ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА І СВІТ
ВЕЛИКА ГРА
Формальною метою візиту президента Росії Володимира Путіна до Ірану була участь у саміті держав басейну Каспійського моря.

Однак, на думку більшості експертів, форум був лише приводом, щоб відвідати іранських лідерів, особливо не дратуючи при цьому Захід та Ізраїль, які з величезною тривогою ставляться до іранської ядерної програми.
Напередодні візиту були сумніви, чи ця важлива поїздка взагалі відбудеться. За інформацією російських спецслужб, кілька груп терористів мали намір скоїти замах на президента РФ під час його перебування в Ірані.
У Тегерані, проте, були готові до того, що Володимир Путін може не приїхати до іранської столиці, тим більше, що його візити до Ірану вже відкладались на невизначений термін.
Свідченням скептицизму іранської влади стала стаття в напівофіційній «Іран ньюс», яка з’явилась за два дні до приїзду російського лідера. У цій статті зазначалось, що Путін «не раз під тиском Заходу скасовував свої поїздки в Іран, щоб не дратувати США та західних союзників». «Та якщо Путін і з’явиться в Тегерані, то мета візиту зовсім не пов’язана з каспійським самітом»,— зазначає видання.— Путін намагається використати Іран як аргумент у своїх відносинах з Заходом... Сам факт появи Путіна в Тегерані можна розцінювати як свідчення провалу спроб Заходу ізолювати Іран і як перемогу іранської дипломатії». Далі в газеті вміщено недружні висновки: «Москва ніколи не була надійним другом і партнером для жодної країни, а особливо для нас. Слова і обіцянки росіян не варті навіть того паперу, на якому написані. У контексті протистояння з ядерних питань, як це вже було не раз, коли тиск на них суттєво посилиться, росіяни, певніше за все, знову зрадять Іран і проголосують разом із західними країнами за третю каральну революцію проти нашого народу».
Російська преса повідомляє, що Путін, очевидно, встиг ознайомитись із змістом статті ще до прильоту в Іран. Ця стаття — ще одне свідчення специфічності відносин Москви й Тегерана і браку довіри у відносинах між партнерами.
Перебіг саміту продемонстрував, що конвенція про правовий статус Каспійського моря ще дуже далека від завершення. При цьому Тегерану і Москві нинішня ситуація є вигідною, оскільки вони дотримуються засад, визначених російсько-перським договором 1921 року і радянсько-іранською угодою 1940 року. Згідно з цими документами Каспій фактично вважається внутрішньою радянсько-каспійською водоймою.
Іранський президент Ахмадінежад взагалі не згадав про розподіл Каспію, зате наголосив на співпраці з прикаспійськими країнам для «запобігання військовому протистоянню на морі, протидії іноземцям і одночасно боротьбі проти тероризму і злочинності». Російський президент Путін також відзначив, що в проекті конвенції міститься положення про відмову прикаспійських держав «надавати свою територію для ведення бойових дій проти держав регіону».
Президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв наголосив на національних інтересах своєї держави, які виявились не тотожними інтересам партнерів. Зокрема, на його думку, несправедливим є розподіл квот на вилов осетрової риби. Згідно з ним Ірану належить 45% цієї квоти, Росії — 27%, а на частку інших трьох держав (Казахстану, Азербайджану, Туркменії) припадає по дев’ять відсотків. Назарбаєв також висловився за те, щоб право на ухвалення рішень стосовно прокладання трубопроводів через Каспій отримували лише ті країни, територією яких проходить труба. Очевидно, що ця позиція суперечить російському підходу, оскільки Путін заявив, що такі «проекти не повинні і не можуть бути реалізовані без попереднього обговорення в рамках каспійської п’ятірки і затвердження консенсусних рішень».
Між Ашгабатом і Баку триває суперечка з приводу того, кому належать три нафтових родовища — «Азері», «Чираг» і «Гюнешлі», тому президент Туркменістану Гурбангули Бердимухамедов закликав не розробляти покладів, не узгодивши цього з країнами, які претендують на них.
Наступна зустріч відбудеться рівно за рік у жовтні 2008-го в Баку.
Московська газета «Сегодня» написала, що неофіційною темою саміту країн регіону Каспійського моря була пропозиція створити неформальний картель для представництва у світі інтересів виробників природного газу. Узгодження спільної ціни між Росією, Казахстаном, Азербайджаном, Туркменістаном й Іраном може стати здійсненням заповітної мрії Кремля — повернути Росії статусу супердержави.
Лідери п’ятьох держав домовились зустрічатись щороку, а міністри закордонних справ — щопівроку. Яскравим елементом другої частини візиту Путіна до Тегерана було інтерв’ю Путіна іранським ЗМІ. Журналісти прямо заявили російському президентові про стурбованість іранського народу нескінченним перенесенням терміну поставок для ядерної станції в Бушері й вимагали назвати точний термін. На це Путін заявив, що «обіцянки він давав лише своїй мамі, коли був маленьким хлопчиком».
Досить обережний підхід Путіна здійснюється, проте, з позиції сильної держави. Він заявив, що нема жодних доказів розробки Іраном ядерної зброї, чим викликав здивування президента США Буша, який сподівається пояснень від Володимира Путіна. І взагалі, російський лідер розуміє, що його перебування в Тегерані стало для Росії ще однією нагодою продемонструвати відновлення її центральної позиції в міжнародних відносинах. Як сказав спеціаліст з проблем Близького Сходу з Інституту США і Канади РАН Олександр Шумилін, Володимир Путін послав «мінімально позитивний сигнал іранській стороні з приводу її ядерної програми і максимально негативний сигнал Заходу». Можливо, президент Ахмадінежад і не отримав від візиту Путіна в Тегеран всього, на що сподівався, але йому вдалось досягти головного: російський лідер підтримав його особисто і його країну в той час, коли Захід посилює свій тиск на Іран.
Проте висловлюється й інша думка щодо візиту і відносин Москви і Тегерана взагалі. Відомий російський сходознавець Олексій Малашенко говорить: «Цей візит (Путіна) є піар-компанією з акцентом на пропаганду. Я не вважаю, що американці налякались, оскільки розуміють: насправді Росія проти створення Іраном ядерної зброї, адже це небезпечно для самої Росії».
Спостерігається роздвоєність і суперечність, головною причиною яких є загальний напрям зовнішньої політики Росії, сутність котрої тепер полягає якщо не в стримуванні, то створенні максимальних перешкод для реалізації зовнішньополітичних планів і цілей Вашингтона.
У цьому контексті події історичного, без перебільшень, візиту є зрозумілими і читаються без перекладача. Тільки-но Вашингтон запропонує щось суттєвіше і цікавіше для Москви, вона негайно стане його союзником в іранському питанні. Насправді карти здає Вашингтон, але кількість столиків, за якими він грає, нині є завеликою навіть для нього, тому дехто з партнерів уже не вважає США єдиною супердержавою. Іранський столик є одним з таких.

Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• ВОЯКАМ — КАРТ-БЛАНШ
• БАЛКАНСЬКІ ПРОБЛЕМИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

назад »»»