ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СВІТ ЖІНКИ
ЛЮДИНА ДОБРО ПРИНОСИТЬ, БО СВІТ ЛЮБОВІ ПРОСИТЬ

Знайомтесь: Ольга Лавриненко, жінка сильна і щедра душею. Вона — засновниця Всеукраїнського громадського об’єднання регіонів України (спільного з Партією регіонів немає). А ще десять років вона очолює організацію «Благодійний фонд ветеранів війни (учасників війни, бойових дій та інвалідів війни) «Ветеран». Ця тендітна і водночас сильна жінка-берегиня, яка взяла на свої плечі непосильну ношу.

Дорога починається з першого кроку
У Ольги Лавриненко сльозяться очі, коли згадує 2001 рік. Тяжко хвора мати, батько переніс інсульт, невиліковно хвора сестра. Раптом родині знадобився інвалідний візок. Жодна державна соціальна служба не могла допомогти. Вона обійшла всі можливі фонди. Щоправда, в одному їй запропонували, запросивши чималу суму. Та вона із розумінням поставилася до того, бо знала, як важко було починати доброчинним організаціям: потрібно заплатити за телефонні розмови, оренду.
Та вже 2004 року Ольга Григорівна передала нужденним 45 інвалідних візків, а у 2005-му понад 400 одиниць інвалідної техніки отримали жителі столиці аж із Норвегії. Це завдяки її дружнім зв’язкам, комунікабельності й небайдужому серцю.
Голові Драбівської держадміністрації, що на Черкащині, хтось порадив звернутися за допомогою до Ольги Лавриненко. Йому вкрай потрібно було придбати хоча б один інвалідний візок. Під стіною він побачив дивний предмет і поцікавився його призначенням. «То ходуни»,— пояснила Ольга Григорівна і додала, що вони зручні й необхідні для церебральників. Чоловік посоромився попросити таке пристосування. Ольга Григорівна зрозуміла його і виділила 25 візків для неповносправних і ходуни. Згодом чоловік зізнався, що у їхньому місті живе Герой Радянського Союзу, який по квартирі пересувається за допомогою... «табуретки». Соціальні служби в районі подібної техніки ніколи не бачили. Їх влаштовує бюджетна заробітна плата...
Тож завдяки власним (і не тільки) проблемам і болям виникла потреба у створенні доброчинного фонду «Ветеран».
— Ольго Григорівно, будь ласка, розкажіть про фонд і тих, хто поруч із Вами, хто допомагає.
— Насамперед слід подякувати Всевишньому, що мене зрозумів чоловік і не заперечував, аби я втілювала в життя задумані програми. А діти не лише розуміють, а й допомагають. Син Вадим — член правління, добрими помічниками є Ірина Маслова, Євген Бочаров, Вікторія Юрчук, Ірина Шемчук. 2007-го фонду виповнюється десять років. Нині його членами є понад 20 тисяч фізичних осіб. Ми активно працюємо з усіма областями України, маємо представництва у Норвегії, Швеції, Ємені, Росії, Канаді, Іспанії, Австралії, Данії.
Тільки впродовж двох останніх років фонд надав допомогу на суму більш як 5 мільйонів гривень. Це і Драбівська районна організація Червоного Хреста; благодійний навчально-реабілітаційний центр «Виноградар», що у Києві; громадська благодійна спілка інвалідів «Онкочорнобиль» у Вишгороді; Центральний госпіталь МВС України, психоневрологічний будинок-інтернат у Первомайську; тублікарня № 2 у Києві; Центральний госпіталь прикордонних військ України; обласна лікарня (Київ). Працюємо і за проектом «Діти-сироти». Це програма створення малих дитячих будинків. Непокоїть нас і молодь вулиці; розробили програму і втілюємо її в життя про створення навчальних центрів для підвищення кваліфікації молоді та її працевлаштування. Не обходить нас і проблема захисту довкілля.
— Тепер про співпрацю з колективними членами фонду.
— Крім згаданих, назву Всеукраїнську спілку безквартирних офіцерів, міжнародний благодійний фонд «Ветеран — молодь — майбутнє», Асоціацію моряків Криму, Всеукраїнський благодійний фонд «Освіта України», благодійну організацію «Кадет», міжнародний благодійний фонд соціальної допомоги відродження козацького війська запорізького України «Козацький».
— Ви згадували про підтримку з Норвегії. Є ще охочі допомагати?
— Таких, як не дивно, чимало. Передовсім, я вдячна за дружню допомогу Харківській магістральній митниці, міжнародній благодійній організації «Тріумф серця», Закарпатській регіональній митниці, міжнародному благодійному фонду «Люди для людей», друзям зі Швеції, Німеччини, Данії. На щастя, ще багато небайдужих людей, яким болить чужа біда.

«Виноградар» знімає біль
Лише той, кого стосується біда, може зрозуміти, як важко працювати і приємно бачити хоча б найменші результати у програмі благодійного навчально-реабілітаційного центру «Виноградар». Не раз Ольга Григорівна сюди навідувалась, аби хоч чимось зарадити. У центрі на обліку 68 діток-інвалідів. Тут свої проблеми: чим заплатити за оренду, телефон. Та чи повинні про це знати зболені дитячі серця? Що вже говорити про їхніх батьків. Скільки потрібно мати здоров’я, яку нервову систему, аби витримувати усе і перейматися болями дітей. Для батьків ця біль подвійна. Часом у матерів від безвиході порушується психіка. Тому й створили такий центр. Тепер батьки, поки на роботі, можуть привести сюди дитину, тут дві-три години з ними займаються спеціалісти.
Якось Ольгу Григорівну розшукали молоді люди.
— Ми організували «Школу футболу»,— сповістили хлопці.— Аби ви нас підтримали...
На громадських засадах юнаки зібрали дітей, котрі вештаються вулицями без діла. Це діти-сироти, із малозабезпечених сімей. Їх лише крок відділяє від злочинців. Куди тільки не зверталися ініціативні юнаки: до міської влади, бізнесменів. На жаль, їх ніхто не підтримав. Лише пані Ольга перейнялася цією програмою. Вона знає, як потрібно заохотити, зацікавити дитину, аби надалі отримати позитивний результат. Вона пригадує, як у десять років її син вів домашнє господарство, а донька допомагала прати й прасувати. Тепер діти мають свої родини і впевнено стоять на ногах.

«Теплий дім» для ветеранів
Здається, Ольга Лавриненко невичерпна на ідеї, які неодмінно втілює в життя. Свого часу її розшукала Зоя Вітлугіна з Барського району на Вінниччині. Вона розповіла, що у них є село, а в ньому лишилося 16 ветеранів, котрим не те, щоб якісь подарунки хтось привіз до Дня Перемоги,— теплого слова ніколи не чули від представників влади. Ольга Григорівна зібрала гостинці і тут же відправила посланців у забуте Богом і людьми село. Самій поїхати не випало. Та їй посипалися слова подяки від ветеранів, а дехто називав її ласкаво й ніжно донечкою.
Давненько виношувала програму «Теплий дім» для ветерана. Уявляла сучасний комфортний будиночок з усіма зручностями, під’їздами, сантехнікою.
...До Ольги Григорівни завітав голова Барської держадміністрації П. Марцинківський. Він був вражений роботою невгамовної жінки. Перед цим вона завезла до їхньої районної лікарні постільну білизну, матраци. Не може бути байдужою, коли бачить, на яких простирадлах лежать хворі. А ще вона побачила, що люди, котрі лишилися без опіки рідних і близьких, останні дні доживають у виділених у лікарні палатах... Там навіть немає візка, аби вивести стареньких на вулицю подихати свіжим повітрям.
Ольга Григорівна поділилася своєю ідеєю з Павлом Марцинківським. Він вислухав її й запропонував поїхати оглянути один об’єкт.
Це був чудовий історичний парк, панський маєток, а посередині — озеро. Неподалік так і не доведений до пуття дитсадок. Усе в занедбаному стані: грошей — катма. В неї перехопило дух від такої краси. Керівник держадміністрації зібрав нараду, на якій вирішили виділити п’ять гектарів землі разом із озером для будівництва «Теплого дому». Тут вирощуватимуть рибу для мешканців. Потім Ольга Григорівна зателефонувала до Швейцарії. Звідти пообіцяли завезти медичне обладнання, зрештою місцеве населення також обслуговуватимуть у сучасній клініці. Запланувала і зелений туризм, бо такі мальовничі краєвиди! За виручені кошти утримуватимуть будинок для ветеранів і не потрібно клянчити гроші з бюджету.
А скільки поневірянь зазнала на рідній Київщині, де понад 20 тисяч осіб похилого віку. Хто знає, де їм доведеться прихилити голову. Тут не знайдеш жодного клаптика землі — все продали! За гроші, звичайно, будь ласка. Та вона ж не про себе, а про людей дбає.
Ользі Лавриненко болить питання безквартирних офіцерів, її турбують проблеми «Ліги прийомних сімей». Навіть у вихідний їй не дають спокою, звертаються по допомогу, просять підтримати... А вона на все те лише усміхається: «Проблеми ж не питають, вихідний сьогодні, свято чи робочий день. Проблеми не чекають. Їх вирішувати треба».

Людмила ЧЕЧЕЛЬ
Світлина автора
також у паперовій версії читайте:

• ЯК ЗАПОБІГТИ ОСТЕОПОРОЗУ
• ОЦІНІТЬ РОЗКІШ ОКСАМИТУ...

назад »»»