ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ПРОБЛЕМА
З ПОЛОНУ «ЧОТИРЬОХ СТІН»
Ті, кому хоч раз у житті доводилося допомагати людині пересуватися містом в інвалідному візку, знають, яка це морока. Високі бордюри, сходинки, численні перешкоди перетворюють прогулянку на справжню мyку. На міському транспорті не знайдеться жодного автобуса зі спеціальним підйомником для інвалідного візка. А під’їхати до бордюру часто неможливо через водіїв-порушників, котрі паркують свою автівку, де заманеться. Для подорожі у потязі людині з обмеженими можливостями потрібні помічники.

Тим часом у країні не перший рік діє державна програма зі створення безбар’єрного суспільства, тобто можливість для інвалідів з порушенням опорно-рухового апарату вільно, без сторонньої допомоги добиратися куди потрібно. Та, на жаль, поки що цього практично немає.
Мій співрозмовник — голова спостережної ради і співзасновник доброчинного фонду розвитку комп’ютерних та інформаційних технологій для інвалідів «Аik», відчув на собі всю складність існуючої ситуації й не має наміру з цим миритися.
— Вадиме, ваш фонд створено інвалідами, причому молодими людьми.
— Якщо здоровий юнак може дозволити собі вільно сходити в кіно, театр, то для наших хлопців комп’ютер та Інтернет часто-густо єдине й незамінне «вікно» в світ. Спочатку «Аik» створювали як об’єднання, пов’язане з підтримкою інвалідів особливо тяжких форм, обмежених у пересуванні й позбавлених змоги інтелектуально розвиватися, які спостерігають світ лише з екрана телевізора.
Тоді кілька людей об’єдналися і почали діяти. Зареєструватися як юридична особа, вистояти черги, об’їхати кабінети чиновників у інвалідному візку вкрай важко. Зрештою, нам усе-таки вдалося зареєструвати Фонд. Мене затвердили як засновника і голову спостережної ради. Почали активно розвивати чимало напрямів, передовсім у межах кампанії за так звану безбар’єрність. У нас це називалося «Вихід у світ» — розвиток комп’ютерних та інформаційних технологій, супутнім проектом якого було забезпечення неповносправних комп’ютерами і необхідною технікою, а також навчання — від найпростіших навичок до серйозних знань, які дали б можливість заробляти на життя. Це Web-дизайн, програмування, навчання комп’ютерних технологій. Ми стали ініціаторами програми «Дистанційного навчання через Інтернет», але тривалий час через відсутність фінансування вона залишалася тільки в проекті. Практично працюємо безплатно, допомагаємо таким самим, як і ми, котрі потребують підтримки, зазвичай тим, хто не має можливості оплачувати послуги.
Згодом у проекті почали виникати компанії, що пропонували гранти. Перші гранти були спрямовані на мінімальні програми з тим, щоб хоч якось розпочати освіту, але потім з’явився великий грантодавець, який дав поштовх розвиткові цього проекту — це відома компанія «Воля-Кабель». Цей проект успішно функціонує. Ми навчаємо конкретних професій і професійних навичок, у нас незабаром з’явиться можливість видавати відповідні посвідчення.
— Хто оплачує Інтернет вашим клієнтам?
— Один із проектів — забезпечення неповносправних безкоштовним Інтернетом три години на день. За цей Інтернет ніхто не платить — це доброчинна діяльність багатьох відомих провайдерів. Вони йдуть нам назустріч, за що ми їм вельми вдячні. Виділяють лінії й час для того, щоб наші люди могли спокійно і безкоштовно користуватися Інтернетом.
— Із якими перешкодами доводиться зіштовхуватись?
— Перешкод чимало, переважно через чиновницьку байдужість або небажання займатися додатковими проблемами. У нас багато й інших проектів. Ми пропонували їх державним структурам, намагалися працювати спільно, але розуміння поки що немає.
— Для того щоб зрушити справу з «мертвої точки», потрібні титанічні зусилля і справжній лідер...
— Таким лідером і натхненником, який заряджав нас енергією, був Євген Манукало, котрий, можна сказати, жертвував своїм життям задля всього цього і не так давно помер молодим. Він був і генератором, і локомотивом, людиною з настільки розвиненим почуттям самопожертвування, що це не завжди вкладалося у свідомості. Євген міг зле почуватись, але завжди відповідав на телефонні дзвінки, допомагав іншим порадою, консультацією, заспокоював. Всі ниточки діяльності спрямовувалися до його помешкання, де телефон ніколи не замовкав. Це при тому, що Женя страждав на тяжке захворювання. Він міг тільки дихати і рухати однією рукою комп’ютерну «мишку». Навіть самостійно пересуватися не мав змоги. Та, незважаючи на страждання, успішно займався розпочатою справою — знаходив зв’язки, пробивався у високі кабінети. Хтось свого часу назвав його «маленьким велетнем».
— Сподіваюсь, розпочата Євгеном справа триває?
— Отримавши могутній поштовх, розвиток іде природним шляхом. З’явилися хлопці, які захотіли працювати під нашим ім’ям у Харкові, інших регіонах. Спектр наших послуг постійно розширюється. Ми намагаємось зробити все, щоб наші люди, де б не жили, отримували Інтернет безкоштовно. Звертаємося з листами до провайдерів на місцях і зазвичай нам не відмовляють.
Користуючись нагодою, хочу звернутися до організацій і громадян, у яких є можливість, з проханням допомогти нам комп’ютерами, котрих катастрофічно не вистачає. Наш телефон 8(044)522-27-29. Додаткова інформація на сайті
www.aik.ua

Олександр КОЗЛОВСЬКИЙ, Укрінформ
також у паперовій версії читайте:

• «ВІДДІЛ КАДРІВ» ДЛЯ РИНКУ ПРАЦІ
• НЕГАТИВ ПЕРЕВАЖИТЬ

назад »»»