ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ДОЛІ ЛЮДСЬКІ
ПОТРАПИВ ПІД КОТОК РЕПРЕСІЙ...

У музеї Полтавського педагогічного університету дбайливо зберігаються пожовклі від часу документи.

З них можна довідатись про жахливу подію — партійну чистку, проведену в червні 1934 року, під час якої в колективі було виявлено «групу націоналістів», що пропагувала націоналістичні, контрреволюційні ідеї, вела антирадянську пропаганду. А все тому, що керівництво навчального закладу виявляло «політичну недалекозорість», не реагувало на «хворобливі явища».
Постанова ЦК КП(б)У від 13 вересня 1936 р. «Про полтавські вузи», без перебільшення, навісила на педінститут ярлик одного з центрів контрреволюційної націоналістичної пропаганди.
Бюро Полтавського міськкому партії через кілька місяців потому на своєму засіданні підтвердило наявність в інституті національно-фашистської групи, яка займалася контрреволюційною діяльністю серед студентів і молоді, поширювала ворожу літературу. В спеціально ухваленій постанові наголошувалось на необхідності «оздоровлення» вузівської атмосфери, подолання негативних тенденцій.
Саме тоді інститут очолював Іван Онисін. Син рязанського хлібороба, він закінчив церковно-приходську школу, згодом училище, а 1905 року вступив до учительської семінарії.
Після жовтневих подій 1917-го він на півдні України брав активну участь в роботі освітянських органів, працював у складі сільради, очолював волосну спілку працівників освіти. Таку саму активність і діловитість показав на новому місці — в містечку Олешки, де за направленням очолював семирічну школу. Іван Максимович заприятелював тут із майбутнім відомим українським драматургом Миколою Кулішем.
Подальша доля педагога пов’язана з Полтавою, він працював у вечірній школі робітничої молоді, на вечірньому робітфаці Харківського інституту інженерів залізничного транспорту. 1931 року Наркомат шляхів сполучення рекомендував Онисіна на посаду директора технікуму залізничного транспорту, однак міськком партії ухвалив інше рішення — відрядити Івана Максимовича заступником директора Інституту інженерів сільськогосподарського будівництва. Ще через чотири роки нарком освіти В. Затонський призначив його директором педагогічного інституту. На новому місці керівникові відразу почали дорікати за «втрату більшовицької пильності», пасивність у боротьбі з класовими ворогами, відсутність у колективі критики і самокритики. Онисіну часто згадували постанову бюро міськкому партії з цього приводу, попереджували: якщо не буде вжито заходів...
У жовтні 1937-го в газеті «Більшовик Полтавщини» з’явилась стаття «До кінця розгромити вороже охвістя в педагогічному інституті», де йшлося про те, як Онисін і його поплічник — секретар парткому Гребенюк «глушили» сигнали про ворожі дії в інституті й «допомагали буржуазно-націоналістичній наволочі творити свої підлі справи».
Залишившись без роботи, Іван Максимович звертався до партійних і правоохоронних органів, у редакції центральних газет, доводячи свою невинність. Однак його заяви до уваги не брали. В ніч з 20 на 21 грудня 1938 року Івана Онисіна заарештували. На довгих і виснажливих допитах слідчі так і не добилися зізнань у антирадянській контрреволюційній діяльності, хоч саме вона фігурує у вироку Військової колегії Верховного суду СРСР, яким Онисіна засуджено до 15 років ув’язнення та конфіскацією майна.
Покарання Іван Онисін відбував у Магадані. Там 1940 року обірвалися його життєві сліди. Дружина Олександра, син Сергій так і не довідались, де скінчилась його життєва дорога...

Петро ЖАБОТИНСЬКИЙ, Полтавська область
також у паперовій версії читайте:

• ПЕРЕД НЕЮ СХИЛЯВСЯ СВІТ
• ДАРА ЧАН ІЗ БЕРЕЗАНІ

назад »»»