ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА І СВІТ
ТУРЕЧЧИНА НЕЗАДОВОЛЕНА
Засудивши Туреччину за геноцид вірмен під час Першої світової війни, комісія із закордонних справ палати представників США, очолювана відомим політиком Томом Лантосом, довела турків до стану найвищого обурення.

Напередодні ухвалення резолюції 10 жовтня виступив президент США Буш, він переконував, що голосування за неї завдасть неабиякої шкоди відносинам США з важливим союзником на Близькому Сході, в НАТО й негативно позначиться на боротьбі з тероризмом. Президента підтримали восьмеро колишніх державних секретарів і троє колишніх міністрів оборони. Незважаючи на це, комісія співвідношенням голосів 29 проти 21 схвалила резолюцію, у якій ідеться про геноцид. Найпершими кроками Анкари у відповідь стало відкликання для консультацій посла у Вашингтоні Набі Шенсоя і скасування візиту командувача військово-морського флоту Туреччини до Сполучених Штатів.

Успіх вірмен
Вірмени домагалися такої резолюції впродовж кількох десятиліть. Вони були близькі до мети у 90-х роках минулого століття, але тоді президент Клінтон переконав конгресменів не голосувати.
Резолюцію, потрібну вірменам, тепер підтримали головним чином конгресмени від штатів, де є численна вірменська діаспора, насамперед від Каліфорнії і Мічигану. За політичним впливом вірмен нині вважають другою після євреїв етнічною групою в США. Значно численніші поляки й українці можуть лише мріяти про таку впливовість.
Намаганням вірменів у США протиставила величезні зусилля Туреччина. Лобістами були відомі колишні політики, наприклад, недавній лідер демократів у палаті представників Дік Гепхардт. Протягом кількох тижнів у найбільших американських газетах публікувалися заклики не затверджувати резолюції, але марно.
Тепер влада США перебуває в стані невдоволення і навіть розгубленості. Досі єдиним президентом, який назвав винищення вірмен у 1915–18 роках геноцидом, був Рональд Рейган. Його спадкоємці не хотіли псувати відносин з Туреччиною.
Одразу після схвалення резолюції комітетом Буш скликав спеціальну нараду, він розмовляв також з командувачем військ в Іраку: обурена Туреччина може завдати непоправної шкоди операції американців в Іраку. Через її територію для військ США доправляється 70% усіх вантажів і майже третину пального, а також здійснюється 30% експорту іракської нафти. Міністр оборони США Роберт Гейтс зауважив, що йдеться насамперед про базу в Інджирліку, через яку також здійснюється постачання військ НАТО (до яких належить й американський контингент) в Афганістані. Тим часом резолюція порушує стратегічне партнерство між двома державами.
Справу взялися залагоджувати демократи, які й були ініціаторами затвердження документа. Голова палати представників Ненсі Пелозі оголосила, що запропонує проголосувати за резолюцію всій палаті, тоді документ може зазнати поправок, а лідери Демократичної партії повели мову про ще одну символічну резолюцію, аби нею засвідчити прихильність до Туреччини за її досягнення і союз зі США.

Що далі з турецько-американськими відносинами?
Коли в Капітолії ухвалювали резолюцію, у Туреччині була ніч. «Це неприпустиме рішення. Туреччина його не визнає»,— заявив у виступі на телебаченні розгніваний президент Абдулла Гюль. За оцінкою Анкари, цей «безвідповідальний крок, здійснений у надзвичайно чутливий період, ускладнить відносини з другом, союзником і стратегічним партнером». Туреччина, яка має другу за чисельністю армію в НАТО, вже півстоліття є найближчим союзником США на Близькому Сході і в Південній Європі.
Нинішній американсько-турецький скандал вибухнув на тлі підготовки генштабом Туреччини транскордонної операції в Іраку, де переховуються повстанці — турецькі курди. Ці плани викликають стурбованість у США, проти них рішуче заперечує офіційний Вашингтон. Однак прем’єр-міністр Туреччини Ердоган має намір звернутись до парламенту, у якому його Партія справедливості і розвитку має більшість, по санкцію на вторгнення в Північний Ірак.
Формально голосування за резолюцію в комісії не має великого значення. Тепер вона потрапить для обговорення в палату представників і після цього відбудеться вирішальне голосування. Та навіть якщо резолюція й буде підтримана, вона не є обов’язковою для виконавчої влади, тому у відносинах Туреччини зі США, на думку експертів, нічого не зміниться.
«Конгресмени мають змагатися за голоси вірменських виборців, бо знають, що Туреччина залежить від США. Протягом 60 років наша політика спиралась на союз зі США. Якщо тепер розірвати відносини зі Сполученими Штатами, ми залишимось самотні і слабкі. Інтеграція з ЄС лише на початковому етапі, а мусульманський світ ставиться до нас з недовірою через нашу прозахідну спрямованість. Уряд це добре розуміє»,— вважає професор Хюсейн Бакчі, політолог з Анкари.
Сонер Кажептай, турецький експерт, який працює у Вашингтоні, також переконаний, що погрози з боку Туреччини — це пусті слова. «85% нашого озброєння є американським або виготовлено за американськими технологіями. Штати — найважливіший економічний партнер та інвестор Туреччини»,— таким є його пояснення.
Завдяки діяльності вірменської діаспори понад 20 країн визнало винищення 1,5 мільйона вірмен геноцидом. Турки шукають у цьому вірменського сліду, вважаючи, що їхні опоненти хочуть схилити світ до визнання тодішніх подій і потім згідно з міжнародним правом вимагати відшкодувань і висувати територіальні вимоги. Туреччина визнає загибель 300 тисяч вірмен наслідком подій на турецько-російському фронті, а не заздалегідь спланованих дій.
Демократ-конгресмен Джеймс Коста, посилаючись на приклад Росії, закликав не драматизувати ситуації: «Коли в 1995 році Держдума Росії визнала геноцид вірмен, її торгівля з Туреччиною зросла на 351 відсоток».
Рік тому, коли французький парламент ухвалив закон про покарання за заперечення геноциду вірмен, турки погрожували серйозними наслідками. Урешті-решт Анкара не вдалася до жодного формального кроку проти Франції, хіба що французькі фірми почали рідше вигравати тендери та конкурси в Туреччині.
Ось тільки сплеск антиамериканізму, спричинений рішенням комісії палати представників США, зовсім не потрібен ні Туреччині, ні США. Це рішення стало наслідком внутрішньополітичної ситуації в США — боротьби республіканців і демократів напередодні президентських виборів.

Петро ПЕТРІВ
також у паперовій версії читайте:

• ЛЯЛЬКАР-ПОЛІТТЕХНОЛОГ
• ШЛЯХОМ РЕФОРМ

назад »»»