ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ПОЛІТИКА
ОСОБЛИВОСТІ ПОСТВИБОРНОЇ ДЕМОКРАТІЇ
Тиждень, що минає, виявився плідним на політичні події. Таке враження, що навіть виборчі пристрасті, від яких усе ще до кінця не відійдуть сильні світу цього, не були позначені такою насиченістю. Можливо, так сталося тому, що потенційні коаліціянти, витримавши паузу минулого тижня, нині активно перейшли до дій.

ДЕЩО ПРО РЕЗУЛЬТАТИ ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ, КОАЛІЦІЙНУ КОЛОТНЕЧУ І ТРІШЕЧКИ ПРО СУДИ...

«Бенефіс» Центрвиборчкому
Відомство Володимира Шаповала рахувало бюлетені рівно два тижні. Остаточні результати нашого з вами походу на дільниці були оголошені у понеділок, 15 жовтня. Як і очікувалося, вони кардинально не змінили картину, що вималювалася після отримання ста відсотків електронних відомостей. Та все ж подивимось на остаточні підсумки. Отже, Партія регіонів набрала 34,37% голосів (175 мандатів), блок Юлії Тимошенко — 30,71 (156), блок «Наша Україна — Народна самооборона» — 14,15 (72), КПУ — 5,39 (27), блок Литвина — 3,96% (20 мандатів).
Це означає, що тандем БЮТ і «НУ—НС» таки можливий. А ще він надто хиткий, бо в сумі дві дружні політичні сили мають лише 228 мандатів — на два більше від потрібного мінімуму.

«Третім будеш?»
Того дня, коли було оголошено результати, лідери «помаранчевих» команд парафували свою коаліційну угоду. Цікаво, що свої автографи під документом поставили Юлія Тимошенко і В'ячеслав Кириленко — другий номер «НУ—НС». А Юрій Луценко був присутній як спостерігач, котрий, за словами Кириленка, «доклав певних зусиль для її підписання». Юлія Тимошенко «розтеклася» у компліментарності до лідера «Народної самооборони» ще більше: «Ця людина чимало зусиль доклала до того, щоб демократична коаліція взагалі відбулася».
Лідери потенційної коаліції вважають, що акт парафування означає, що угода стовідсотково буде підписана, причому без змін. Щоправда, пригадується, торік після парламентських виборів ми спостерігали за парафуванням угоди про створення коаліції демократичних сил і навіть за її підписанням, але це не завадило Олександрові Морозу згодом зіграти у свою гру. Проте нині Мороза та й взагалі будь-кого з чинних соціалістів з-поміж переговорників немає. Одначе питання про те, чи достатньо цього для міцності потенційної коаліції, залишається відкритим.
До речі, «третій» у такій коаліції може з'явитися, бо представники обох політичних сил запевняють, що запрошували до свого «брудершафту» блок Володимира Литвина. Та від нього поки не надійшло чіткої відповіді. Представники блоку екс-спікера лише вправляються у словесній еквілібристиці, а що, час для цього слушний. Скажімо, Олег Зарубінський, один із майбутніх депутатів блоку Литвина, днями заявив буквально таке: «Ми — суб'єкти парламенту і ми не приєднуватимемось. Це дієслово є некоректним, воно — не для нас. Так само, як і «приобщатися», лягати під когось, закривати комусь, скажемо так, «вузьке» місце».
Усе-таки можливої інтриги щодо формування коаліції з трьох суб'єктів не вийшло. Якби у «помаранчевих» не вистачало кількох голосів для отримання простої більшості, тоді «торги» із блоком Литвина були б значно драматичнішими. Володимир Михайлович навряд чи дозволив би собі надовго зникати з поля зору української й зарубіжної преси.
Утім, інтрига може поновитися у процесі роботи майбутньої коаліції. Як було сказано, запас міцності у неї замалий. Тож цілком можна припустити, що у нових коаліціянтів щоразу виникатимуть певні проблеми із тими чи іншими голосуваннями. Проте В'ячеслав Кириленко позавчора пообіцяв стовідсоткову явку на парламентські засідання, де вирішуватимуть питання обрання спікера та прем'єра. Але ж будуть у діяльності парламенту і не настільки цікаві й інтригуючі засідання.
До речі, ще один показовий момент. Пригадуєте, як у 2000 році після так званої «оксамитової революції» Віктора Медведчука (коли зі своїх крісел недобровільно «потіснилися» спікер Олександр Ткаченко та його перший заступник Адам Мартинюк) депутати вигадали собі спосіб боротьби із поганим відвідуванням сесійних засідань? Вони внесли зміни до регламенту, встановивши єдиний день голосування — четвер. Справді, у передостанній день робочого тижня явка була значно кращою, ніж будь-коли.
Причому це правило парламентарі скасували саме за часів спікерства Володимира Литвина — уже в наступному, четвертому скликанні. Цілком імовірно, що зараз виникне ідея повернутися до «четвергових волевиявлень», якщо, безперечно, лідер блоку свого імені Литвин не захоче приєднуватися до коаліції.

І двом тісно?
Поки не надто зрозуміло, на яких умовах блок Литвина може приєднатися до коаліцій. Адже, згідно із коаліційною угодою, посади в уряді розподілятимуть лише між «Нашою Україною — Народною самообороною» і БЮТ. Скажімо, блок Юлії Тимошенко (крім її самої, певно) претендує на посади двох віце-прем'єрів (а також першого) і дев'яти міністрів, зокрема, міністерств аграрної політики, охорони навколишнього середовища, економіки, палива й енергетики, вугільної промисловості, праці й соціальної політики, промислової політики, транспорту й зв'язку, фінансів. А ще у блоці не проти розставити своїх людей у Державному комітеті статистики, Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг, Державній комісії з цінних паперів і фондового ринку, Національній комісії регулювання електроенергетики й Фонді державного майна.
«НУ—НС», буцімто, претендуватиме на двох віце-прем'єрів і на десяток керівних посад у міністерствах. Це можуть бути міністерства регіонального розвитку, будівництва й архітектури, внутрішніх справ, культури і туризму, з питань надзвичайних ситуацій і у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, освіти й науки, охорони здоров'я, у справах сім'ї, молоді та спорту, юстиції. У цьому переліку значаться посади міністрів оборони та закордонних справ. Одначе ці квоти, відповідно до чинної Конституції, є винятково президентськими. Відтак, можна припустити, що Віктор Ющенко погодився внести власні квоти до квотного «казана» свого ж блоку. Чи не тому, що Юлія Тимошенко перед тим погодилася, що увесь силовий блок буде не за нею?..
Ще один пікантний момент — це посада міністра оборони. Позавчора пані Тимошенко підтвердила свій намір з 1 січня наступного року припинити призов до Збройних сил. Загалом ідея переходу на контрактну службу заслуговує найвищих похвал, але чи не станеться у не надто боєздатному українському війську повного хаосу? Чи потрібен тоді буде міністр оборони, як такий? Пригадується, нинішній керівник військового відомства — Анатолій Гриценко — був не у захваті від бютівської ідеї негайно скасовувати призови.
Та повернімося до кадрових «апетитів» «Нашої України — Народної самооборони». Пропрезидентський блок розраховує на Антимонопольний комітет, Державний комітет телебачення і радіомовлення, Головне управління державної служби, Державну службу експортного контролю та Національну комісію регулювання зв'язку.
Нарешті, за словами Юлії Тимошенко, під час формування нового уряду буде започатковано ще один цікавий принцип. «Де міністром буде призначений представник однієї сили, першим заступником буде представник іншої,— переконує Юлія Володимирівна.— Це перший крок до злиття команд — перетворення їх в одну». Хотілося б вірити...
Слід зауважити, що поки створення «однієї команди» не відбулося, «НУ—НС» опинився у вигіднішому становищі, адже на виборах пропрезидентська політична сила здобула удвічі менше голосів, а крісла поділяються порівну. Втім, саме так було вирішено ще до виборів, тож у цьому разі доцільнішою є приказка: після бійки кулаками не махають. Принаймні, доти, доки на людські очі обидва блоки демонструють плідну роботу і тісну дружбу. А може, воно й справді так?..

Закони їх розсудять
Крісло голови Верховної Ради також відходить до «НУ—НС». Щоправда, за словами лідерів цієї політичної сили, комітети у парламенті поки не ділили. Коли дійде до цього, цікаво буде подивитися: чи вистачить нинішньої кількості парламентських комітетів для того, щоб задовольнити апетити усіх охочих? Бо поки, починаючи з 2000 року, кількість комітетів стабільно збільшується від скликання до скликання.
При цьому поділі також, можливо, доведеться згадати про блок Литвина. Та й опозиції (читай — Партії регіонів), пригадується, щедрі переможці мали намір виділити дещо. Проте горді «регіонали» не надто поспішали хапатися за такий потенційний дарунок, але це — попервах. Як буде далі, поживемо — побачимо.
Узагалі проблема поділу парламентських комітетів — одна з найболючіших. Скажімо, після згадуваної «оксамитової революції» Віктора Медведчука тодішня більшість відібрала в опозиції всі (!) посади не лише голів комітетів, а й їхніх перших заступників. Представники прокучмівської більшості мотивували це тим, що інакше, мовляв, їм ніяк не вдається налагодити нормальну законотворчу роботу. Відтоді спливло багато води, а роботу цю не налагоджено й досі.
У 2002 році несподівано сформована більшість (знову на відносну підтримку попереднього глави держави) вчинила шляхетно. Опозиціонери (на той час «Наша Україна», БЮТ, СПУ та КПУ) отримали більшість керівних посад у комітетах ВР. Щоправда, через кілька місяців (восени 2002 року) була спроба цей паритет змінити, одначе задуманий парламентський «путч № 2» тоді не вдалося довести до пуття.
Торік комітети ділили згідно з квотним принципом, залежно від кількості депутатських мандатів, але опозиціонери, котрі стовідсотково розраховували на владу, все ж були незадоволеними. Пригадується, навіть участі у відповідному голосуванні не брали.
Варто сказати, що нині представники потенційної коаліції усіляко намагаються продемонструвати: посади й кадрова проблематика для них другорядна. Певно, стовідсотково їм це видиме ігнорування не вдається, та все ж... Перші законодавчі ініціативи також сяк-так викристалізовуються.
Скажімо, В'ячеслав Кириленко нещодавно заявив, буцімто лідери демократичних сил практично погодили проект нової редакції закону про Кабмін. За його словами, навколо цього законопроекту, а також закону про статус народного депутата точилася найбільша дискусія. «Але станом на сьогодні вона завершена, і ми вийшли на погоджені примірники по обох законопроектах»,— резюмував один із лідерів «НУ—НС».
Лідерка БЮТ до цього додає: невід'ємною частиною коаліційної угоди є 12 законопроектів, які будуть голосуватися у парламенті одразу після оголошення про створення коаліції й до обрання прем'єра. Перший з цих законопроектів, за її словами, передбачає зняття депутатської недоторканності та пільг. «Там не шукалися компроміси, там будуть зняті всі пільги з депутатів... У нас немає таких несподіванок, що хтось не буде голосувати»,— запевнила пані Тимошенко.
Вона сподівається на ухвалення закону про імперативний мандат (улюблена «фішка» Юлії Володимирівни часів її останньої опозиційної діяльності), пакет документів, який стосується дострокових виборів київського мера та Київради (це вже виходить цілий пакет у пакеті!). Тут же законопроекти про держадміністрації, про місцеве самоврядування та про центральні органи виконавчої влади. Крім того, буде ухвалено закон про внутрішні війська, де, за словами Юлії Тимошенко, «прописуються всі процедури, які не допустять таких подій, що відбулися навколо Генпрокуратури». Передбачено також ухвалення законопроектів про опозицію, про держреєстр і про затвердження статуту ГУАМ.
Усе б нічого, та всі згадані законопроекти пропонується голосувати пакетом, а це, що не кажіть, змушує особливо недовірливих почухати потилиці. Бо якби довіра до партнерів була стовідсотковою, можна було б не полінуватися кожен документ голосувати окремо, а так, схоже, ми знову стоїмо на порозі чергової «пакетизації» вітчизняного законодавства. Чи варто нагадувати, як торік під час болісного і безплідного формування «помаранчевої» коаліції пропонувалося навіть спікера та прем'єра (Петра Порошенка та Юлію Тимошенко, якщо хто забув) обрати «в пакеті». Власне, саме це спричинило тижневу облогу трибуни з боку «регіоналів».

А судді хто?
Утім, поки що на заваді потенційним коаліціянтам несподівано став Вищий адміністративний суд. Кандидат у депутати від Компартії Сергій Гмиря звернувся до цієї поважної інстанції з позовною заявою про визнання дій ЦВК щодо встановлення результатів виборів протиправними. Він також попросив суд заборонити газетам «Голос України» і «Урядовий кур'єр» публікувати результати парламентських виборів до вирішення справи по суті.
Останнє прохання невгамовного комуніста служителі Феміди задовольнили. Відтак, нині результати дострокових виборів досі не є такими, що набрали законної сили. Щоправда, судове засідання цього разу навряд чи буде настільки тривалим, як того року. Його головна особливість навіть не в цьому, а в тому, що справедливість підрахунку голосів ставить під сумнів представник партії, котра потрапила до парламенту. Нагадаємо, торік суд торпедували невдахи — ПСПУ Наталії Вітренко, Юрій Кармазін зі своїм блоком, Володимир Литвин із Народною партією. Щоправда, Сергій Гмиря, попри свою комуністичну належність, до Верховної Ради не потрапляє — його порядковий номер у списку 36. А «ленінців» у ВР цього разу буде лише двадцять сім.
Зрештою, ніякої інтриги від цього судового процесу ніхто не очікує. Послухають судді кілька бурхливих викидів у повітря комуністичної пари, та й розійдуться. Мабуть, тому наразі серед політичного бомонду обговорюються значно прозаїчніші речі. В цьому саме полягає особливість вітчизняної поствиборної демократії.

Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:

назад »»»