ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
ВЕЛИКІЙ ЛЮДИНІ — ВЕЛИКЕ СВЯТО
Зі сцени Національного академічного театру опери та балету ім. Т. Шевченка, що в Києві, 2 жовтня звучала музика одного з найвизначніших композиторів сучасності — Євгена Станковича. Нещодавно український класик відсвяткував своє
65-річчя, з нагоди чого відбувся великий концерт за участі симфонічного оркестру під керуванням Володимира Сіренка, капели «Думка» та солістів Олександра Бойка, Андрія Війтовича та Дмитра Ткаченка.
Країна має знати своїх героїв. Станковича знають та цінують не лише у нас, а й за кордоном. Щоправда, іноді складається враження, що там його цінують більше. Це, якщо зважати на кількість виконуваних творів, виданих нот і записаних дисків. Проте, як із сумом зазначає ювіляр, нечасто про такі радісні події дізнається автор, не кажучи про грошові відрахування — простежити ці процеси майже неможливо. Та зараз йдеться не про те.

Авторський вечір у театрі опери та балету — подія масштабна та вражаюча. До цього й програму добирали відповідну — період від Третьої симфонії «Я стверджуюсь» на вірші Павла Тичини до останніх нині прем’єр — Другого концерту для скрипки з оркестром і Другого концерту для альта з оркестром охоплює майже три десятиріччя. На думку музикознавця Олени Корчевої, це дає змогу спостерігати шлях становлення й розвитку як особистості нинішнього ювіляра, так і його неповторного творчого стилю. Щоправда, виконувалися твори саме у протилежному порядку до хронологічної послідовності, але це дозволило яскравіше уявити шлях, пройдений митцем і людиною за цей час. Переважно тихий та заглиблений у внутрішній світ особи альтовий концерт змусив публіку у великій залі дихати обережніше, боячись зруйнувати цей тендітний образ, що народжувався на сцені. І навпаки, скрипковий концерт, тремтливо-бентежний, зі щемливими соло скрипки і грайливими чи майже трагічними награшами з рідного авторові Закарпаття ніби прискорив загальне серцебиття аудиторії. Та навіть зовнішньо виконавці наче додатково ілюстрували створювані образи й картини: врівноважено-вдумливий був Війтович і романтично-нервовий — довговолосий Ткаченко. Коли на сцені позаду симфонічного оркестру з’явилися співаки капели «Думка» і зазвучали немовби наповнені міццю великих дзвонів звуки Третьої симфонії, настрій тривожного пошуку, боротьби й переможного відчуття «Я живу!» захопив слухачів на все виконання відомого твору Євгена Станковича.
Майже без довгих офіційних промов і привітань (про це, виявилося, просив винуватець події), за участі лишень музики відбувся авторський вечір нашого видатного співвітчизника. Крім київського концерту, на найближчий час заплановано низку виступів, присвячених ювілею композитора, що пройдуть на його «малій» батьківщині — Закарпатті. Є всі передумови очікувати від майстра нових шедеврів. Наразі Євген Федорович працює над оперою за повістю Миколи Гоголя «Страшна помста», яка має поповнити частину його творчого доробку, пов’язаного з ім’ям великого письменника. Сподіватимемось, що почуємо й побачимо також інші прем’єри.

Аля ФІЛІППОВА
також у паперовій версії читайте:

• БРУНО ШУЛЬЦ: БЕЗ ЕПІЛОГА
• ХУДОЖНИК ЗНИК, РОБОТИ ЗАЛИШИЛИСЬ...

назад »»»