ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА УКРАЇНА ТУРИСТИЧНА
«КАМ’ЯНЕЦЬ» ЗБЕРІГАЄ ДУХ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
Як повідомлялося, серед чудес України, обраних шляхом голосування українцями,— заповідник «Кам’янець», Києво-Печерська лавра, парк «Софіївка», заповідник «Софія Київська», Херсонес Таврійський, Хотинська фортеця та заповідник «Хортиця».
Сьогодні наша розповідь про «Кам’янець» — місто, що споконвіку було на кордонах держав та імперій, вчило толерантності всіх своїх різноплемінних мешканців.

Завітавши до Кам’янця-Подільського, потрапляєш під чари багатовікової історії, що панує на вузеньких вулицях, за замковими мурами, у палацових будівлях, монастирях, костелах, церквах, милуєшся унікальними панорамами Старого міста на стрімких урвищах і скелях в оточенні водоспадів Смотрича. Кам’янець-Подільський — місто, що зберегло дух середніх віків. Тут можна побачити одну з найбільших оборонних споруд України, фортецю, що займає провідне місце у світовій історії оборонного зодчества.
У глибині століть губиться час зародження міста. Історико-археологічні пам’ятки свідчать, що на цих землях люди жили з давніх-давен. На території Старого міста, фортеці та в урочищі знайдено залишки поселень трипільської культури, доби бронзи й раннього заліза. У перші століття нашої ери територію майбутнього Кам’янця і його околиць населяли племена черняхівської культури, головним заняттям яких було землеробство, а знайдені тут римські монети ІІ–ІІІ ст. свідчать про торговельні зв’язки місцевого населення з жителями Північного Причорномор’я та римських провінцій.
Наприкінці першого тисячоліття нашої ери територію сучасного Кам’янця, як і середнє Подністров’я, заселяли східнослов’янські племена уличів і тиверців, що входили до складу Київської Русі.
Уперше Кам’янець-Подільська фортеця згадується 1374 року в грамоті князя Юрія Корятовича. Археологічні дослідження доводять, що фортеця існувала ще в Х–ХIII ст., але спочатку вона нагадувала типову староруську дерев’яну оборонну споруду. Стіни та башти були переважно дерев’яними і частково кам’яними. Будівництво кам’яної фортеці літопис приписує литовським князям Корятовичам, які правили Поділлям майже два століття і залишили після себе значну культурну спадщину в історії України.
За багатовікову історію місто-фортецю було взято штурмом лише двічі. Уперше — 1393 року литовським князем Вітовтом через незгоду гарнізону фортеці, вдруге (1672 р.) — турками в результаті капітуляції. Цю подію відображено в історичному романі «Пан Володийовський» Генриха Сенкевича та в однойменному фільмі Єжи Гоффмана. В XV ст. Поділля було загарбане польсько-шляхетською державою, і Кам’янець-Подільський став центром воєводства, важливим пунктом оборони Речі Посполитої.
Про могутність фортеці складали легенди. За однією з них, хан Осман, побачивши 1621 р. укріплення міста на річці Смотрич, запитав у його жителів: «Хто збудував таке могутнє місто?» — «Сам Бог»,— була відповідь. «То нехай Бог і здобуває його!» — і повернув військо від стін Кам’янця-Подільського. Проте турецький слід у місті таки лишився. В серпні 1672-го місто на 27 років було захоплене завойовниками. Турецька влада почала перебудовувати християнські споруди на мечеті. Пам’ятка тих часів є в Кам’янці. Це — мімбар біля каплиці Пресвятих тайн. Напис на ньому й дотепер сповіщає, що «нема бога, крім Аллаха, а Мухаммед — пророк його». До речі, поляки, коли повернули собі місто, розумно вирішивши, що ламати — не будувати, зберегли мусульманську святиню, але у 1756 році поставили зверху католицьку статую.
У каплиці Радників знаходиться один із найцінніших у мистецькому плані скарб Кам’янця — надгробок 21-річної Лаури Пшездецької з містечка Чорний Острів. Протягом двох років, з 1874-го до 1876 рр., відомий скульптор Віктор Бродський виготовляв свій шедевр із глиби карарського мармуру. Реалістичність образу перевершила сподівання невтішних батьків. Скорботний ангел загасив факел життя, книжка навічно відкрита на двадцять першій сторінці.
А ось комендантський палац Яна де Вітта — генія, що звів домініканський собор у Львові. Саме тут жила деякий час його невістка, прекрасна грекиня Софія Глявоне-де Вітт, пізніше Потоцька, чиїм іменем названо знаменитий дендропарк в Умані. Хтозна, чи відбулася б колись Софіївка, не зустрінь син коменданта 13-річну полонянку-красуню, яку посол польського короля Боскамп-Лясопольський віз монархові у подарунок. Таємне вінчання у Зіньковецькому костелі — й невдовзі Європа падає до ніг юної графині де Вітт.
Неподалік палацу — залишки гаремної в’язниці, куди кидали непокірних наложниць намісника Поділля Галіль-паші. Ось його будинок, а ще вище старий вірменський шпиталь. Нагору катедрального мінарету ведуть 145 крутих сходинок. Із мінарету відкривається панорама фортеці й острова.
Архітектура Старого міста-заповідника зберегла зразки культур різних народів (українців, поляків, вірмен, турків і росіян) та релігій (православної, католицької, юдейської, мусульманської): Турецький мінарет, турецький і вірменський бастіони ХVII ст.; Миколаївську (вірменську) церкву ХIV ст.; дерев’яну Хрестовоздвиженську церкву ХVIII ст.; монастирські комплекси ХV–ХVIII ст. орденів Домініканів, Францисканів. Загалом у місті над Смотричем — понад 170 пам’яток архітектури, більш ніж 150 з яких розташовані на території заповідника.
Підземелля фортеці використовувалось для ув’язнення повстанців проти польської шляхти. Коли у 1793 р. Поділля стало частиною території царської Росії, фортецю, що втратила оборонне значення, пристосовують під в’язницю. Тут тричі був за ґратами Устим Кармалюк — ватажок селянського повстання на Поділлі. Про нього згадував у творі «Варнак» Тарас Шевченко, який у 1846 р. записав про нього перекази, перебуваючи у Кам’янці.
У 1815 році у фортеці під час військової служби перебував російський поет К. Батюшков, роком пізніше — поет-декабрист В. Раєвський. У 1831-го під час епідемії холери тут працював військовий лікар, письменник, діалектолог В. Даль. Замок у своїх творах змальовували М. Старицький, В. Бєляєв...
Православні церкви слід шукати в руських кварталах Старого міста. «Найфотогенічніша» з них — дерев’яна Хрестовоздвиженська церква на Карвасарах, найоригінальніша — Петропавлівська XVІ ст. — такі храми будували лише тут, на Поділлі. Найпомітніша церква знаходиться на Польських фільварках: блакитні бані Георгіївського храму добре проглядаються майже з усіх боків Старого міста, а найпомпезніша — у сквері поблизу міської ради.
Від часів, коли 40 відсотків населення міста становили євреї, збереглася велика робітнича синагога поблизу Гончарної башти. Зараз тут ресторан «Стара фортеця».
Крім «великої трійці» (замку, катедри, ратуші), донині залишилися унікальні гідротехнічні комплекси Руської й Польської брам, які охороняли місто з півночі та півдня майже 500 років тому, і були принаймні з дахами. Зараз найромантичніші куточки Кам’янця прискореними темпами перетворюються на руїни, до їхніх лав невдовзі долучиться величезна семиповерхова башта Баторія та батарея Святого Андрія у вірменських кварталах міста. Сюди не водять туристів, хоча саме у таких місцях дух середньовіччя зберігся найкраще...

Укрінформ
також у паперовій версії читайте:

• СКАРБНИЦЯ ПРОСТО НЕБА
• З ВІТЕРЦЕМ І... РИЗИКОМ

назад »»»