ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
МОДА МИНАЄ, ШЛЯХЕТНІСТЬ ЗАЛИШАЄТЬСЯ
Знаному українському художникові Григорію Світлицькому виповнилося б 135 років. Таємницею еліксиру довголіття, він, на жаль, не володів. Зате був носієм секретів, що знаходяться в іншій сфері — мистецтві.

Про київського хлопчика з вулиці Дехтярної вперше так об’ємно, популярно розповідає книга-альбом «Григорій Світлицький. 1872–1948. Сторінками життя і творчості», яку зібрали, включаючи щоденники майстра, Л. Успенська та Л. Горбенко. Певною мірою символічно те, що ці «Сторінки» вийшли з видавництва «Кий», назва якого прямо пов’язана з іменем тих, з кого починається, власне, легенда про засновників нашої столиці: Кия, Щека, Хорива та їхньої сестри Либіді. Саме з Києва для цієї людини все і почалось.
Досить сказати, що він пройшов майстерню вже тоді знаного художника Миколи Мурашка в київській рисувальній школі. Навчаючись там, 1896 року вперше заявив про себе на виставці київських художників картиною «Хуторок». Григорій Світлицький мріяв стати студентом шанованої тоді Петербурзької Академії мистецтв і здійснив свою мрію, щоб на початку ХХ ст. стати відомим за межами Російської імперії. Отже, 1904 рік. Молодий художник уперше на Всесвітній виставці у Сан-Луї (США), картину «Листя шелестить» придбав художній музей.
У Києві, на початку творчих звершень, йому поталанило бути серед тих, хто виконував розписи Володимирського собору за ескізами загадкового, містичного Михайла Врубеля. Втім, і до оновлення живописних розписів Успенського собору Києво-Печерської лаври (1897) Світлицький також причетний.
Із його щоденників дізнаємося про перше велике кохання до гарної киянки, шляхетної дівчини Мілі, що жила на Подолі, про їхні подорожі вулицями, парками Києва, про те, як вони одружилися і були щасливими. Художник полюбляв писати її портрети. Однак Міля (Меланія Садовська) рано залишила його: померла від тифу 1919-го, а згодом і син Юрій. Характерно, що і друга дружина Лізавета Іванова була киянкою — вдовою морського офіцера. Вона пройшла з Григорієм Петровичем усе його подальше життя.
Тож нічого дивного в тому, що, гортаючи сторінки книги про цього художника, музиканта (і музику він писав) мимоволі потрапляєш у світ Старого Києва. Бо і в творчому, і в інтимному, і в побутовому житті саме Київ увійшов, заполонив Світлицького. Він уявлявся йому таким же неповторним, як, скажімо, Прага, Париж кінця ХІХ — початку ХХ ст. Інша річ, що європейські міста й донині зберігають свою неповторну архітектоніку, а Київ, на жаль, втрачає її.
Унікальна, романтична (хоча у живописі належить до напрямку реалістів) постать поволі випливає з книги, постать одного з київських Майстрів. Григорій Світлицький жив у тому ж батьківському будинку на Дехтярній, 30, викладав у художньому інституті. Вів майстерню пейзажного живопису, був професором. У книзі про нього розповідають і учні.
Складно, а то і неможливо сказати щось про нині модну «гламурність» цієї особистості. З книги, його живопису, роздумів, записів видно лише шляхетність. Доводиться погодитись із виразом: усе минає, а мистецтво — вічне. Та й культура, яка Григорія Світлицького виховала, належить до іншої цивілізації. Тож подякуємо тій цивілізації за залишені здобутки. Це не означає, що тоді не було свого різновиду того ж «гламуру». Але, принаймні, у меморіальному музеї Світлицького, котрий навіть у сучасному Києві розташований на тій самій вулиці, ви його не знайдете.

Сусанна ЧЕРНЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• МИКОЛА СЯДРИСТИЙ У МІКРО- І МАКРОСВІТАХ
• «КОРОЛЬОВ» ВИХОДИТЬ НА КІНООРБІТУ
• «ТАРАС БУЛЬБА» ДІСТАВСЯ ХОРТИЦІ
• УДЕВ’ЯТЕ ВОЛОДИМИР КРАЙНЄВ ЗІБРАВ МЕЛОМАНІВ
• ГРАВЮРИ ГОРСТА ЯНССЕНА
• У КОКТЕБЕЛІ, У ВОЛОШИНА...

назад »»»