ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА КУЛЬТУРА
СЕЗОН, БАГАТИЙ НА ЮВІЛЯРІВ
Днями Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка розпочав свій 88-й сезон виставою «Наталка Полтавка» І. Котляревського.
Напередодні цієї події відбулися традиційні збори трупи і прес-конференція, під час якої журналістів ознайомили з планами на новий творчий рік. А плани є таки масштабними кількісно і якісно. Нині в театрі тривають репетиції кількох вистав водночас. Першою прем’єрою сезону стане «Лев і Левиця» — п’єса громадянки Великої Британії, українки за походженням Ірени Коваль. Театрали пам’ятають постановку цього твору на сцені Молодого театру, де вистава пройшла 15 разів.

Після тривалої перерви її вирішили перенести на франківську сцену. Постановча група залишилась без змін: режисер-постановник Станіслав Мойсеєв, сценограф Володимир Карашевський (він здійснив нове сценічне оформлення). Ті самі й виконавці головних ролей: Богдан Ступка (Лев Толстой), Поліна Лазова (Софія). У спектакль мають увійти народні артисти України Юлія Ткаченко та Олександр Задніпровський, артисти Олексій Зубков, Ярослав Гуревич, Олександр Логінов. Музику пише композитор Юрій Шевченко. Митці сподіваться, що драматична історія складних і неоднозначних стосунків у родині Льва Толстого матиме на великій сцені нове життя, щасливіше й триваліше.
Нинішній сезон проходитиме під знаком святкування 120-річчя фундатора Театру імені І. Франка, визначного актора й режисера Гната Юри. Про діяльність непересічної людини, котра керувала колективом з 1920-го до 1964 рр. і зуміла зберегти театр у найстрашніші роки репресій, розкажуть виставка, наукова конференція. Про ролі, зіграні Гнатом Петровичем, нагадає тижневий показ вистав — «Швейк», «Мартин Боруля», «Ревізор». Названі заходи відбудуться в січні 2008 року й завершаться святкуванням дня народження Театру імені І. Франка 28 січня. А вже в листопаді парад прем’єр продовжить комедія П. Бомарше «Весілля Фігаро», присвячена також ювілею Гната Юри. Чому саме ця вистава? Тому що в далекому 1920-му році він поставив цю п’єсу, зіграв у ній роль Фігаро. Крім того, зробив переклад невмирущої комедії Бомарше, що прозвучить у новій виставі. Режисер-постановник спектаклю Юрій Одинокий запропонує власну сценічну редакцію п’єси — «фантазія на тему однойменної п’єси Бомарше». Особливість полягає в тому, що події переносяться у сьогодення, але зберігається текст першоджерела. У театрі висловлюють надію, що за видовищністю вистава стане чимось на зразок легендарної «Принцеси Турандот» ХХІ століття. У головних ролях побачимо Остапа Ступку, Олексія Богдановича, Ірину Дорошенко, Людмилу Смородіну, Наталію Ярошенко, Наталію Ненужну. У виставі візьмуть участь балет театру, студенти експериментального акторського курсу Богдана Ступки в Національному університеті театру, кіно і телебачення імені І. Карпенка-Карого. Подивившись незабаром нову інтерпретацію «Весілля Фігаро», дійдемо висновку, чи переконливими є в сучасних костюмах Фігаро, Розіна, Сюзанна, граф Альмавіва та інші персонажі класичного твору.
Розібратися у вічних суперечках не лише Кайдашевої, а й багатьох подібних сімей, спробують творці вистави «Кайдашева сім’я» за повістю І. Нечуя-Левицького. Автор інсценівки — Микола Босак, журналіст, котрий любить театр і знає його закони. Режисер-постановник майбутньої вистави — Петро Ільченко, сценограф — Андрій Олександрович-Дочевський. У «Кайдашевій сім’ї», прем’єра якої очікується напередодні Нового року, на сцену також вийдуть актори різних поколінь: середнє представлятимуть Наталія Сумська, Володимир Коляда, Петро Панчук, а молодше — Наталія Омельчук, Наталія Перчевська, Олександр Форманчук, Олексій Зубков.
Триватиме робота над заявленою ще в минулому сезоні виставою «Людина з Ламанчі» (п’єса Д. Вассермана), на постановку якої запрошено Віталія Малахова. А режисер Андрій Приходько не розлучається із наміром укотре розповісти глядачам філософську історію Фауста. Для цього він звернувся до не дуже знаного твору англійського письменника Крістофера Марло «Трагічна історія доктора Фауста», написаного 1564 року.
У планах театру — постановки мюзиклу «Едіт Піаф» (лібрето Ю. Рибчинського), драми «Назар Стодоля» Т. Шевченка.
Невблаганний час диктує свої закони, і на жаль, в останні роки пішло з життя кілька уславлених акторів франківської трупи. Серед них — народний артист України Степан Олексенко. Якоюсь глибинною ніжністю й чутливістю наповнив він свою останню роль Райнера у п’єсі «Соло для годинника з передзвоном» О. Заградника. Недаремно ж кажуть: зіграти, як востаннє... Театр — живий організм, він мусить весь час перебувати в русі. Звісно, не можна повторити цю блискучу акторську роботу, та все ж митці хочуть, аби вистава залишалась на кону. Працювати в ній висловив бажання актор Олексій Паламаренко, його підтримали партнери. Невдовзі після перерви й репетицій «Соло для годинника з передзвоном» знову з’явиться в репертуарі.
Є ідея поновлення ще двох вистав — «Майстер і Маргарита» та «Енеїда». Вони тривалий час ішли на франківській сцені, чи вдасться вдруге увійти в ту саму річку — покаже експеримент.
Говорили на прес-конференції й про труднощі, зокрема, про те, що багато років не вдається відбудувати й відкрити омріяну Малу сцену — бракує коштів. У дефіциті, на думку художнього керівника Богдана Ступки, й якісна сучасна драматургія. З цього та інших питань журналісти чимало полемізували з ним. Один із каменів спотикання — ставлення керівництва Театру імені І. Франка до української літератури. Тут не раз заявляли, що проголошують курс на постановку найкращої світової драматургії. Та чи не надто захопилися, тим більше, що для постановок обирають не завжди найкраще. Як відомо, прилучитися до світових культурних надбань можна, не втративши власне національне обличчя. Чому на першій драматичній сцені України відсутні твори Миколи Куліша, Володимира Винниченка, Марка Кропивницького? Це питання знову прозвучало на прес-конференції. Богдан Ступка послався на те, що колись Сергій Данченко поставив «Патетичну сонату» М. Куліша, виставу не полюбили глядачі, й додав: «Усе-таки Куліш — дуже радянський драматург». Та, відверто кажучи, ці слова не переконують, адже знаємо чимало прикладів успішних постановок п’єс названого автора. Досить згадати звернення до драматургії Миколи Куліша новатора української сцени Леся Курбаса. Якщо вимірювати українських письменників за шкалою радянськості, то, здається, Олександр Корнійчук і Олекса Коломієць візьмуть гору над знищеним сталінською системою Миколою Кулішем. Однак твори цих драматургів не боїться ставити, приміром, Віталій Малахов у столичному Театрі на Подолі. Уявіть, вони збирають повні зали. Отже, проблема тут у чомусь іншому. Мабуть, насамперед у вихованому в нас почутті національної вторинності.
Насамкінець про приємне. Крім Гната Петровича Юри, цього року в Театрі імені І. Франка є ще багато ювілярів. На зборах трупи із «круглими» датами вітали акторів Поліну Лазову, Володимира Коляду, Зінаїду Цесаренко, Ірину Дорошенко, Людмилу Смородіну, Богдана Бенюка. Протягом року кожен із них відзначить свій ювілей виставою-бенефісом. А дві іменинниці — Поліна Лазова й Людмила Смородіна — стали народними артистками України. Щиро вітаємо!
також у паперовій версії читайте:

• КОНЦЕРТ-ВІДКРИТТЯ Є ЕПІГРАФОМ...
• ОСТАННІЙ ГЕРОЙ ЧИ НЕВДАХА?

назад »»»