демократичної коаліції. Позавчора він навіть попросив учасників цього процесу активніше збирати відповідні підписи: «Я попросив би колег, котрі ще не підписали декларацію на персональному рівні, зробити це якнайшвидше». Віктор Андрійович наголосив, що потрібно уважно ставитись до процесу формування демократичної коаліції й, можливо, відкинути образи, вибачити один одного.
Власне, це — ще один шедевр від глави держави. Бо і йому можна дорікнути за не надто гарні стосунки з нібито соратниками. Чого варта, приміром, відставка Юлії Тимошенко з прем’єрської посади. Або намагання закулісно вести переговори з Партією регіонів про створення так званої «широкої» коаліції. Це я про торішні «торги», ви не думайте. Хоча й тепер такі політики, як, скажімо, Іван Плющ, поводяться також не надто зрозуміло.

Бюджет у заручниках?
На цьому тлі цікаво буде спостерігати, як діятиме потенційна коаліція в умовах не надміру великого запасу міцності голосів. Схоже, що тут почали перестраховуватися. Нещодавно підготовча група від блоку «Наша Україна — Народна самооборона» виступила з ініціативою змінити регламент Верховної Ради. Цей документ так багато разів зазнавав змін, що коли нічого подібного не пропонується, це якось навіть дивно.
За словами одного з активістів «НУ — НС» Романа Зварича, підготовча група, до складу якої увійшли п’ять представників від пропрезидентського блоку, має підготувати перше засідання Верховної Ради нового скликання. «Зі свого боку, ми маємо власні пропозиції щодо обрання голови парламенту, голів комітетів та перегляду їхніх сфер відання, які представимо після узгодження з нашими політичними партнерами по коаліції,— каже Роман Михайлович.— Крім того, підготовча група пропонуватиме зміни до регламенту роботи Верховної Ради для розгляду окремих законопроектів, прописаних в угоді про створення демократичної коаліції».
Це пан Роман натякає на дванадцять документів, що їх бютівці та «нашоукраїнці» домовилися ухвалювати ще до вирішення кадрових питань. Вірогідно, що ця ідея не припаде до душі представникам Партії регіонів, адже у такі моменти вони традиційно робляться великими захисниками букви закону. Втім, поживемо — побачимо.
Одним із важливих питань, яке доведеться вирішувати новій коаліції, стане ухвалення бюджету. Терміни, коли цей документ має проходити певні етапи, давно минули. Приміром, нині бюджет мав побачити світ у першому читанні. Та де там!
Ситуація ускладнюється ще й тим, що новий уряд, певніше за все, каменя на камені не залишить від того документа, який було презентовано у Верховній Раді за кілька днів перед виборами. Україна уже перебувала у дещо схожій ситуації після президентських виборів. Тоді фінансову Конституцію-2005 готував уряд Віктора Януковича. Депутати ухвалили цей бестселер, зціпивши зуби. Проте з перших днів свого урядування Юлія Тимошенко почала коригувати закон до невпізнанності. А навесні, нагадаємо, запропонувала «підтопити жирок». Саме тоді було ухвалено новий документ.
Цікаво буде подивитись, як у закон про бюджет «впихатимуться» певні передвиборні обіцянки. Адже БЮТ і «Наша Україна — Народна самооборона» теж грішили популістськими заявами. Хоча, напевно, до рівня Партії регіонів таки не дійшли.
Звісно, нинішні урядовці на чолі з Віктором Януковичем деякий час побудуть у власних кабінетах, але схоже на те, що новий Кабмін цього разу сформують раніше, ніж це було торік. Хоча деякі політики подейкують і про так званий песимістичний сценарій. Скажімо, «нашоукраїнець» Тарас Стецьків цими днями не виключив ситуації, коли коаліцію створити не вдасться. Тож чинний уряд продовжуватиме виконувати свої обов’язки. «Для цього треба спочатку не обрати Кириленка спікером,— пояснює політик.— Потім обирається ситуативний спікер, бо обрання спікера не потребує коаліції. А далі ситуативно обраний спікер робить усе, щоб не був сформований новий уряд. У цій ситуації дві сторони вважатимуть, що виграли. Це Партія регіонів, яка матиме уряд, що виконує обов’язки, і Президент, якому нашіптуватимуть, що це йому вигідно, бо він — єдине легітимне джерело влади в державі». Щоправда, у такому разі говорити бодай про якусь політичну відповідальність буде просто смішно.

Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:

назад »»»