ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ПОЛІТИКА
ТРИ «ГОРІШКИ» ДЛЯ КОАЛІЦІЙНОЇ «ПОПЕЛЮШКИ»
Український народ усе-таки унікальний, принаймні в тому, що ніколи не стомлюється від політики. От і нині, майже через місяць після того, як над нашою державою «відшуміли» парламентські вибори, громадяни терпляче чекають офіційного оприлюднення їхніх результатів, незважаючи на судові процеси, котрі все ще стоять цьому на заваді.

Судова «жуйка»
До того ж, представник одного з блоків-переможців Микола Онищук цими днями заявив, що Вищий адміністративний суд, де перебувають скарги п’яти політичних сил, не може визнати результати дострокових виборів недійсними. Мовляв, єдине, що теоретично може статися: суд зобов’яже Центрвиборчком уточнити якісь цифри або внести певні корективи до постанови.
На цьому тлі цікаво виглядає те, що згідно з вимогами адміністративно-процесуального кодексу, виборчі суперечки мають розглядатися протягом п’яти днів. «Але виникла процесуальна двозначність,— нагадує пан Онищук.— До суду надійшло кілька позовів і між першим та останнім минуло чотири дні. Виникає запитання: з якого позову варто вести відлік?».

Запеклі друзі?
Однак головна арена подій, поза всякі сумніви, знаходиться не у залі засідань Вищого адміністративного суду. Тема номер один — формування коаліції.
Та якби згадане формування відбувалося, принаймні, цілком мирно. Так ні ж! На думку політолога Володимира Фесенка, зараз над коаліційним процесом «нависають» три своєрідні ризики. Перший — це суперечності між БЮТ і «Нашою Україною — Народною самообороною», другий — тертя всередині пропрезидентського блоку, а третій — активність опонентів потенційної коаліції спрямована на її недієздатність. Спробуймо проаналізувати ці ризики.
Отже, суперечності між БЮТ і «НУ — НС». Цей ризик зародився приблизно у січні 2005 року, одразу після інавгурації Віктора Ющенка. Віктор Андрійович не був у захваті від того, щоб віддавати прем’єрське крісло своїй партнерці по тодішній коаліції «Сила народу», як не були від цього в захваті більшість представників «Нашої України» — тоді ще не партії, а лише очолюваної Ющенком парламентської фракції.
Нинішні тертя між блоками не настільки виносяться на людське око, як торік. Однак цього тижня Президент призначив нових керівників різних областей. Колишніх керманичів Івано-Франківщини, Тернопільщини та Житомирщини обрано народними депутатами. Проте у БЮТ президентська кадрова політика викликала обурення, зокрема, Микола Томенко не розуміє, чому керувати Тернопіллям поставлений «молодий представник із Закарпаття»?
Водночас у нинішній регіональній суперечці між блоком Юлії Тимошенко і «Нашою Україною — Народною самообороною» є інший підтекст. Бютівці заявляли, що воліють мати вплив на призначення керівників областей, де їхня політична сила отримала більшість. Нагадаємо, це — 15 областей і місто Київ. Тобто потенційний конфлікт по лініях: обласна рада — «губернатор» і Кабінет Міністрів — Президент може не зникнути від перестановки «урядових» доданків.
Подібні конфлікти, вірогідно, виникатимуть ще. Достатньо уважно поглянути на коаліційну угоду двох політичних блоків. Один із її пунктів було фактично зірвано. Йдеться про скасування призовів до Збройних сил, починаючи з наступного року. Нагадаємо, що Президент, міністр оборони та секретар РНБО (усі «нашоукраїнці») вщент розкритикували цю ідею. І ось результат: цими днями побачило світ рішення про проведення наступного року призовів, причому не лише весняного, а й осіннього.
Економічний блок угоди також має чимало нюансів, об які не можна не «спіткнутися». Бо ж він витриманий у помірковано-ліберальному фарватері, але із вкрапленнями відвертих популістських і антиринкових елементів.

Потрібен «демократичний централізм»?
Спостерігаючи за «Нашою Україною — Народною самообороною», подекуди доходиш саме такого не надто оптимістичного висновку, бо деяка політична «розхристаність» «НУ — НС» стала притчею во язицех не тільки для їхніх опонентів, а й членів команди. Скажімо, один із лідерів «Народної самооборони» Тарас Стецьків у розмові з автором цих рядків ще до виборів наголошував на тому, що «НУ — НС» не завадило б повчитися командності у своїх опонентів із Партії регіонів. «У них немає такої ситуації, щоб вони публічно десь, скажімо, на сторінках газет почали з’ясовувати стосунки між собою,— запевняв пан Тарас.— Наприклад, як їм формувати список, чи як здійснювати політику в тій чи іншій галузі. Тобто вони є дисципліновані й надзвичайно ієрархічні. Ця дисципліна значною мірою дає їм успіх. Мені здається, що демократи мають завжди з тим проблему. Я б найбільше хотів, щоб цю рису наш блок, бодай частково, запозичив у наших опонентів з Партії регіонів. Адже у спорті є таке добре правило: порядок б’є клас. Інколи наші талановитіші оратори та інтелектуали програють саме через свою розхристаність».
Сказано непогано, але далі справа поки не йде. Навіть з огляду на те, що у суспільстві досі не вщухають припущення: деякі члени «НУ — НС» не залишили ідеї про створення так званої «широкої» коаліції, себто з Партією регіонів. Хоча така коаліція аж ніяк не буде набагато «ширшою» за можливу бютівську та «нашоукраїнську».
От і з приводу згадуваного призначення нових «губернаторів» Микола Томенко висловлювався напівжартома-напівсерйозно. Мовляв, керівник президентського Секретаріату Віктор Балога та секретар РНБО Іван Плющ сформували таку собі «тіньову» коаліцію з Віктором Януковичем. Інакше пан Томенко не може пояснити узгодження кандидатур нових керівників областей з главою уряду, котрий, по ідеї, досиджує у своєму кріслі останні дні. До цього можна додати, що коли Янукович був ще сповнений «прем’єрської сили», подібні проблеми (через певні неузгодженості з ним) між Кабміном і Секретаріатом Президента виникали постійно. Парадокс? Певніше за все, закономірність вітчизняної політики.
Ще одна проблема всередині «Нашої України — Народної самооборони» може бути спровокована останнім рішенням Конституційного Суду. Минулого тижня світ побачило рішення, яким визнано конституційними деякі положення законів, що регулюють роботу державних службовців. Зокрема те, де йдеться про неможливість перебування на деяких керівних посадах людей, старших 65 років.
Нагадаємо, нинішньому секретареві Ради національної безпеки та оборони Іванові Плющу нещодавно виповнилося 66 років. Тож цілком імовірно, що Іван Степанович невдовзі знову подасться на більш звичний для нього парламентський «хліб». Оскільки у деяких колах «НУ — НС» він розглядається як претендент на спікерське крісло, в пропрезидентському блоці знову можливі тертя. Бо головним претендентом на посаду голови Верховної Ради вважається В’ячеслав Кириленко.
Тут варто зауважити ще й те, що в коаліційній угоді між БЮТ і «НУ — НС» прізвища потенційного спікера не зазначено, на відміну від прізвища потенційного прем’єр-міністра (звісно, Тимошенко). У документі йдеться лише про те, що кандидатуру на пост голови парламенту пропонує «Наша Україна — Народна самооборона», а БЮТ забезпечує її стовідсоткову підтримку. Але чи не станеться так, що таку підтримку не забезпечить сам пропрезидентський блок? Достатньо буде тільки трьох «штрейкбрехерів».

А Баба Яга — проти...
У автора цих рядків є враження, що навіть якби Партія регіонів була у чудових відносинах із БЮТ і «Нашою Україною — Народною самообороною», навіть тоді її представники робили б усе можливе, щоб «помаранчева» коаліція не відбулася. Такий закон політики, у ній чомусь всі живуть за принципом: якщо не я, то хто ж?
Оскільки палкої «дружби» у «регіоналів» із «помаранчевими» ніколи не було, неважко здогадатися, як вони будуть заважати. Вони вже тепер заявляють, що коаліції без участі Партії регіонів в Україні не може бути. Причому ці заяви звучать тим голосніше, чим більші у їхніх опонентів успіхи в переговорному процесі. Та це ще нічого не означає. Пригадуєте, з чого починалося торішнє багатоденне блокування трибуни «регіоналами»? Правильно, з бажання їхніх опонентів обрати парламентське й кабмінівське керівництво «гамузом», не дотримуючись норм.
Нині можна не сумніватися, що члени Партії регіонів найприскіпливіше стежитимуть за тим, аби кожен депутат із БЮТ і «Нашої України — Народної самооборони» дотримувався конституційної норми і особисто голосував. Звісно, про останні випадки голосувань картками відсутніх, що повально спостерігалися у часи процвітання «антикризової» коаліції, ніхто й словом не згадуватиме. Навпаки, «регіонали», як і рік тому, начеплять законослухняні маски і, навіть не кліпнувши чесними й щирими очима, розповідатимуть, як для них важливо дотримуватися норм законів, щоб не можна було потім їх оскаржувати через суд.
На жаль, в українській владі відсутні будь-які елементи спадковості. Звісно, ніде у світі не буває так, щоб чергові переможці стовідсотково кидалися виконувати програми й проекти своїх переможених опонентів. Однак ключові, базові пріоритети мусять бути. В Україні кожен новий уряд розпочинає з чистого аркуша, попередньо звинувативши своїх попередників в усіх смертних гріхах.
Погляньмо ще раз хоча б на нинішню коаліційну угоду. Одним із її пунктів пропонується законодавчо закріпити Стратегію реформування податкової системи України на середньострокову перспективу. Вам не здається, що подібні балачки ведуться відтоді, коли уряд очолював Павло Лазаренко? Якщо період з 1996-го й донині не можна назвати «середньостроковою перспективою», то вибачайте...
У цій же коаліційній угоді йдеться про необхідність розробки та ухвалення Податкового кодексу. Похвально. Але, пригадується, усе ще чинний Кабмін теж козиряв розробленим проектом не менш як півроку. Тепер же, треба розуміти, цей проект спіткає доля усіх його попередників, а фахівці (можливо, навіть ті самі — так звані експерти другого ешелону) з неабияким натхненням візьмуться за розробку нового документа, щоб тепер його назвати єдино правильним і перспективним. А там розпочнеться підготовка до президентських виборів і проект знову так і залишиться проектом.
Схожа ситуація з бюджетом. Зрозуміло, те, що було презентоване з ініціативи Олександра Мороза за кілька днів до виборів, повноцінним проектом державного кошторису не можна назвати. Та не варто забувати, що терміни із розробкою чогось нового давно минули. Тож новий уряд, радше, не встигне домогтися ухвалення бюджету-2008 до новорічних свят. Чим це загрожує, говорити, напевно, зайве, адже про так зване «ручне управління» фінансами знають усі.
А взагалі, наша нація, як було сказано, унікальна. Її хлібом (що нині дорожчає разом з іншими товарами) не годуй, лиш дай про політику погомоніти.

Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:

• А ПІДПИС ДЕ?
• КАТЕРИНЧУК ВИПРОМІНЮЄ ОПТИМІЗМ

назад »»»