ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА І СВІТ
БОРОТЬБА ЗА ПІВНІЧ
Відтоді, як на початку серпня російська наукова експедиція «Арктика-2007» встановила прапор РФ на дні океану на Північному полюсі, слово «Арктика» знову лунає всіма мовами світу. Для російських політиків цей факт став приводом оголосити Північний полюс і мільйон квадратних кілометрів морського дна між ним і російським берегом — частиною території Росії. Командир експедиції, заступник голови Держдуми Артур Чилінгаров гордовито проголосив: «Арктика наша!».

Питання територіальної належності регіону Північного полюсу впродовж багатьох років є предметом дискусій. У зміні статусу Арктики зацікавлені п’ять держав: Данія (представляє інтереси Гренландії), Канада, Норвегія, Росія і Сполучені Штати. Кожна з них бореться за своє: західні держави не тільки не становлять у цьому спорі єдиного блоку, але мають різні інтереси.
У суперечці, яка загострилася останнім часом, переплітаються економічні інтереси (доступ до потенційно найбільших у світі родовищ нафти, газу, цінних металів і діамантів), політичні (прагнення Росії повернути статус світової держави), військові (захист від кораблів, які курсують на північних кордонах Північної Америки) й природоохоронні (полярне середовище є дуже вразливим з погляду екології).
На тлі недавніх подій точиться канадсько-американський конфлікт за право користуватися так званим Північно-Західним переходом — морським шляхом з Європи в Східну Азію вздовж берегів Північної Америки. Внаслідок потепління клімату і танення льодів протягом найближчих 20 років цей шлях може стати найкоротшим і найдешевшим способом мореплавання між Північною Америкою, Китаєм і Японією. Відкриття цієї траси можна порівняти з завершенням будівництва Панамського каналу в 1914 році.
За оцінками геологічної служби США, поклади нафти і газу в районі Північного полюсу, імовірно, сягають чверті світових запасів. Тому найближчими роками Арктика може стати одним з «найгарячіших» регіонів світу.
За міжнародним законодавством російська і данська експедиції не мають особливого значення, бо згідно з нинішніми положеннями жодна держава не має права на володіння Північним полюсом та водами Північного Льодовитого океану. Цією територією опікується незалежна Міжнародна організація морського дна. Кожній з п’яти «арктичних держав» належить певна економічна зона завширшки 200 морських миль, у якій вона має виняткове право на експлуатацію природних багатств.
Невизначеною залишається підпорядкованість територій за межею цих зон. Згідно з Конвенцією про морське право (ухвалена ООН у 1982 році), для того, щоб поширити юрисдикцію за цю межу, зацікавлена держава мусить надати спеціальній комісії наукові докази, що територія є природним продовженням її континентального шельфу. Росія так вчинила у 2001 році, але її претензії відразу опротестували Канада, США, Данія і Норвегія: Москва захотіла отримати в підпорядкування території, які були об’єктом зацікавленості й цих країн. Після року роботи члени комісії повідомили, що документація є недостатньою і попросили Росію доповнити своє подання.
Метою нинішньої російської експедиції було збирання додаткових геологічних доказів, що так званий хребет Ломоносова (пасмо підводних гір) є продовженням континентального шельфу Росії. Зібрані відомості мають забезпечити Москві успіх під час розгляду її претензій у комісії ООН. У такому разі Росія отримає територію, що за площею дорівнює Західній Європі.
Москва надала експедиції політичного значення — перебування перших людей на дні Льодовитого океану було використане з пропагандистською метою. Операція «Арктика-2007» нагадала світу, що Росія спроможна конкурувати з найбільш розвиненими державами. І це правда: жодна інша країна не має такого флоту різноманітних полярних кораблів та мініатюрних підводних човнів, здатних плавати під льодом.
Проте росіяни усвідомлюють, що встановлення прапора на дні моря з погляду міжнародного законодавства не дає права на володіння якоюсь територією. Прапор, що «майорить» на дні Північного Льодовитого океану, можна порівняти з встановленням зіркового прапору під час першого перебування людини на Місяці в 1969 році. І те, й інше було символом національної гордості, знаком подолання технологічних обмежень. Прапор на дні полюсу — це послання, спрямоване, головним чином, до самих росіян, як і риторика з цього приводу, вживана політиками і пресою. Гасло «Арктика наша!» має зміцнити почуття гордості російських громадян за свою державу.
Конвенцією з морського права 1982 року визначено для кожної з п’яти держав, що межують з Арктикою, 10-річний період від часу її ратифікації, коли вони можуть вести дослідження морського дна в Арктиці. Наукові відомості разом з картами дна мають потім слугувати аргументами на користь того, що територія за межами економічної зони є продовженням континентального шельфу.
Та насправді лише посилення наслідків глобального потепління клімату і зменшення товщини льодового покриву привернули увагу політиків. Прогнози щодо потенційного багатства природних копалин на морському дні прискорили розвиток подій. Нині всі країни регіону складають карти морського дна Арктики.
Але останні дії Кремля і його риторика викликають стурбованість урядів Канади, США і Данії. І хоча міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров заявив, що не йдеться про формальне захоплення Арктики і Москва надалі співпрацюватиме з ООН, його слова потонули в хорі ура-патріотичної пропаганди, зокрема, висловлюються небезпечні формулювання про необхідність відновлення військової присутності Росії в Арктиці.
На дії росіян різко зреагували канадці — вони блискавично розпочали операцію «Nanook-07»: вислали 700 військових на острови Арктичного архіпелагу. А прем’єр Стефен Гарпер здійснив триденну поїздку по Арктиці і там оголосив про створення в регіоні двох нових військових баз. Один з чиновників уряду в Оттаві зауважив: «Росіяни вислали підводного човна, щоб встановити прапор на дні океану. Ми вислали прем’єра, щоб довести, хто на цій території здійснює суверенітет».
Канадці не один рік посилають у район Північного полюсу дослідницькі експедиції, військові і воєнізовані патрулі, щоб продемонструвати реальність свого контролю. Розмахування прапором з кленовим листком має таку саму мету, як і російська експедиція,— надати вагомі аргументи в дискусії кому належить Арктика.
Але Канада має мінімальні можливості для захисту своїх претензій: її військовий контингент складається з 1400 добровольців, озброєних гвинтівками часів Другої світової війни, флоту з п’яти старих криголамів, які під час арктичної зими повертають на південь, а повітряне патрулювання здійснюється два рази на рік. Лише кілька тижнів тому Оттава оголосила план побудови восьми патрульних кораблів, які допоможуть захистити її суверенітет в Арктиці.
Данці також посилають дослідницьку експедицію у складі 40 науковців і криголама (але шведського) для збирання доказів, що хребет Ломоносова геологічно зв’язаний з Гренландією, яка належить Данії. Данський міністр науки Хельге Сандер сказав, що сподіваються на визнання з боку ООН права Данії на контроль над спірною територією.
Реагуючи на експедицію Чилінгарова, Вашингтон негайно вислав криголам з порту в Сіетлі в рейс на Північний полюс. Конгресмени обговорюють питання про асигнування 100 мільйонів доларів на ремонт трьох застарілих криголамів і будівництво двох нових.
Російська експедиція може схилити американців переглянути ставлення до міжнародного морського права. Нині США не можуть надіслати спеціальній комісії ООН свої претензії, бо не є стороною Конвенції (хоча президент підписав її у 1994 році, сенат досі її не ратифікував). У державному департаменті США вважають, що ефективно протестувати проти спроби захоплення Москвою значної частини Арктики можна, лише визнавши Конвенцію. Президент Буш, прихильник якнайшвидшої ратифікації цього документа, наразився на значний опір в сенаті, який негативно ставиться до будь-якого обмеження суверенності США.
Після останніх подій навіть найзапекліші противники ООН у Сполучених Штатах мусять визнати, що цього разу норми міжнародного права захищають американські інтереси.
Серед усіх конфліктів за Арктику особливе місце належить «суперечці в родині»: канадсько-американський конфлікт за Північно-Західний перехід.
Правовий статус проток, які утворюють цей перехід, донині не визначено. Канадці вважають, що площа між тисячею озер арктичного архіпелагу історично становить її внутрішні води, а вкрита кригою вода є «розширенням» суходолу, і як доказ наводять приклад ескімосів, які у теплий період вирушають на полювання, а взимку живуть на території спірних проток. Символічною спробою захисту канадської позиції стала зміна назви Північно-Західного переходу в канадських збройних силах. З квітня 2006 року військові використовують термін «канадські внутрішні води».
Позиції Канади не підтримують країни Європейського Союзу і Сполучені Штати. Вони не визнають аргументу про винятковість проток, вкритих кригою, вважаючи, що це міжнародні води. Ставлення Вашингтона пояснюється головним чином інтересами військово-морського флоту США: його представники вважають, що право на вільне судноплавство є ключовим для безпеки США.
Американці після 2001 року дедалі частіше дивляться на Арктику крізь призму безпеки Північноамериканського континенту. Традиційна американська доктрина свободи судноплавства поступається місцем побоюванню, що води Арктики можуть бути використані для транспортування зброї або терористів. Сполучені Штати можуть більше виграти, якщо закордонні судна виконуватимуть обґрунтовані вимоги канадців, ніж тоді, коли й далі наполягатимуть на тому, що перехід є міжнародною протокою. Можливій зміні в американській морській доктрині чинить опір частина політиків, які вважають, що поступка в Арктиці обмежить мобільність флоту в інших частинах світу. Можливо, після останніх кроків росіян неугода Вашингтона з позицією Оттави не буде такою категоричною.
Науковці стверджують, що в Арктиці, певніше за все, виявлено так званий тепличний ефект. Останніми тижнями підвищилася й політична температура в цій частині світу. Обидва фактори роблять Арктику гарячим місцем на земній кулі. Не викликає сумніву, що гонитва за незчисленними природними багатствами Північного полюсу лише починається.

Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• ПРОДОВОЛЬЧІ ПРОБЛЕМИ СТАЮТЬ ГЛОБАЛЬНИМИ

назад »»»