ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ДОЛІ ЛЮДСЬКІ
З ГІРКИМ ПРИСМАКОМ НОСТАЛЬГІЇ
Десять років тому чернівчанин Юрій В. разом із дружиною й трьома дітьми виїхав до Німеччини на постійне проживання. Проте від українського громадянства не відмовився, продовживши нещодавно його ще на десять років. Під час останнього за часом приїзду до рідного міста він погодився розповісти про своє життя-буття.

— То що, пане Юрію, повітря рідного краю залишається для Вас «солодким і приємним»?
— Саме так, хоча в ньому все більше відчувається «присмак» вихлопних газів у переважній більшості іноземного автомобільного мотлоху. Після переїзду до Німеччини, до якого нас спонукали сімейні обставини, ми певний час жили у місті Росток, а пізніше переїхали у Вольфзбург (земля Нижня Саксонія).
Поки була постійна робота, почувався впевнено. На жаль, в компанії, де працював, почалися скорочення, тому зараз живу на допомогу по безробіттю. Держава сплачує за найману мною однокімнатну квартиру, маю також медичну страховку. Наразі дружина з дітьми живе окремо в іншому місті. (То це вже наші внутрішні «розбірки»). У Німеччині, з погіршенням економічного стану країни, людина за 50 років, чи то німець, чи емігрант, почувається не дуже психологічно комфортно через загрозу втратити пристойну роботу. Досить сказати, що серед тих, кому більш як 55, роботу має лише один із трьох. Іншим держава змушена задовго до настання пенсійного віку виплачувати так званий соціал, який нещодавно був замінений на допомогу по безробіттю. Загалом на скромне життя вистачає, але не більше.
— Чи не відчуваєте певної зверхності з боку корінної нації?
— Цього немає, навпаки неодноразово, спілкуючись з німцями, чув від них вислів, що їхня нація ще багато років нестиме тягар відповідальності за пролиту співвітчизниками кров у війнах минулого століття. Та щоразу відчуваєш якусь меншовартість, яка хоча б у дрібницях, але все ж проявляється навіть на побутовому рівні. Та й, відверто кажучи, складається враження, що під час виплати тієї ж допомоги по безробіттю тамтешні чиновники певною мірою «касирують» гроші, не виділяючи їх певною мірою для придбання калорійніших продуктів харчування, чи ефективніших, а отже, дорожчих ліків. Багато емігрантів, аби не відчувати самотності, об’єднуються у так звані громади за національною, релігійною та культурною ознаками. Громада, членом якої є я, налічує лише кілька десятків осіб, а подібні у великих містах об’єднують тисячі людей. За моїми спостереженнями, більше половини членів емігрантських громад,— у минулому вихідців з України, вони з різних причин продовжують зберігати українське громадянство.
— Як скоро відступає ностальгія, туга за рідними місцями?
— Меншість, виїжджаючи під гаслом незабутнього Остапа Бендера — «заграница нам поможет», позбавляється цього швидко, для більшості ж це залишиться, мабуть, на все життя. Зазначу, що за наявності супутникової антени можна постійно дивитися «Інтер», «І+І», інші телевізійні канали. У газетних кіосках і книгарнях навіть невеликих міст Німеччини можна знайти російськомовні видання і періодику багатьох країн СНД. На жаль, українські газети і журнали зустрічаються вкрай рідко. В свою чергу, німецька преса широко висвітлює перебіг подій в Україні. Не обійшли журналісти увагою і фосфорну аварію на залізниці у Львівській області. Не так часто, як хотілося б, але є можливість побувати на концертах українських артистів. Торік із задоволенням послухав Софію Ротару.
— Чи маєте можливість, як громадяни України, перебуваючи за кордоном держави, певною мірою вирішувати її подальшу долю, беручи участь у парламентських і президентських виборах у своїх консульських установах?
— На жаль, ні. За всі роки в Німеччині жодного разу, як й інші, не отримував персонального запрошення для участі у виборах. Консульство задовольняється тим, що розміщує на сторінках російськомовних газет, які видаються в землі Нижня Саксонія, оголошення, запрошуючи взяти участь у чергових виборах всіх, хто має українське громадянство. При цьому чомусь не враховують, що для того, аби подолати відстань у 200 кілометрів, які відділяють Вольфзбург від Гамбурга і повернутися назад, треба витратити понад половину середньої за розміром місячної допомоги по безробіттю, на яку живе значна кількість вихідців із України. Звісно, мало хто їде, тож складається враження, що про нас у подібних випадках забувають...

Розпитував Григорій ЗАСЛАВЕЦЬ, Чернівці
також у паперовій версії читайте:

• ВОНА СПІВАЛА З КАРУЗО Й ШАЛЯПІНИМ
• ПІДОЗРІЛА ОСОБА: БАГАТО ЗНАВ...

назад »»»