ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА
ООН ЗМІНЮЄ ГАСЛО

Ні для кого не є таємницею складність, ба навіть неблагополучність демографічної ситуації в Україні.
Старіння робочої сили — факт, на який роботодавцям, хочуть вони цього чи ні, доводиться зважати. Детальніше про це редакція попросила розповісти начальника Головного управління праці та зайнятості Київської міської державної адміністрації Тетяну Кисельову.

— Тетяно Миколаївно, кажуть, у нашій державі завдяки збільшенню допомоги при народженні дитини у світ стало приходити більше немовлят. А яким є стан справ у столиці, котра загалом в усьому має бути за приклад?
— Багато що стане зрозумілим, коли порівняти статистичні дані. У 1991 році народжуваність у Києві перевищувала смертність, а починаючи з 1996 року кількість померлих не компенсується народженими. Найвищий рівень народжуваності був зафіксований в 1983 році, коли у світ прийшло 40,8 тис. дітей — на 17,1 відсотка більше, ніж у 1982 році. Найнижчий припав на 1998-1999 роки (сім відсотків). Незважаючи на те, що протягом останніх п’яти років народжуваність у Києві зросла на 35,6 відсотка (народилося на 6,9 тис. дітей більше, ніж у 2001-му), цей показник приросту залишається низьким. У 2005 році він становив 9,8 відсотка, що на 2,5 відсотка більше, ніж в 2001, але не перевищує рівня 1991 року (10,9 відсотка).
— А яким є рівень народжуваності в Україні порівняно з іншими країнами?
— Нині рівень народжуваності, скажімо, в Австралії — 12,7 відсотка, в Бельгії та Великій Британії — по 11,2 відсотка, в Канаді — 10,6 відсотка, США — 14,2 відсотка, Франції — 13,1 відсотка, Японії — 10 відсотків. Щоправда, у деяких європейських країнах проблема здається ще більш гострою, ніж в Україні: в Австрії рівень народжуваності — 9,3 відсотка, у Німеччині — 8,9 відсотка, в Італії — 9,2 відсотка.
— А які фактори зумовлюють низьку народжуваність?
— Аналіз медико-демографічних показників населення столиці, відповідно до даних підсумкової колегії Головного управління охорони здоров’я і медичного забезпечення, зокрема в березні 2006 року, дає змогу зрозуміти: на показники народжуваності впливають зміни в статево-віковій структурі населення міста. З 1,4 млн киянок, жінок дітородного (фертильного) віку — 55,5 відсотка. Добре це чи погано? Спробуймо розібратися. Якщо в розвинених країнах збільшення чисельності жінок порівняно з чоловіками спостерігається лише у віці 50–55 років (за межами репродуктивного віку), то в столиці ця диспропорція є характерною й для вікової групи 25–29 років, а в репродуктивній групі (15–49 років) жінок у 2005 році було на 52 тисячі більше, ніж чоловіків.
Найбільший індекс перевищення смертності чоловіків над жінками в 2005 році спостерігався у віковій групі 25–29 років (на сто померлих жінок — 330 чоловіків). Для порівняння: у групі після 75 років на 100 жінок — 66 чоловіків.
Залишається високим рівень смертності киян у працездатному віці (понад 464,4 особи на сто тисяч населення): на сто померлих жінок припадає 338 чоловіків померлих через різні захворювання: серцево-судинні — 62 відсотки усіх випадків смертей у місті, злоякісні утворення — 15,7 відсотка, нещасні випадки й отруєння — 8,5 відсотка. Щоправда, за останні п’ять років смертність киян від самогубств зменшилася на 50 відсотків.
Зростання смертності призводить до зниження середньої (очікуваної) тривалості життя. За цим показником кияни, що народилися в 1996 році, проживуть на 8,8 років менше, ніж їхні ровесники з країн ЄС; ті, що народилися у 2004 році,— на 6,8 року менше. Різниця між тривалістю життя жінок і чоловіків у Києві — 9,5 року. Для довідки: у країнах ЄС — 6,2 року (у Бельгії, Німеччині — 6,3, у Великій Британії, Швеції — п’ять років).
У 2005-му рівень смертності в Києві досяг 11,2 відсотка, перевищивши на 4,7 відсотка показник 2004 року й на 14,3 відсотка — показник 1998 року. Цей факт може негативно вплинути на показник середньої очікуваної тривалості життя.
А от іще одна тривожна цифра. Показник кількості дітей віком до 15 років з 1996-го до 2005-го зменшився від 20,4 відсотка до 13,9. Унаслідок сукупності причин серед киян у 2005-му на 100 дітей віком до 15 років припадало 140 осіб пенсійного віку. Частка громадян віком 60 і більше років становила 16 відсотків. Тим часом за міжнародною демографічною класифікацією Россета, населення перебуває в стадії демографічної старості, якщо в його структурі особи 60 років і старше становлять більш як 12 відсотків. З іншого боку, у деяких країнах ЄС цей показник — як нинішній, так і прогнозований на 2010-й, 2030-й і 2050-й роки — подекуди не дуже кращий, ніж в Україні. Хоча, звісно, хвалитися нічим. За останні 10 років коефіцієнт демографічного навантаження на працездатне населення з боку осіб пенсійного віку зріс на 8,9 відсотка і становить 29,3 відсотка, а з боку дітей у віці до 15 років зменшився на 15,7 відсотка — до 20,8 відсотка. Однак лякатися не варто: переважання демографічного навантаження з боку пенсіонерів у нас не суперечить загальносвітовим тенденціям.
— Але ж і низька народжуваність, і висока смертність працездатних людей, і постаріння населення суттєво знижують стабільність і стійкість пенсійних і інших систем соціального захисту, спричинюють неабияке напруження на ринку праці.
— Скажу більше — усі ці фактори негативно впливають на економіку країни в цілому і в кінцевому підсумку можуть стати загрозою національній безпеці.
— Ви, Тетяно Миколаївно, як досвідчений фахівець, мабуть, можете сказати, як нам вийти з цього скрутного становища, аби запобігти обвалу економіки, яким нас повсякчас лякають міжнародні фінансові організації, як уникнути інших загрозливих наслідків?
— На мою думку, слід переглянути всі державні програми, що стосуються цих питань, насамперед програму зайнятості в Україні загалом і в столиці зокрема.
В основу генеральної схеми створення робочих місць в Україні мають бути покладені програма структурної перебудови економіки України, п’ятирічні галузеві програми ефективної зайнятості, інвестиційні і приватизаційні програми, а також плани реструктуризації підприємств. Слід подбати про системний підхід до підвищення якості трудового потенціалу, впровадити дієвий механізм державного замовлення на підготовку кадрів, реформувати систему оплати праці для закріплення висококваліфікованого персоналу на робочих місцях. Усе це має стати основою діалогу бізнесу і влади.
— У нас нині бракує людей робітничих професій. Кажуть, що директори деяких харківських підприємств переконують: їх виробництво тримається винятково на пенсіонерах. Тим часом в інших структурах фактично запроваджено віковий ценз, так що влаштуватися пенсіонерам на роботу практично неможливо. Та й влада не на їхньому боці: пригадуєте, проектом закону про державний бюджет України на 2007 рік пропонувалося позбавити працюючих пенсіонерів, котрі ще працюють, пенсій. А може, навпаки, їх слід залучати до праці?
— Зважаючи на те, що громадяни старшого віку в Україні мають потребу й бажання працювати, необхідно створити умови для ефективного використання їхнього досвіду і знань. З цією метою слід пристосувати робочі місця, а також економічні, організаційні і фінансові умови для їхньої подальшої трудової діяльності. Такий підхід узгоджується зі світовою практикою.
— Невже в інших країнах до літніх людей ставляться інакше, ніж у нас?
— Докорінні зміни в демографічній структурі населення змусили ООН сформувати нову систему поглядів на проблему старіння населення, зокрема на право літніх людей працювати, брати участь у програмах освіти й професійної підготовки (принцип «незалежності» — один з 18 принципів, схвалених на 46-й сесії Генеральної Асамблеї ООН). Люди старшого віку розглядаються світовою спільнотою як позитивний фактор соціального розвитку, а не як тягар: повага до осіб пенсійного віку, ефективне використання їхніх знань і досвіду забезпечить виживання й прогрес цивілізації.
Реалізуючи політику в інтересах осіб літнього віку, захищаючи їхні права, ООН змінила гасло «Суспільство для всіх» на інше — «Суспільство для всіх вікових груп», проголосила метою міжнародної спільноти міжвікову соціальну солідарність як у сфері родинних стосунків, так і на рівні держави. В основі нової концепції ООН — ідея гармонійного поєднання можливості для літніх людей брати повноправну участь у житті суспільства, реалізовувати накопичений досвід і знання з їхнім соціальним захистом, задоволенням потреб.
У квітні 2002 року в Мадриді був схвалений міжнародний план дій, спрямованих на розв’язання проблем старіння населення. У документі викладено базові принципи ставлення світової спільноти до осіб старшого віку. Серед них — доступ таких осіб до основних благ й обслуговування, участь у трудовій діяльності й навчанні, активне залучення їх до законотворення у сфері, що зачіпає інтереси літніх людей, доступ до медичного обслуговування, до культурних цінностей, місць відпочинку тощо.
Мета міжнародної спільноти — забезпечити людям старшого віку в усіх країнах можливість жити в гідних умовах і залишатися повноправними громадянами в суспільстві. Пріоритетні напрями плану такі: участь літніх людей в професійному розвитку; забезпечення медичних послуг і добробуту в похилому віці; створення сприятливих і позитивних умов для життя людей усіх вікових груп.
Планом дій, про який мова, передбачено створення відповідних національних програм.
— Очевидно, основні засади плану, що стосуються ролі і місця літніх людей в суспільстві слід відобразити і в нашій національній програмі?
— Безперечно.
також у паперовій версії читайте:

• ЯК ОДЕРЖАТИ ПУТІВКУ ЧИ КОМПЕНСАЦІЮ ЗА НЕЇ?

назад »»»