ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА І СВІТ
НОВА ВАЛЮТА — АМЕРО?
Чи може впровадження нових грошей врятувати американську валюту? Як це вплине на дрібних вкладників, серед яких є й кілька мільйонів українців, що мають готівкою і на депозитних рахунках не менш як 10 мільярдів доларів?

Ідея спільної американської валюти, спершу для Сполучених Штатів і Мексики, а пізніше й для Канади, народилась на початку 1994 року під час мексиканського економічного краху, названого «криза текіла». Автором задуму був мексиканський економіст Франціско Гіль-Діас. Ідея здалася такою принадною, що зацікавила навіть тодішнього американського міністра фінансів Роберта Рубіна. Однак тоді ситуація видавалася загрозливою, часу на експерименти не було, тож американський уряд викупив облігації, які зазнали деномінації, гарантуючи платоспроможність мексиканського уряду і пом’якшивши наслідки раптової радикальної девальвації песо.
Акція була успішною. Криза скоро минула, і про спільну американську валюту забули. До цієї ідеї повернулись через 10 років під час зустрічі на найвищому рівні учасників північноамериканського пакту — NAFTA. Лише з тою різницею, що під час мексиканської кризи спільною валютою мав стати американський долар, то на останньому саміті, який відбувався в університеті Бейлор у Техасі, з’явилось «амеро». «Північна Америка мусить мати спільну валюту»,— несміливо запропонував президент США Джордж Буш.
Дуже дивним здався факт, що його пропозиція була палко підтримана і прем’єр-міністром Канади Полом Мартіном, і президентом Мексики Вінсентом Фоксом. Про значення, якого лідери Північної Америки надали запровадженню спільної валюти, свідчить негайне започаткування урядової ініціативи, відомої під назвою «The Security and Prosperity Partnership of North America», що можна перекласти як Північноамериканське партнерство задля безпеки і добробуту.
Ще чотири роки тому американська валюта була панівною у світі, оскільки асоціювалася з добробутом. Євро тільки набирав сили, за нього платили приблизно 80 американських центів, тож глобальними грошима на «чорний день» залишався долар. Незважаючи на те, що після скасування повноцінного обміну долара на золото (в середині 1930-х років) американська валюта втратила понад 80% своєї вартості, усвідомлення економічної і військової могутності Сполучених Штатів було гарантією надійності їхніх грошей. Ситуація погіршилась після інтервенції США в Ірак у березні 2003 року. За кілька місяців від початку війни виявилось, що США не спроможні на таке фінансове зусилля.
Підвищення податків з політичних причин було неможливим, бо, як відомо, президент Буш проголосив зниження рівня оподаткування фундаментальною засадою своєї програми. Через це уряд вдався до масштабних запозичень, які спричинили величезний бюджетний дефіцит й інфляцію. Щоправда, дії керівників Федеральної резервної системи та безперервне залякування американців небезпекою нових терористичних акцій маскують зниження купівельної спроможності долара, але правди приховати неможливо. На міжнародній арені це проявляється в зниженні курсу американської валюти відносно майже всіх валют світу, а всередині країни ціна золота протягом останніх трьох років зросла більш як на 100%.
На думку фінансиста Уоррена Баффета, «американська валюта перестала бути об’єктом пошуку», тим більше, що одночасно з веденням війни президент Буш розпочав реалізацію найбільш витратної в історії США соціальної програми, якою передбачено безоплатне надання ліків пенсіонерам, багатомільярдні субсидії виробникам в аграрному секторів і в промисловості та нові види грошових виплат бідним.
Долар, який нікому не потрібний, це катастрофа для Сполучених Штатів. Хто профінансує американське споживання, яке відбувається головним чином за рахунок закордонного кредиту, взятому значною мірою за дедалі знецінювані клапті паперу, гордо названі доларами? Вільна монетарна політика Федерального резервного фонду, що проявляється в рекордно низькій процентній ставці на кредити, на думку фахівців Інституту Майзеса в Алабамі, зробила американців боржниками в рекордному, небаченому досі масштабі.
Рекордно низькими є і американські заощадження, з яких, як правило, надаються кредити. Якщо на внутрішньому ринку нема грошей, їх треба знайти за кордоном. Але це не так легко зробити: доларів не хочуть брати ні японці, ні корейці, ні росіяни, вони не потрібні і в Європі. Проблеми виникли навіть у китайців, які свою економічну могутність вибудовують, спираючись на експорт до Сполучених Штатів.
Монетарну слабкість долара супроводжує несприйняття політики країни, що ослаблює його ще більше. Арабський світ, підтриманий російськими «інтернаціоналістами» і європейською соціал-демократією, посилюючи антиамериканські настрої, б’є по американських грошах. До відмови від долара в розрахунках в міжнародній торгівлі нафтою закликає Іран, а останнім часом і Росія. Якщо їм вдасться переконати в цьому членів ОПЕК, на американську валюту чекає катастрофа.
З цієї причини погляди світових фінансових магнатів спрямовані на Китай, який нагромадив у своїх валютних резервах понад 100 більйонів доларів і тільки чекає нагоди, щоб їх позбутись. Поява на ринку такої кількості «паперу» здатна призвести до падіння долара. Не випадково напередодні Нового року Буш відправив до Пекіна групу американських «профі»: голову правління Федерального резервного фонду Роберта Бернанке, міністра фінансів Генрі Паулсона, міністра торгівлі Карлоса Гуттьєреса, а також міністрів енергетики, охорони здоров’я і праці, аби поїхали просити китайців, щоб ті не «покидали» долара.
Проблема долара полягає не в «силі» євро чи в слабкості американської економіки. «Криза долара — це наслідок маніпулювання політиків грішми», — переконує Жанет Єллен, колишній радник президента Клінтона з економічних питань. Треба усвідомлювати, що проблеми в долара виникли через президента Буша, а його «співучасниками» були двоє останніх керівників Федеральної резервної системи, які дозволяли президентові здійснювати величезні бюджетні витрати. І що ще гірше, навіть нині, перед загрозою інфляції та краху долара, Федеральна резервна система шаленими темпами наповнює ринок доларами. А тимчасом «єдиними ефективними ліками від хвороб американської валюти є швидке і рішуче обмеження пропозиції грошей і тим самим підвищення базових процентних ставок»,— таку думку висловив недавно померлий всесвітньо відомий економіст Мілтон Фрідман.
Проблема в тому, чи не призведе такий крок до рецесії, якої президент, маючи найнижчу за останні шість років підтримку виборців, страх як боїться. Попри те, що дорожчі гроші знизять кон’юнктуру, вони врятують долар, а зростання його купівельної спроможності позитивно вплине на економіку вже за кілька місяців. Замість того, щоб боротись за долар, заплативши за нього політичним іміджем, тобто виведенням військ з Іраку, цілком покладатися на ринкову економіку і, що особливо важливо, звільнити долар від впливу політиків, президент чинить навпаки. Через це в Білому домі все частіше говорять про те, що порятунком долара від хвороби має стати ліквідація «пацієнта» і заміна його у 2010 році новою валютою — «амеро».
Всупереч запевненням уряду, наслідки запровадження нової валюти загалом не будуть «адміністративним кроком, подібним до введення євро в Європейському Союзі». Мета обміну грошей — це завжди пошук ресурсів, яких бракує до обміну. Отже, треба мати на увазі втрату купівельної спроможності долара на 20–30 відсотків. Це зачепить й американців, і канадців, і навіть власників «баксів» в Україні. Та коли звичайні громадяни втратять, політики здобудуть. Тому ідея з «амеро» має багатьох прихильників і в Мехіко, і в Оттаві. Розмови про необхідність зміцнення зв’язків в рамках NAFTA є способом окозамилювання, бо в монетарній сфері над всією Північною Америкою домінує спільна валюта — американський долар. Якщо уряд Сполучених Штатів хоче зміцнити NAFTA, достатньо звільнити його від надмірної регуляції і не піддаватись впливові профспілок та інших противників інтеграції. Для цього «амеро» зовсім не потрібен. Тому ця валюта ще не досягне позицій, які колись мав долар.

Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• УСЕ ДАЛІ ВІД МОСКВИ

назад »»»