ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ГРАНІ ІСТОРІЇ
КУПРІН І ЧЕХОВ ПРО ХАРИТОНЕНКА

Митець назвав тоді десятки імен відомих в Україні й Росії людей, які виявляли зацікавлення у відновленні пам’ятника і засвідчували готовність особисто в цьому допомогти. Сумчани тепер частіше згадують про Харитоненка, молоді люди призначають біля пам’ятника побачення. Це певною мірою пояснюється ставленням кожного до особистості цукрозаводчика. Талант підприємництва так само рідкісний і доброносний для загалу, як і талант письменника чи художника. Згадаймо: коли йшлося про зарубіжжя, ми могли з повагою говорити про автомобілі Форда, біноклі Цейса, швейні машини Зігнера... А от Харитоненко — соціальна п’явка, й годі. Але ж то і його заслуга, що до революції наша країна за рівнем життя посідала пристойне місце у світі, і нема провини підприємця в тому, що нині ми спустилися на значно нижчу позначку. У ставленні до Харитоненка все-таки відчувається закомплексованість певними догмами. І тут, гадаю, для остаточного прояснення позиції, усунення двозначностей доречною є апеляція до представників тогочасної демократичної Росії — як вони давали оцінку підприємцеві. Звернімося до представників класичної російської літератури — А. Чехова й О. Купріна, з котрими пов’язуємо наші уявлення про добропорядність, чесність, людяність.
Наприкінці позаминулого століття життєві обставини змусили Олександра Купріна жити в Сумах і працювати в місцевому театрі. Йому відразу впало в очі: «Саме місто з його думою і реальним училищем, а також сквер і театр, і бруківка на головній вулиці — все це завдяки щедротам місцевого мільйонера і цукрозаводчика Харитоненка». Висновок цей є досить характерний для всіх, хто тоді відвідував наше місто.
Про Харитоненка Чехов, безумовно, чув задовго до поїздок на Луку. Ім’я цукрозаводчика із Сум, авторитетного члена керівництва Російського цукрового синдикату, уже набуло значного розголосу. Підприємець перебував у зеніті слави й успіху. Винайнявши дачу для літнього відпочинку біля Псла, письменник повідомляє про це брата Івана, зазначаючи, що живе неподалік харитоненківської рафінарні. Імовірно, зустрічі з Харитоненком Чехов спершу не шукав. Таке бажання виникло невдовзі. Ближче ознайомлення з життям повітового міста над Пслом, розмови не тільки з Линтварьовими, власниками флігеля, у якому мешкав, а й з робітниками рафінарні, розбудили інтерес до особи цукрозаводчика. І під час другого приїзду на Луку зустріч відбулася.
Доброчинність стала однією з тем розмови. Харитоненко тоді плекав намір збудувати в Сумах кадетський корпус, давав для того півмільйона карбованців, дарував земельну ділянку. Цей момент Чехов відразу жартівливо обіграв у листі до видавця газети «Новое время» О. Суворіна: «Гроші, витрачені Вами на телеграми до мене, я пожертвую в кадетський корпус, який буде побудований Харитоненком, на встановлення стипендії імені О. О. Суворіна».
Підприємець зацікавив Чехова діловитістю, непересічним організаторським хистом, наполегливістю в здійсненні намірів. Виходець з народних низів, він, мавши змогу одержати лише початкову освіту, опинився серед тих, хто творив нове обличчя держави, яка після реформи 1861 року звільнилася від феодальних пут. Незаперечний факт — діяльність Харитоненка сприяла зростанню національного багатства країни, розбудові цукрового виробництва на тогочасному світовому рівні, насиченню внутрішнього ринку цукром. Тож зовсім не випадково, вирушаючи 1890 року на Сахалін, Чехов, коли дізнався про нагородження Харитоненка орденом, не втримався, щоб не написати до Сум: «Харитоненко одержав зірку. Поздоровляю Суми».
Для зустрічі Чехова із цукрозаводчиком потрібна була обопільна згода. Харитоненко попри велику зайнятість навіть думки не допускав, щоб ухилитися від бесіди з молодим літератором. Світ літератури і мистецтва не був для нього чужим. І це теж дало підставу Чехову назвати співрозмовника людиною цікавою. До речі, у чеховських листах не раз натрапляємо на рядки, адресовані архітекторові, майбутньому майстру російського модерну Францу Шехтелю. Він, виявляється, є автором будинку, спорудженого 1893 року в Москві на замовлення Харитоненка. Зазначу, що шлях Шехтеля до великої архітектури лише починався, тож підтримка авторитетного замовника в той момент була для нього вкрай важливою.
І. Харитоненко помер 30 листопада 1891 року. Першого грудня в харківській газеті «Южный край» з’явився некролог. А наступного дня Чехов з Москви пише редакторові журналу «Осколки» М. Лейкіну: «...цієї осені померло в мене багато знайомих. Помер, між іншим, цукрозаводчик Харитоненко, з яким я був знайомий. Дуже цікава людина». У листі відчувається непідробний сум.
...Нещодавно в Сумах вирішувалася доля будівлі, ще колись містилася контора управління Харитоненка. Місцева влада визнала її пам’яткою архітектури.

Віктор ТАРАСЕНКО, Суми

також у паперовій версії читайте:

• ПОБЛИЗУ СЕЛА ЛОЄВА...
• ПРОМЧАЛА НЕМОВ МЕТЕОР...

назад »»»